Чекайте! (Хапає пульт від телевізора, робить гучніше. Голос дикторки: "То ж дозвольте, Ганно Михайлівно, сьогодні, в день вашого п'ятдесятиріччя...".) Ні, не воно... Так от, деякі завідуючі спільне засідання кафедри раз на семестр проводять, а в мене воно було кожний тиждень! По четвергах, після четвертої пари.
НІКА (з натяком на цікавість). І що, збиралися?
РАЇСА А як же ж? Як штик! Ні, сначала, канєшна, були накладки. Одна канючить, що в неї дитина заболіла, до врача треба, інша — що у неї в цей день тільки перша пара, а вона аж за рєчкою живе, туди-назад, каже, дуже тяжело їздить, бо дві пересадки. У третьої, відітє лі, приватні уроки одразу ж після пар починаються і вона, як заяць, до ночі містом носиться. А були ще деякі молоді й кучеряві, які вообщє поважних підстав не мали, їм ліш би від колектива відколотися, бо вони сильні таланти... Але я цю пагубну практику припинила.
НІКА Як саме?
РАЇСА А дуже просто. Підписала наказ по кафедрі, що кожне пропущене по любій причині засідання — мінус одна група навантаження в наступному семестрі. Вони у мене почали й больні, й дурні ходити, кожна жучка! (Затинається.)
НІКА Даруйте... Кожна хто?
Пауза.
РАЇСА (викручується). Учьот, кажу, у мене був строгий для кожного.
НІКА. А, ну звісно.
Пауза.
РАЇСА (жваво). ... Так от, колектив у нас був... Ну просто не колектив, а казка! Професіонали настоящі! Фахівці! Я їм усєм так сказала — те що ви викладачі, це всьо ліріка, головне що ви науковці! В інших університетах знаєте, як? З усієї кафедри наукою двоє-троє занімаються, дисертацію захищають, по конференціях виступають, книжки пишуть. А інші двадцять один раз на рік статтю якусь нашкрябають, в університетському журналі її надрукують і счітають, що вже всьо, долг свій, як наукових працівників, виполнили. У мене таке не проходило! У мене двадцять душ на кафедрі робило — і на кожну конференцію по двадцять статей здавали, як мілєнькі! Про що вони там пишуть — то вже дєло десяте, головне, що стаття — от вона, є чим в кінці року відчитатись! Я їх в індивідуальному навчальному плані все до тютєльки прописувать заставляла! Скільки на рік годин на виховну роботу, скільки на організаційну, скільки на методичну... У мене лаборантка потім з калькулятором сиділа і все пересчитувала, щоб не мухлєвав ніхто! Спочатку були обіди всякі, крутити там щось пробували, але потім поняли — зі мною таке не пройде, у мене всьо під контролєм.
НІКА Суворо.
РАЇСА А як же ж без цього! Вони ж іначе на голову сядуть і ноги звєсять! У мене, Ніко, найвищий процент кандидатів був у всьому місті! Вони ж у мене захищалися всє ну просто... просто як скажені! Я ж їм одразу, як на кафедру приходять, условіє ставила — за чотири роки має бути кандидатська, і щоб без ніяких!
НІКА І що, вкладалися?
РАЇСА А то! За рік по чотири захисти! Їм же ж як пригрозиш, що наступний рік навантаження зріжеш, так одразу час знаходиться і по бібліотеках сидіти, і іспити кандидатські складати. Ніяких поблажок нікому не давала! І Нюсик мій тепер такий самий.
НІКА А Нюсик – це?..
РАЇСА Син мій, Микола Вікторович. Він у мене в нашому ж університеті навчався, на філології. І викладать одразу залишився. Кандидатську в двадцять шість захистив! У Києві! Щось там у нього про Дон Кіхота було... (Замислюється) ...ні, не вспомню. А в тридцять його вже деканом назначили! Тепер он доктор наук, директор інститута філології, найкращий іспаніст України! В Барселону по три рази на рік їздить, пріглашають лекції читать. З професорами американськими переписується! Аспірантів п'ять штук кожен рік! Одна з них захистилася он три роки тому, тепер замість мене кафедрою завєдує... Я, Ніко, сначала боялась всьо на нєйо лишать, молода ще, сорока немає, але Нюсик там її контролірує геть у всьому. Контроль — це ж пєрвостєпєнно, ви ж должни знать, як журналістка...
