І сказав їй реб: "Ша!" і вийшов із корчми, і обійшов довкола неї, і ввійшов знову до корчми. І було: здійнявся вихор, побігли хмари, почорніло небо, линув страшний дощ, і була страшна буря, і все тріщало й падало. І запала тиша, і був спокій лише в корчмі, бо вона була обведена колом… І ви гадаєте, що то була буря?… Вай-вай!.. То літали біси, і хотіли розвалити корчму, і погасити свічку, і розбити дзеркало… І даремні були їхні намагання, бо свічка догоріла і дзеркало розбилося. І чи знаєте ви, що це було?… То реб переміг татарина… І згинуло мерзотне життя татарина, бо догоріла його свічка, і розбилося його дзеркало… Так є… татарин думав перемогти нашого великого цадика, того, про кого сам Єгова сповістив Ацама, – того, в кого втілився великий дух нашого великого народу, дивного Ізраїлю!.. Вай-вай! Перемогти його!.. Хіба це можливо?! І було потім: настала тиша, просвітліло небо, засяяло сонце, і защебетали птахи, і посміхнулися дерева, і з'явився Фрідель, цілий і неушкоджений… І була в той день велика радість у корчмі… І зачала тієї ночі Йоха, і породила, і понесла сина, і назвала його під час обрізання Лейб… І прославили Фрідель і Йоха, і всі їх чада, і родаки їх великого цадика, ребе Лейб-Суреса, і зробили імення його відомим у всій своїй місцевості, і навіть далеко за її межами. І пішли, і поїхали гебреї до ребе Лейб-Суреса… І нікого не відпускав він без допомоги, і багато сотворив чудес…
VII
Якийсь "злотник" їхав далеко в своїх торгових справах. І був він чесний єврей. І тому завидки брали бісів, і вони задумали спокусити цього "злотника", їде собі і бачить: посеред дороги лежить хрест. І був він золотий, коштовним камінням оздоблений, і сяяв, і виблискував він перлами, смарагдами, топазами і яхонтами. І розгорілися очі злотника того, і з'явилося бажання в серці його, і думка в голові його – оволодіти коштовним хрестом, і не втримався злотник і взяв… "Мені не буде лиха, а мені пожиток, – думав той злотник, – я перероблю хрест у перстень і сережки, в обручки і брошки, і зроблю на цьому гарний ґешефт", – і обрадувався в серці своєму, і милувався своєю знахідкою той злотник. І не знав він, що це лиш бісівське наслання, і почав думати, куди ту свою знахідку сховати. Покласти в кишеню? Хрест був великий. Запхати в пазуху? Він випаде. В мішок сховати? В ньому "богомілля" лежить, і журиться єврей, злотник той. І скаламутили його біси, вклали в голову йому думку – почепити хрест на шию. І від'їхав злотник на узбіччя, і зайшов за дерево, і за кущі, і почав чіпляти. І була у злотника чудова єврейська борода, бо вона була широка біля підборіддя і вузька в кінці, і заважала борода чіплянню хреста. І розлютився злотник на свою чудову бороду, і вийняв ножиці, і відтяв свою бороду… І зробилося в злотника того погане обличчя, але він не відчував і не підозрював своєї потворності, бо вже затьмарювався розум його. І йде собі злотник далі, і бачить: йдуть люди і спильна дивляться на нього; і він бачить це, і дивився на них, і завважив, що вони переводять погляд з його підборіддя на закучерявлені пейси його. І здогадався злотник, що пейси видадуть його, і вхопився за голову, і сказав собі: "Нащо мені мої пейси?" – і постинав їх. І зрадів злотник, і розвеселився, і без страху дивився на зустрічних людей, і думав, що вже ніщо не видасть його. І даремною була думка його, бо зупинили його люди, і казали:
– Що ти за чоловік?
І він відповідав:
– Ну, що я за чоловік?… Я чоловік…
І вони казали:
– В тебе єврейський стрій, і нема ні пейсів, ні бороди.
