І ті в місті спроможуться дати вам усе, чого вам треба, бо бачитимуть, що й ви робите по своїх силах.
45. І будуть у країні спеціяльні люди, що візьмуть на облік усі людські потреби й розподілятимуть усе між усіма, щоб не було незавдоволених і всі славили життя.
46. І візьмуть ті дорученці на облік людську силу й скажуть, кому скільки і якої праці припадає.
47. І буде тої праці на кожного менше, ніж тепер, бо не буде нероб і не буде посередників, що тільки плутаються між трудящих, мов ті трутні у вулику.
48. І в той час прийде до вас на село багато чоловіків і жінок, що не схочуть далі жити у місті.
49. Дехто з дурними балачками, дехто з щирим бажанням працювати разом із вами.
50. І багато з вас піде до міста шукати праці, бо в спільній праці на ланах звільниться багато робочої сили.
51. Але хай спробують кожного по ділах його і кожного приставлять, до чого він здатний.
52. І судіть кожного не по словах його, але по роботі. Хай-бо робить, що хоче, але для громади — що може.
53. Кожний-бо має вкласти в спільну працю свою частку, а потім, мов та бджола взимку, може ласувати медом з будь-якої сотинки".
54. І почали міркувати селяни про Час, що провіщав його Прийдешній.
Розділ III
1. Коли проходив Прийдешній полем, побачив він селянина, що орав важким ралом.
2. Селянин той порався вже три дні, але поле все ще не було готове.
3. Тоді спитав Прийдешній селянина: "Чому ти не ореш плугом? Ти б давно упорався з полем, ще й зорав би його краще".
4. Але селянин одказав: "Моя смужка така мізерна, ще й я такий бідний, що не спроможуся ніяк на плуга".
5. І було ще багато селян, що теж кривавицею вливались за ралами й смикали немилосердно своїх одиноких сухоребрих шкапинок.
6. І він спитав їх: "Чому ви виснажуєте себе й худобу свою, а не орете волами й гарним плугом, що в тому маєтку?"
7. І відповіли селяни: "Лани наші маленькі, і ми так злиднюємо, що нема на що нам найняти волів і великого плуга.
8. Ми сіємо з сита чи решета, ми жнемо серпом і косою, ми молотимо ціпом і віємо лопатою, а в маєтку гарні сівалки, жатки, молотарки. Це все не про нас, бо ми бідарі і не маємо на те грошей, ми тільки наймаємось до тих машин і беремо мізерну плату у власника маєтку".
9. Тоді він сказав їм: "Коли зазвучить Час — знищіть межі між ланами.
10. Позасипайте рови, зламайте копці, зруйнуйте загорожі — і зробіть з цього один великий лан.
11. І візьміть з маєтку великого плуга, й сівалку, і жатку, й молотарку, й баских коней, і гладких круторогих — зоріть, засійте, зіжніть доразу ввесь той великий лан.
12. І небагато люду зроблять цю працю, і з найменшою витратою сили.
13. Але корисної праці вистачить і для решти, — бо хіба обмежитеся ви своїми злиденними потребами?
14. Людина хоче якнайменше працювати, але людина хоче якнайкраще жити, і лінощі спотужують до праці.
15. Істинно кажу вам: баглаї[275 — Баглаї — лінощі.] — мати всього поступу, і що менше людина хоче виснажувати свої сили, то більше спонукує себе працювати, але від грубої праці йде до вищої, працю рук змінює на працю машини й розуму. І нема краю забаганкам людським.
16. Отож ідіть гуртом до маєтку й користайте з здобутків культури, полегшуйте свою працю, підвищуйте свої потреби".
17. Та заперечили селяни: "Але що скаже власник маєтку? Він чинитиме опір, не схоче".
18. І відповів Прийдешній: "Коли власник маєтку почує, що залунав уже Час, заціпить язика йому і сторчаком стане волосся.
19. Коли матиме він лихе серце — він спробує втекти, — але чи далеко піде? Та й куди ж бо він піде, коли скрізь лунатиме Час?
20. Але коли з розумом буде і збагне неминуче — він одчинить браму й усі двері в маєтку своїм.
21. І скаже челядникам своїм: "Ідіть, у мене немає більше прислужників, я не наймаю і не даю платні, бо не маю з чого й для чого.
22. Хто хоче лишатися — хай лишається, і хто хоче піти геть — хай іде, віднині маєток цей громадський і я такий робітник, як і всі".
23. І має він робити так, як уміє і може, бо нема місця неробам у громаді.
24. Але горе йому, коли він пишатиметься й крутитиме носом, бо останній з його колишніх челядників буде йому рівний".
25. І здивувалися селяни: "Ти оповідаєш хороше, але чи є право в нас так чинити?"
26. І відрік голосно: "Горе вам, слабодухі! Горе вам, неймовіри! Щастя біля вас, і ви не берете його".
27. І проказав їм притчу про виноградаря:
28. "Був один бідар, що працював у винограднику багатиря, лихої й немилосердної людини.
29. І багатир той знущався з свого наймита, лаяв щоразу ледарем, дармоїдом і наказував іншим наймитам бити його, хоч працював той надміру, вставав удосвіта і лягав опівночі.
30. Але терпів мовчки бідар, приймаючи муки, і думав у душі своїй: як житиму, коли хазяїн не дозволить працювати у винограднику свому? Де зароблю на свій прожиток?
31. Але прийшов інший, свідоміший, робітник і сказав йому, що виноградник не належить тільки багатиреві.
32. І що він, робітник, має на виноградник таке ж право, як і багатир, а саме: працювати й користати з плодів своєї праці.
33. Сказано-бо єсть: хто працює, той їсть із плодів праці своєї, і хто не працює, той не повинен споживати з плодів праці чужої.
