* * *
На Великдень найясніше сходить сонце
І найголосніше дзвонить дзвін,
Заглядає радість у віконце,
Усміхається весна з усіх сторін.
На Великдень найніжніше пестить вітер,
Мерехтять квітки від ранніх рос,
Приглядається, як гагілки виводять діти
Із усмішкою, Воскреслий Сам Христос!
Таке сонце, як писанка
Зійшло у неділю.
Таке кругле, променисте,
Як яєчко біле.
Такі діти, як те сонце
В вишиванках білих,
Поспішали у церковцю
В Воскресну Неділю.
Такі квіти, як ті діти
Розцвіли сьогодні —
Вшанувати, звеличати
Свята Великодні.
ПИСАНКА
Писанку писала
Під Великдень Настя,
Добирала гожі взори
Всім рідним на щастя.
Бабуні "церковці",
Між ними куточки,
У куточках для дідуня
"Дубові листочки".
Матусі "косицю",
Тітці "зорі", а для дядька
"Княгиня" чубата.
"Шовкових косичок"
Для сестрички трішки,
А братові-пустунові
"Баранячі ріжки".
Подружкам з садочка
"Трилистки" в віконце,
Україні — в безконечник
Уплетене "сонце".
Ніна Мудрик-Мриц
***
Зайчик писаночку ніс
Через поле, через ліс.
Писанку писав він сам
На Великдень діточкам.
Спотикнувся він об гриб,
Писанка із рук лиш: стриб!
Плаче зайчик: скарб утік!
Впала писанка в потік!
Аж лелека-добродух
Бачить: плаче Довговух...
Полетів притьмом туди,
Витяг писанку з води.
А у клясі зранку рух:
— Гляньте, зайчик Довговух!
Із лелекою, не сам,
І з привітом школярам.
Навіть писанку приніс
Через поле, через ліс!
ЖУЧОК
Ходить жучок по долині
У біленькій сорочині
Тай думає, що вдягати
Щоб з дітьми гуляти в свято.
Поспішає жучок нині
До мурашки, до кравчині:
"Чи жупан ти вшити можеш,
Щоб я мав на Свято Боже?
А мурашка: — Радо дуже!
Принеси лиш голку, друже!
Там їжак живе у хаті,
В нього с голок багато.
Поклонився їжакові,
Взяв голки, що вже готові,
До мурашки жук йде рано
І радіє вже жупаном!
А мурашка: — Радо дуже,
Принеси ниток лиш, друже!
Ось павук на павутині,
Нитку дасть тобі, дитині.
Взяв нитки, що вже готові,
До мурашки скаче рано
І радіє вже жупаном.
А мурашка: — Радо дуже,
Та з чого тут шити, друже?
Ось квітки ростуть в долині,
В них пелюстки ніжно сині.
Поклонився квітам жучок,
Взяв пелюстки в них із ручок,
До мурашки біг щосили,
А мурашка сіла й шила!
Покінчила всю роботу
В Великодню аж суботу.
Жучок кликнув лиш: — Спасибіг!
На город в жупані вибіг.
Біля церкви діти ждали,
Руки вміло посплітали,
Жучок — гоп! — на ручки тільки
І заграли всі гагілки.
— На жучкові жупан ясний,
А сам жучок дуже красний!
Грай, жучку, грай небоже,
Хай же Бог тобі поможе!
ІДЕ ВЕСНА
Іде весна, а новаки
Відразу це пізнали,
Бо в небі синьому хмарки
У піжмурки заграли.
Іде весна, бо тане лід,
Сміються вільні води,
Біжить новацтво їм услід
Шукаючи пригоди.
І гладять їх по голівках
Вітри рожеволиці.
Іде весна, бо на гілках
Засіли срібні "киці".
Іде весна, летять пташки
І зеленіє в полі.
Ростуть, мов квіти, новаки
До сонця і до волі.
ВЕСНЯНЕ СВЯТО
Працює дятел, скільки сил,
Стук-стук гуде в діброві.
Вже змайстрував великий стіл,
Вже й лави ждуть соснові.
Павук розкинув срібну сіть
На кущик, на калину —
Плете, щоб чисто стіл накрить
На скатерть павутину.
Прип'яли запаски-листки
Міткі бджілки спереду —
Кип'ять, парують казанки,
Усім там буде меду!
Перуть завзято пелюстки
Рясні квітки над ставом,
Силяють нерли-росинки
Новій весні на славу.
Жабки вже вискочили з нор
І скільки сили стане,
Муштрують свій великий хор
На свято це весняне.
Настроюють свої скрипки
Вже цвіркуни-музики.
Будуть веселі гри-танки
У свята день великий.