І він мовчав. І вони й далі казали:
– Ти, мабуть, дурисвіт?
І злякався злотник, сказав:
– Який я дурисвіт! Я такий же чоловік, як і ви.
І відчепилися від злотника ті люди, і пішли собі далі, і щезли. І коли щезли вони, злотник подумки сказав собі:
– Ой-вей! Вони казали правду, бо мій одяг видасть мене… І мене схоплять, і знайдуть хрест, і скажуть, що я злодій.
І побачив злотник шляхтича з убранням у руках, і зупинив його, і запитав:
– Чи не продасть вельможний пан своє вбрання?
І згодився шляхтич, і продав. І купив злотник убрання гоя, і зняв свій чудовий єврейський стрій, і вдягнувся в стрій гоя, і поїхав, і радів, бо вже був близько до повного затьмарення розуму. І через невеликий відтинок часу в'їхав злотник до якогось дивного містечка, і зустрів людей, що поверталися з костьолу. І дивилися люди на злотника, і оглядали його, і сказали йому:
– Хто ти? Чи не дурисвіт часом, бо в тебе нема ні бороди, ні пейсів, ні довгого капота, ні пантофлів, ні хутряної шапки, і є єврейське обличчя… Хто ти? Чи не дурисвіт часом? А може, злодій і вбивця?…
І сказав їм злотник:
– Ні, не дурисвіт…
І запитали його:
– Чим доведеш слова свої?
І відповідав їм злотник:
– Чим доведу я?
І вони казали:
– Ось костьол, і двері його відчинені, і йде в ньому служба свята…
І сказав злотник:
– Ну-у, що із цього?
І вони казали:
– Ходи з нами, і умочи свої пальці в святу воду…
І затьмарився розум у злотника, і зліз він на землю, і йшов за людьми… Звісна річ, пропадала єврейська душа… І ви гадаєте: пропадала? Оце так!.. Хіба може пропасти наша душа? Не може, бо кількість душ наших визначена, і охороняє нас зоря народу нашого… Не може загинути жодна із душ народу нашого! Ні… І ви скажете мені: "Гинуть, бо стають гоями по вірі своїй". І знову кажу вам: не гинуть, бо в глибині душ своїх вони наші, і вони зберігають любов до нас, і в кінці свого життя розкаюються в помилках своїх, і знов стають нашими, і покриваються гріхи їх стражданнями їх і таємними заслугами на користь нашого… І не загинула душа злотника того. І був йому голос: "Шая!" І обернувся злотник, і побачив: якийсь дивний єврей стояв, і дивився, і кивав головою. І це був найсвятіший реб Лейб-Сурес. І підійшов він до Шая, і подивився на нього. І згадав Шая школу, тору, сім'ю свою і матір свою, чесну Фрейду, і прояснів розум його, і взявся молити Шая найсвятішого цадика. І зруйнував реб чари, і той хрест упав на землю, і був він не золотий з камінням, а мідний, пощерблений. І врятував реб злотника Шая, і була велика радість. І осоромилися вороги наші, і розсіялися, як дим, і та дорога була порожня, і було всього: в повітрі, з шумом і виттям, у присмерку щезали біси. І рознеслася слава про великого цадика, між усіма злотниками та іншими, котрі руками своїми працюють. І потім було нове чудо, велике й славне.
VIII
У нашому чудовому місті Бердичеві був великий ярмарок. І з'їхалися на нього купці з усіх "міст" і "містечок", і зайняли лавиці, і почали "вести ґендель". І зайняв одну "крамницю" якийсь дивний купець, і сидів він у ній, не маючи ніякого товару, і через якийсь час виходив із неї, і ставав посеред дороги і ніби говорив із кимось невидимим. І це було дивно всім нашим купцям, великим і малим, славним і простим, і навіть факторам і носіям. І почали всі вони говорити про дивного купця: або це "мішіґінер", або це щось дивне. І у всіх того року були гарні ґешефти і великі зиски, і лишень в одного нього не було ніяких справ. І пойняло всіх зворушення, і всі почали запитувати один одного:
– Що воно таке?
