Пішли.
Всі, попригинавшись, розбігаються, як наказав старий і досвідчений убийвовк Кіндрат Калістратович, і починають оточувати звіра. Звір, видать, не дуже полохливий, бувалий звір, бо не видно, щоб дуже нервувався. Побачивши, що до нього наближаються люди, він потихеньку почав одходити, і тоді тільки, як гарячий Петро Іванович, не витримавши, побіг за ним, — легеньким скоком подався на хутірець, прямісінько на Кіндрата Калістратовича.
Підпустивши звіра метрів на п'ятдесят, Кіндрат Калістратович вистрілив.
Звір дико зааяякав, підстрибнув і вдаривсь об землю.
Кіндрат Калістратович його вдруге...
Раптом із садка біля крайньої хати одчайдушний крик:
— Тату! Нашу сучку вбили!
І на постріли, і на крик вибігають чоловіка з п'ять хуторян...
Тут дозвольте хвилин на п'ять прервати оповідання...
А через хвилин п'ять ясно вже було все:
— П'ятдесят — і не менше! Зійшлися на тридцяти.
— Та заберіть семеро цуценят, бо чим я їх готуватиму!
Їдучи далі, Кіндрат Калістратович говорив:
— Нічого вдивительного нема, що зовк виходить і вдень мишкувати на поле... — А подумавши трохи, ніби сам уже до себе, додав: — Тільки ж топ був без цуценят.
1945