Заграли жучки у дзвінки —
Пільні, дзвінкі та сині:
— Сходіться всі на День Весни
У лісі при долині!
ВЕСНА
Зайчику-братіку,
Ти вже чував?
Там на галявині
Росте трава!
Квітка розцвіла,
Там, де був сніг!
Хто ж таке диво
Вчинити міг?
В зайчиків-братчиків
Вушка чуйні:
Слухають-нюхають:
Знайдуть — чи ні?
Розщебеталася птичка мала:
— Пильно шукайте; я — вже найшла!
Сонце всміхнулося,
А поміж трав —
Гляньте — там стежечку
Хтось протоптав!
Глянули зайчики:
— Тут ось вона!
В білій вишиванці
Красна Весна!
СКАКАНКА ДЛЯ М'ЯЧИКА
М'ячика маю,
Маю від мами,
Вміє літати
Він за пташками.
М'ячик червоний,
М'ячик мій синій,
Скочив угору,
Впав надолину.
М'ячик рожевий,
М'ячик зелений,
Скочив у руки
Просто до мене!
МОЛИТВА МАРКІЯНА
Схилилася ласкава ніч
Над церкву Бога-Духа,
А Львів, могутній від сторіч
Молитву дивну слухав.
Шумів Оссолінею сад —
Спокійна, давня мова...
Здіймалася під небеса
Молитва богослова.
В півтемній церкві, біля врат,
Неслася полум'яна,
Горіла, як свічки горять,
Молитва Маркіяна:
— О Боже! Дав ти край усім,
Казав його любити;
І Ти любив Єрусалим,
Хоч тугою повитий.
І Ти, що нарід наш створив,
Подарував нам мову:
Дзвінку, як гомін наших нив,
Як колоски, шовкову.
Тобі угодна мова ця,
Коли до Тебе лине,
Чи в пісні, що несуть серця,
Чи в молитвах дитини.
Своєю мовою народ
Сказать найкраще вміє,
Що мріяв літ вже стільки сот,
Про що й сьогодні мріє.
Чому ж зібрать своїх пісень
Мій нарід ще не може,
Щоб піснею вітати день...
О Боже, Боже, Боже...
*
Над Львовом зір холодний жар
І ніч мов злотом ткана.
Із неба сплинув Божий дар
У душу Маркіяна.
Заговорив немов пророк,
Порушив струни ліри,
Розвіяв вихром рій думок,
І кожен взнав, повірив,
Що не шукати нам в чужих
Святої Правди слова,
Бо дар, найбільший із земних,
Це наша рідна мова!
*
Багато знаємо ми мов;
Одна лиш Богом дана
Для нас: це мова молитов
Гарячих Маркіяна.
ЗАШУМІЛИ ВОДИ
Зашуміли води,
Бо розтанув сніг.
Попри пішоходи
Потічок побіг.
Зашуміли хвилі —
Весняна вода.
Поплила фльотиля
Наша молода.
Човник той, що скоро,
Скорше всіх поспів,
Ще коробка вчора
Був із сірників.
Того, що вітрила
Кращі понад всіх,
Вчора ми розкрили:
Бо це був ... горіх.
Той, що колихався
Білий, наче птах,
З зошита це картка
В синіх лінійках.
Так плили у далі,
У широкий світ.
— Пане адмірале! —
Гриць голосить звіт.
— Пане адмірале!
Хлопці у рядах,
Кораблі підняли
Синьо-жовтий стяг!
— Стягам нашим рідним
Кожний почесть дай!
Журкотіла дрібно
Весняна вода.
Станули прохожі,
Усміх на устах.
— Простели вам, Боже,
В Чорне море шлях!
СВЯТИЙ ЮРІЙ
Розгорілась ватра —
Мерехтить ясна.
Розцвіла багата
Новакам весна.
Новакам лунає
Казка при вогні:
— Їде лицар гаєм,
Їде на коні.
Їде лицар гаєм,
А напроти — змій:
— Гей, де ти блукаєш
Лицарю ясний?
— Правди кинь шукати,
Послужи мені.
В мене є палати
В морі аж на дні!
В мене самоцвіти,
Сяють, мов вогні.
Правді кинь служити:
Послужи мені!
— Вийняв лицар стріли,
Меч двосічний взяв.
Змія в серце вцілив —
Лютий змій сконав!
Їде лицар гаєм,
Де квітки дрібні...
Новакам лунає
Казка при вогні.
У ТРАВНІ
Забіліли квітки при долині,
Пишний травень на землю прийшов.
Мати Божа в перемітці синій
Білу кужіль пряде на покров.
Задивились малі янголята,—
Срібний човник шугає раз-в-раз! —
Як то тче полотно Божа Мати
У весняний, у радісний час.