НІКА (рішучо). Я не журналістка.
Пауза.
РАЇСА (ляскає себе по місцю нижче талії, різко змінює тон на "свої люди"). Тю, так що ти мені голову париш?! Ти від Тамари Сєргєєвни? На роботу устраїваться? То так би зразу й сказала, а то мовчиш як риба в натюрморті! (По-діловому.) Значить так, молода й кучерява, слухай сюди. На кафедру літератури тебе, канєшна, візьмуть, бо Тамара Сєргєєвна — це вам не це, з депутатами горсовєта дружить треба. Але ти, я бачу, дєвочка розумна, то ж маєш знати, що за спасибі навіть птічка не какає.
НІКА Я...
РАЇСА Це ж знаєш, як обідно, коли ти до когось всією душею, а він нєблагодарний? От, напрімєр, на день народження, вмєсто того, щоб поздравити по-людськи, порадувати, рішить зекономити і принесе чахлі розочки й фігню якусь китайську за три копійки?.. А я от як думаю — якщо вже тобі навстрєчу пішли, допомогли, то ж надо теж уваженіє проявлять. Я в людях оце більше всього не люблю, нєблагодарність цю.
НІКА Річ у тім, що...
РАЇСА А про ступінь не переживай. Як будеш умніцей, все в тебе буде — і навантаження дадуть, і старшого викладача. А за рік-два кандидатом станеш, це бєз вопросов. Я тебе з нужними людьми звєду, щоб тобі по бібліотеках пилом не дихать, і з усім цим не мурижитися. Нехай всякі лохушки дослідження проводять і статті пишуть, якщо зі мною по-хорошому, то й я по-хорошому. Так що... Ой, чекай-чекай, це ж уже точно воно! (Схоплюється, схопивши пульт, збільшує гучність, голос дикторки "...чудову людину, матір і бабусю...") ...Ну, це точно про мене! (Робить ще гучніше. Голос дикторки: "...Все життя проробила на хлібозаводі #4..."). Ні, не про мене... (Обертається до НІКИ.) Так от...
НІКА (направляє на неї витягнутий із заплечника пістолет). Руки вгору.
РАЇСА Що..?
НІКА (кричить). Вгору руки, ну!..
РАЇСА (піднімає руки). Еее, цеє... поосторожніше... (Задкує).
НІКА (з ненавистю). Аякже ж... Сісти в крісло, руки тримати так, аби я бачила!
РАЇСА Слухайте, що проісходить взагалі?
НІКА (цілиться). Я сказала сісти в крісло!
РАЇСА (лякається). Ну всьо, всьо, тільки нє надо... (Сідає у фотель, продовжуючи тримати руки піднятими). Послухайте, ви ж мєня убивать не збираєтеся?
НІКА Мовчати!
РАЇСА Май ввіду, за десять хвилин прийде мій син. Він дуже сильний мущина й знає карате.
НІКА Десять хвилин мені вистачить.
РАЇСА (лякається). На що?
НІКА На все.
Пауза.
РАЇСА (знехочу). Гроші он там, на полкє, в Сухомлінському, в трєтєм томі.
НІКА І що?
РАЇСА Забирай. За ними ж прийшла? (НІКА, продовжуючи тримати її на прицілі, задкуючи дістається до книжкової шафи, дістає книгу, витягає з неї чималенький доларовий стос. Зважує його на руці. Дивиться на РАЇСУ. Та її погляд тлумачить по-своєму.) Що, мало тєбє? (НІКА незрозуміло гмикає, тримаючи в одній руці гроші, а в іншій пістолет.) Ну гаразд, гаразд... (Зовсім над силу.) Он там, зліва. Вище. Моя монографія, "Формування етичних засад педагогічної діяльності". Там ще сто п'ятдесят штук... чи сто шістдесят... (НІКА, тримаючи РАЇСУ на прицілі, навпомацки витягає книгу й вилучає з неї другий стос, ще солідніший. Кидає книгу на підлогу. Тепер у неї в руках вже груба купа грошей.)