34. І зрадів бідар, і почав пробувати винограду, чого не наважувався робити доти.
35. Але увійшов до саду багатир, побачив і скрикнув люто: "Негіднику! Хто дозволив тобі брати грона з винограднику мого?"
36. Бідар відповів йому: "Де виноградник твій? Чи не маємо ми рівні права на нього? Та й то, коли б ти приклав силу рук твоїх до нього. Чому не можу я зірвати грона й мати насолоду з нього, коли він виріс під моїм невсипущим доглядом?"
37. І розлютувався багатир на наймита свого, і гукнув на челядники свої: "Січіть цього нахабу безглуздого, доки стане непритомний. Відлийте водою і знов січіть, щоб у муках спокутав неповагу свою до моєї власности".
38. Але увірвався терпець у слухняного досі наймита, і не став чекати він на свої тортури.
39. "Годі знущатися!" — скрикнув він і вдарив багатиря сапою у скроню.
40. І впав той, що звав себе власником, і з ляку врозтіч розбіглися челядники його, що хтів він їх зробити катами й робучими руками душити ближніх своїх.
41. І було це гаразд, бо так повинно бути: краще вмерти, ніж стати врівні з наймитом своїм. Так думав багатир, і так із ним сталося".
42. І сказали селяни Прийдешньому: "Правду кажеш, чоловіче! Негаразд одному мати багато й багатьом мало. Треба все поділити нарівно".
43. І заперечив їм голосно: "Горе сліпому, бо не бачить шляху і йде помацки. Ще гірше зрячому, що йде глупої ночи і не вміє мацати, як той сліпий, дороги. Десь прірва чекає на нього.
44. Істинно-бо кажу вам: хто ділиться майном — іде до прадідів, і хто думає шматувати землю, той ворог щастя людського і хоче затримати поступ".
45. І сказав їм притчу про кладовище:
46. "Було в господаря чотири десятини, і було в нього чотири сини.
47. І, помираючи, заповів господар: "Не хочу, щоб комусь було більше й комусь менше. Хай кожний візьме четвертину мого майна".
48. І взяв кожний десятину, і збудував кожний мізерну халупу, і бідував кожний увесь вік свій.
49. І було в кожного знов по чотири сини. І знов розділилися вони землею, і кожний узяв чверть десятини.
50. І спродали вони плуги свої, бо непотрібні вони стали на клаптиках ґрунтів онукових. І спродали онуки худобу, бо й нінавіщо вона була і не було її чим годувати.
51. Але кожний тримався міцно заповіту дідівського і знов розділив свої смужки між нащадками своїми. І нащадки їхні так само, кажучи: будьмо всі рівні.
52. І вистачило ґрунту кожному на самі гробки. І де було трудове господарство, розляглося сумне кладовище.
53. І де кипіла робота, звідти потяглися із саквами старці і молилися жалібно попідвіконням: дайте нещасним скориночку!"
54. Захитали сумно селяни головами й сказали Прийдешньому: "То так, але земля не росте і не плодиться, а родини наші плодючі.
55. Хіба скажемо собі: не треба дітей? Хіба заборонимо жінкам бути матерями?"
56. І відрік їм Прийдешній: "Не будьте подібні кротам, що не знають нічого, крім порпатися в землі, і стали там недобачати.
57. Істинно-бо кажу вам: не росте й не плодиться земля, але без кінця росте і плодиться праця.
58. І де на землі працює четверо, там є для більшої праці ще двацятьом.
59. І де сіють таке, що з ними управиться двоє, там є місце посіяти таке, що вистачить праці десятьом.
60. І хіба сини хліборобів мають бути тільки хліборобами? Чи не кажете ви, що вам потрібно щось іншого, крім хліба й городини?
61. Але один може працювати тільки заступом, а для кращої праці потрібний гурт.
62. І ще кажу вам: як поділите ви молотарку, що стоїть там у маєтку? І чи поріжете ви волів, щоб кожному припало нарівно м'яса?
63. І хто вчує голос свідомости, він прийде громадою на кладовище і великою машиною зоре гробки, і збудує в кутку громадський двір, де буде й худоба, й різний реманент, і всякі майстерні.
64. І скажуть люди ті: "Ми маємо все для своєї потреби і ще маємо, щоб віддати іншим, аби вони не старцювали"".
65. І пішли селяни по домівках, метикуючи про слова Прийдешнього.
Розділ IV
1. Вже надвечір прийшов він до великого міста, й ремесники оточили його.
2. І побачив він одного стомленого чоловіка із синястим обличчям, що босував по холодних багнистих калюжах передмістя.
3. І спитав його: "Яке маєш ремество, що так сточило тебе?"
4. І відповів босий: "Я швець. З ранку до пізньої ночи я працюю на великій швальні. Там нас двісті дихає смердючою шкурою й заробляє на розкошування хазяїнові".
5. І побачив жінку з червоними очима і запалими грудьми, всю в лахміттях і дранті.
6. І спитав її: "А в тебе яке ремество і чому очі тобі блищать, мов у хорої?"
7. І відповіла жінка в лахміттях: "Удень і вночі я шию для великої модної крамниці розкішні убрання для тих, хто має гроші. Очі мені болять, я небавом засліпну і тоді не знаю, як житиму".
8. І йшов чоловік у заляпаній глиною одежі, і на плечах ніс великий клунок, а під пахвою кожух.
9. І спитав його: "Що несеш, чоловіче, і навіщо тобі під пахвою кожух, коли тепер літо?"
10. І відповів заляпаний: "Я муляр і будую міцні мури великих кам'яниць. Але в мене немає хати, і я ношу все моє із собою.