Значить, неправду пишуть ті історики, що перше знайомство з Кримом приписують чумакам, що по сіль у Крим їздили.
Пішли далі. Довга, як бачите, історія.
У XIII столітті запанували були в, українських степах монголо-татари. Набили, як ви знаєте, 1224 року (здається) вони нам добре прапірки на р. Калці, і вдерлися в Тавриду, й почали витісняти звідти генуезців (італійців), що колонізували були частину Криму після хозар (під візантійською зверхністю).
Пройшли були монголо-татари аж до південносхідного кримського берега, але потім "цофнулися" (привіт галичанам!) на північ у степовий Крим.
А на півдні в горах тоді було біля 40 замків, і мало не кожний із них мав особливу мову.
Далі нові "хазяї" напирають на Тавриду. Турки. 1475 року Кафа (Феодосія) впала під ударом турків і татар. А далі вони захопили і весь півострів. Турки посіли узбережну, гірничу частину його, а татари — степ.
Татари спочатку мандрівники, під пануванням Золотої Орди, але з середини XV століття кримський хан уже юридично самодержавний. Столиця — Бахчисарай.
Потім Крим під Російською імперією.
Потім — Врангель.
Потім і тепер Радянська влада.
***
Все! Історія вся…
Довга? А що ви думали, так зразу — ляп-ляп! — та від кам'яного якогось віку аж дотепер? Це ще й швидко. Посадіть якого історика — він вам років із п'ять писатиме…
Може, тут я й переплутав якісь тисячоліття, але це не важно! Що для історії, як пишуть тепер історики, століття або тисячоліття?
Важно — ерудиція!
А ерудиція ж є! Ну й гаразд!
Пішли далі.
Географія. Про географію — не бійтесь! — довго не говоритиму. Коли ще за фонвізінівських часів мамаша говорила Митрофанушці:
— Навіщо, — мовляла, — тобі та географія, коли візники є!
І я так само скажу:
— Навіщо вам географія, коли є і автомобілі "Кримкурсо", і візники, і провідники?.. Останні чорні, гарячі і знають всю географію, особливо для дам!
Приїдете до Севастополя, беріть візника, а він вам за дорогу таку географію розведе, що тільки ахатимете… Загальну, так сказать, географію.
А провідник — той більш по деталізації… Дами це особливо люблять, бо вони народ, як відомо, дуже цікавий…
В загальних рисах і я скажу… Два слова.
Географія на три поверхи: зверху небо, нижче гори, а ще нижче море… І навпаки.
Небо пухке, гори тверді, морг мокре. Досить!..
Етнографія. Населення — чорне. На ногах шкіряні "личаки". Вірить в Алаха й Магомета, пророка "єйного"… Поділяється на чоловіків, жінок і на дітей. Жінки — чорні. Діти — чорні… (Чорне море!) Чадри вже жінки не носять. Носять чадру тепер у Ялті па молі, тільки не "чорні" жінки, а білі. Мова — не наша.
По-нашому — платня, а по-їхньому — улефе.
По-нашому — воша, по-їхньому — біт. (Звідси пішло, очевидно, "бити воші". Увага для філологів).
— Анларизми не бен селерим?
Анларизми?!
Нічого ви не "анларизми", бо ця фраза значить:
— Чи розумієте ви, що я кажу?
Населення хліборобствує, виноградарствує, садівникує, скотарствує і курортствує. Це все роблять жінки.
Чоловіки сидять цілий день у холодку, чухаються, курять цигарки та п'ють каву.
Фауна. Не наша. Коли їдете чи йдете горами, часто бачите десь у лісі на скелях чи на узгір'ях якихось невідомих вам тварин, невеликих розміром, з рогами, з чотирма ногами і з одним хвостом. У тварини тої іноді голова вгору, а круп униз, іноді круп угору, а голова вниз!
Ви раптом стаєте. І дивитесь. Пильно вдивляєтесь.
— Ах! Ах! Що за така гірська тварина?
От що значить — клімат! За якихось шістсот верстов, а дивись — зовсім не те!
— Що то такс? — питаєте тубільця…
— Короваї Молоко дає! Доїться! Телят водить!
— Ах-ах! А ото?
— Котора поменше?
— Так!
— Коза називається! А ото збоку — кінь!.. А то — свині під дубом…
… Осли є! І на горах, і на курортах. На курортах більше!
… Орли є! Кури є! Півні є! Курчата вже вилупились! Три карбованці субтропічна курка коштує… Орел — не знаю скільки!
Флора. Різноманітна. Дуб. Кедр. Кипарис. Магнолія. Гліцинія. Кропива. Кульбаба. Чинара. Будяк. Фініки. Пальми. Чебрець. Юдове дерево. Оріх. Коноплі. Груші. Яблука. Лимони. Апельсини. Картопля. Виноград і т. ін.
Винограду тут дуже багато, через те все майже вино для продажу курортникам виробляється з махорки й продається як вино "розлива кам'яної доби" по п'ять крб. пляшка ("тільки для вас!"). Ригають від нього понад норму.
Оце більш-менш повний (наскільки вистачило сил!) малюнок Криму… Крим як здравницю змалюю якось окремо.
Здається, ніби й нічого особливого, — правда?
У тім-то й річ, що особливостей отих тут сила.
Субтропічна, товариші, штука Крим! От що головне.
Візьміть так.
От ходить, приміром, у столиці українській Харкові по вулиці Карла Лібкнехта коза. Ну що ж! Ходить — і квит! Коза — та й уже!
А от коли отут поставити тую козу під кипарисом або на стрімчастій скелі, уже вам вона не коза, а екзотика.
Уже в неї хвіст не на 45° (чи на якім там?) довжини чи широти, а мало не екваторіальний! Тропічний хвіст, гарячий хвіст, і крутить вона ним по екватору!