НІКА (з іронією). Що ж, за засади дійсно можна не перейматися. Сформовані.
РАЇСА Це всьо, більше немає. Це ж навела падлюка якась... Славку, онуку, на квартиру збирала...
НІКА (їй в тон). З пенсії відкладали, в останньому собі відмовляли...
РАЇСА А тєбє яке дєло? Ти ж за цим прийшла? Тепер довольна? (Зривається, погрозливо). Ти тільки... Тобі це так з рук не зійде! Тебе консьєржка бачила, коли ти в під'їзд заходила! Тебе міліція знайде! Гроші їй мої треба! Жучка!
НІКА кидає грошовий стос на тацю на столі поруч. Тримаючи РАЇСУ на прицілі, витягає з кишені запальничку. Не зводячи з РАЇСИ очей, підпалює долари з декількох боків. Ті швидко горять. Так само дивлячи на РАЇСУ, НІКА бере тацю з попелом, висипає його на підлогу й всліпу роздушує ногою.
Пауза.
РАЇСА Ефєктно. А далі що?
НІКА (більш холоднокровно, ніж почувається). А далі я вас вб'ю.
РАЇСА (Нікін демарш із грошима їй розповів про гостю все, що треба, тому боїться вона вже менше). Так ти, значить, не воровка. Ти, значить, кілєрша. Тебе найняли, щоб мене вбити! Хто? (НІКА мовчить.) Можеш не отвєчать, я сама знаю. Платонова, так? Ну авжеж Платонова! Я в тому місяці зрєзала їй аспірантку на захисті... дисертація була нормальна, але сама та дівка мені нє понравилась, убога якась, макіяжу немає. І стіл на передзахисті позорний накрила, вино отєчествєне, ікра тільки червона... Куди їй такий в кандидати?.. То що, Платонова? .. (Вираз Нікіного обличчя дає їй зрозуміти, що припущення хибне.) Ні? Тоді хто? ...А, знаю, Бабковська! Канєшна, Бабковська! Наташка, більше нема кому! Вона ж із цих, молодих да ранніх! Ініціативна! Кандидатську в двадцять п'ять захистила, докторську в тридцять два! І все мене підсиджувала, на моє місце мєтіла! Тільки хрєн її назначили! Так і сидить старшим викладачем. А як я на пенсію пішла, то вона за Нюсика взялася, копає під нього, сука. Вона прислала, так?
НІКА Я спочатку кислотою хотіла. Щоби зовнішнє привести до гармонії з внутрішнім. І її дістати легше, кислоту. Уявляла собі, як перестріну взимку увечері там, в провулках під університетом. І з пляшки в обличчя — хлясь!
РАЇСА Бабковська! Точно вона!
НІКА ...а потім подумала — ні, не те. Кислота — це дріб'язок. І мстяться нею за дрібне. За вкраденого чоловіка, наприклад. За вкрадене життя розраховуватися кислотою якось несерйозно. І потім, якщо я вам кислотою очі випалю, ви мене не впізнаєте. А це принципово, аби ви мене впізнали.
РАЇСА ...Я ж знала! Я всєгда знала, що Наташка — крімінальний елемент, і рано чи пізно... (Нарешті звертає увагу на слова НІКИ, нашорошено.) А чому це я должна тебе впізнавать?
НІКА (швидко, з ненавистю). ...Завжди казали — одне обличчя. Я навіть стрижку таку саму зробила, як у неї тоді була. І перефарбувалася. У мене своє волосся темне, а вона в чорний тільки за два роки після всього почала...