І коли не могли розплутати, пішли до рабина і сказали йому. І був на той час у Бердичеві знаменитий рабин, і знав він багато, і довго обміркував кожну справу. І почав рабин думати, що воно таке, і шукати відповіді в талмуді, і нічого не придумав, і нічого не знайшов. І підвівся рабин з місця свого, і позвав прислужників своїх, і пішов до "крамниць". І прийшов рабин до того дивного купця, і сказав йому:
– Шолом-алейхем!
І почув у відповідь:
– Алейхем-шолом!
І запитав рабин у дивного купця:
– Ви торгуєте?
І відказує йому дивний купець:
– Торгую.
– І я не бачу вашого товару, – каже рабин. І підвівся тоді реб Лейб-Сурес, бо це був він в образі дивного купця, і мовив:
– Ось мій товар.
І бачить рабин: мимо ребе біжить якийсь єврейчик… І сказав реб Лейб-Сурес рабину:
– Дивіться!
І рабин дивився. І зупинив реб єврейчика, і запитував у нього:
– Куди ти біжиш?
– Біжу робити ґендель, – відповідав єврейчик.
І підійшов тоді реб до єврейчика, і взяв поли його капота, і розгорнув їх, і сказав рабину:
– Дивіться.
І подивився рабин, і побачив під капотом саван, і зрозумів, хто перед ним, і злякався, і хотів було закричати, але, почувши грізне "ша!", злякався і змовк. І сказав тоді реб тому єврейчику:
– Ти мрець! Іди на спочинок!..
І був прийнятий мрець на місце вічного спочинку.
І знаєте ви, що це було? Чимало з народу нашого вдаються в марноту, і не дбають про духовне життя, і забувають про добрі справи, виконання найсвятіших велінь божественної книги – талмуда, і не виконують сабашів, бо проводять празники поза своїми домівками, в розлуці з жонами своїми, і дізнають вони за це великих мук: не знаходять місця вічного спочинку після смерті своєї.
І вболівав за них реб Лейб-Сурес, і просив за них Бога Вишнього, Бога Ізраїлевого, і ублагав його. І дана була найсвятішому цадику велика сила – давати мертвим спокій. І заспокоїв він у той час усіх нещасних синів народу нашого.
І було: рознеслася по всьому прекрасному місту Бердичеву чутка про ребе Лейб-Суреса, і всі, багаті й бідні, знатні й прості, сходилися до нього, і приносили йому дари. І не брав нічого найсвятіший реб Лейб-Сурес. І це було дивне й незрозуміле. І був поголос такий в народі нашому.
IX
Реб Лейб-Сурес володів усіма ангелами, і кожен із них, по своєму роду, достачав усе преславному цадику. І вам це не дивно: ви знаєте, що й тепер є такі цадики, які володіють ангелами. І це так: володіють. І що з того виходить, що володіють? І реб Мотиле володів ангелами, і бажав скористатися послугами ангелів. І заглибився реб Мотиле в думки, і почав думати над книгою книг, найсвятішим талмудом, і думав довго, і захотів пити. І покликав реб Мотиле ангела, і помилився в його імені. І з'явився той ангел, який завідує вогнем, і приніс його до ребе Мотиле у великій кількості. І була в містечку велика пожежа, і страшне нещастя, бо згоріли будинки і "крамниці", постелі й "бебехи", речі й гроші, і збідніло все "місто", і не збільшилася того року кількість народу нашого, бо в тому "місті" не було потім дітородінь і зачать. І бояться тепер цадики, і тремтять, і не кличуть для послуг ангелів, і обходяться послугами "габоїм", прислужників своїх, і приносинами наших єдиновірців, що приходять до цадиків.