От у чім сила!
Або горобець на Основі на тину й горобець у Криму на пальмі! Різниця! На Основі він горобець, а тут — жар-птиця, бо йому жарко!
Екзотика, товариші!
Та це не тільки з тваринами. І з людьми так.
У Харкові, приміром, руде, косе, худе, угрувате, пудри на нім на цілу геологію, а тут видряпається на скелю, стане, за худі стегна тримаючись, — і Жанна д'Арк!
Далеко ж! Чорт його розбере, що воно там сопе на стрімчастій скелі!
Клімат, товариші.
. . . . . . . . . . . . . . .
А найголовніше ледве був не забув!
Барвінок у Криму росте. Та такий рясний та хороший…
Якби місцеве населення вивчити пісні:
Зелененький барвіночку,
Стелися низенько,
А ти, милий, чорнобривий,
Присунься близенько.
Всі б дані були за приєднання Криму до України. Спорідненість культур — і кришка! Без нікоторого імперіалізму — на законній підставі!
Море
(Дещо з природознавства)
Ну, море!
В данім разі — Чорне море, тобто таке море, що чорне. Не Біле, а Чорне море…
Це, значить, отакезна ніби яма, велика-велика, — вщерть налита солоною водою…
Вінця в тій ямі звуться: береги… Дно — так і буде дно… Вода — так само вода…
Оце є море…
Море оте саме служить для того, щоб у йому купатися й дивитися на нього…
Коли на море дивитися, то це буде: вид на море…
Коли в йому купатися, то це так і буде: купатися в морі…
По морю ще кораблі плавають, пароплави, броненосці різні, але то далеко від берега, рукою трудно їх дістати…
Я писатиму тільки про те море і про те, що є в морі, що можна, — сказать би, — полапать, пам'ятаючи мудре наше прислів'я:
"Не повірю, доки не полапаю!"
Коли ви дивитесь на море, перш за все спадає вам на очі — вода… Прийшовши до моря, мацаєте його рукою: воно мокре… Руку в рота — солоне й капає… Значить, вода…
Помацали берег — твердий… Значить, так: море… Ви не помилились… Пересвідчившись, що ви на морі, можете розглядати його далі.
Море буває трьох сортів: тихе море, хвильове море й буряне море…
Тихе море — це таке море, коли вода у йому тиха… Воно собі поволі ніби гойдається, потихеньку, ліниво хлюпає на берег і мружить спину під гарячим сонячним промінням…
Хвильове море — це пастух… Воно гонить велику отару баранів до берега, кричить на них, підганяє, гнівається, випереджає тих баранів і викидає їх на берег з плюском, з гамором, з серцем… Барани ті, вискакуючи на берег, котяться по гальці, сунуть її своїм руном білим, ґерґочуть, скрегочуть і, розбивши своє руно біле об гальку круглясту, сунуться назад у море й тонуть… А море, гніваючись, що жодного барана не може на берег цілим вигнати, ще завзятіше, ще упертіше гонить їх.
І так цілий день, а то й два, й три дні, аж доки, махнувши рукою: дурна, мовляв, робота! — заспокоюється, перевертається на тихе море й знову тоді поволі гойдається, потихеньку хлюпає й вимиває у хвилях своїх сонячні списи…
Напастухувалось!..
А іноді… О, іноді воно, ганяючи білі отари отих барашків, як розлютується, як рознервується, як застриба, як зареве, як зашумить, так "пом'яни, господи, царя Давида!".
Тоді воно показує третій свій сорт — буряним воно тоді робиться!
Матінко моя! Тоді оті барашки білі робляться білими слонами (мореу між іншим, горілки не. п'є!) або просто горами, що ревуть, підстрибують, рвуться з боку в бік, б'ють об берег скажено, підіймаючи берегову гальку із лютим рокотом, вискакують далеко на берег та розлітаються хмарою божевільних бризок…
Тоді всім, хто його бачить, робиться страшно…
А мені ні, бо я буряного моря не бачив…
* * *
Морська вода, як я вже вище зазначив, — солона вода, бо містить у собі так звану глауберову сіль… Через те, коли з морської води хто-небудь би додумався варити юшку, солити тої юшки не треба.
У морі живуть різні морські тварини. Особливість їхня та, що вони ніколи не хворіють на закріплення шлунка (глауберова сіль!).
Із морських тварин, що я їх бачив на власні очі, зазначу таких-о: дельфін, султанка, камбала, морський кінь, морська корова, краб, риба-голка, медуза…
Дельфін — це ніби наш річний рак, тільки в сто раз більший… Відрізняється він од рака тим, що рак має шийку й клешні, а дельфін ні клешнів, ні шийки не має… У рака очі ззаду, а в дельфіна спереду. У рака тіло вкрите шкаралущею, а в дельфіна шкірою… Рак живе в норах, та в корчах, та в куширі, а дельфін більше під поверхнею в морі, красиво перекидаючись і вилітаючи, коли грається, над водою… Рак їсть падло, а дельфін живу рибу… Рака їдять, а дельфіна не їдять… Рак так і зветься завжди — "рак", а дельфіна за його жвавість і веселий характер прозивають "морською ластівкою"… Це все різниці між раком і дельфіном… Але є одна спільна в них риса, що надає їм подібності одне до одного: і рак, і дельфін плавають…
Султанка — це риба. Справжня риба. Зветься вона султанкою через те, що турецькі султани ніколи такої паршивої риби не їли. Найголовніша її особливість та, що про неї завжди кажуть так:
— Що у вас сьогодні на обід?
— Та знову султанка! Остогидла, як смерть! Паршива риба! Ціна —20 коп.