Край престола стоять янголята,
Подають із веселки нитки,
І руками лілейними Мати
На покрові гаптує квітки.
Шиє квітку: то жовту, то синю,
То червону, як лицарів кров,
Щоб прийняти усю Україну
Під Свій матерній, чистий покров.
ВЕЧІР
Наближається вечір у травні.
Заворушились зайчики справні
І шовково колишуться трави:
Вже надходить, вже близько Ласкава!
Куди кроки спокійні поверне,
До одежі їй горнуться серни.
Пільні коники грають дрібненько,
Так вітають Улюблену Неньку.
Йде, одягнена в білу кирею,
А пташки цілим стадом за Нею...
Вже пройшла, тільки пояс в долині
Мерехтить незабудьково-синій,
Тільки пташка півсонна щебече
Честь Марії в замріяний вечір.
У СВЯТО МАТЕРІ
Травень розкинув
Квіти в діброві,
Килими стелить,
Трави шовкові.
То не пташата
Щебечуть в гаю,
Хлопці й дівчата
Пісню співають.
Хлопці й дівчата
Прийшли з квіткам:
Пошанувати
Три наші Мами:
Що першу — нашу
Матінку рідну,
Добру, мов сонце,
Любу, погідну.
Другу — Вкраїну
Тугу-надію.
Третю — на небі
Матір Марію.
МАТИ
Ой повісила колисочку на дубі,
На Перуна дубі росохатім:
— Виростай кріпкий, синочку любий,
Панцирним Михайликом завзятим!
Мати стрілку витеше тобі з калини,
І коня вербового до пари:
Треба змалку приручатись, сину,
Бо стоять над Калкою татари!
Треба знати, як іти в далекі раті,
Боронити руську землю, хлопче,
Бо земля — немов рушник багатий,
Простелилася: хто хоче, топче!
Ой повісила колисочку на дубі,
На Богдана дубі кучерявім:
— Набирайся сил, синочку любий,
Шаблею дорубуйся до права!
Закраси пожежами границі волі,
Булавою покажи край неба.
Мати ж виник сорочку-долю
Кров'ю і чорноземом для тебе.
Облети степи розлогі на буланім,
Корсунем грими і Конотопом.
Мати ж стерні, як тебе не стане,
Животворною сльозою скропить.
На Шевченковій вербі у Казахстані,
На вербі повісила колиску:
— Виростай, мій синку, на засланні,
Виростай, хоч доленька неблизько!
Нишком з трудоднів повісма витче мати
Рушники в хрести і в берегині,
До зорі буде тобі співати
Українську пісню на чужині.
Ой скують тобі кати із пісні грати,
Заболять слова колючим дротом...
Вчися, синку, змалку вже казати:
— Сильні — ви; а ми — будем боротись.
Ой розвішала колисочки по світі,
Та на кожній майже паралелі,
Вишивала дрібно, щоб одіти
Діточок в сорочечки веселі.
І однакову співала всюди пісню,
Бід пампасів, прерій, аж до бушу:
Думу для майбутнього — колишню
Про незмінну, невмирущу душу.
Діточок збентежених вела з собою,
Крізь яри в бетоні та в залізі,
Вірною, прадоброю рукою
У Батьківщину Софійських візій.
Стільки літ... А скільки буде перед нами?
Та вибоїсті століть дороги
Опромінив вічний подвиг Мами —
Зародок для квіття перемоги.
ЗЕЛЕНІ СВЯТА
Чого це ми всі зажурились,
Хоч радісно сонечко світить,
А в церкві стояла могила,
Весняні там в'янули квіти?
Бо Свята сьогодні Зелені,
Тому ми замаяли хату.
Був звичай у нас в Україні
І наші могили квітчати.
Де в тіні хрестів спочивали
В землі прабатьківській герої,
Що волю для нас добували
Що вмерли для Правди святої.
Тому ми і в церкву спішили,
Про це ми молилися Богу,
Щоб в нас були не лиш могил".
Щоб дав нам Господь перемогу.
ТРИ КАРТИНИ
У гостинній — три картини
На стіні.
В кожну днину
Щось розказують мені.
Прийду в хату —
Оглядати йду їх враз:
Оце Симон, той Євген,
А той Тарас.
Всі питають, чи я знаю,
Я, новак,
Що ще ворог в Ріднім Краю?
Кажу: — Так!
Але вісті розказали вже вітри,
Що недаром воювали
Ви всі три.
В Україну я полину,
Наче птах.
Відвоюю славу тую,
Що в піснях.
Ворогам належну плату
Я віддам:
За Париж, за Білогорщу,
Роттердам.
Щоб в Державі Ваша слава,
Наче дзвін,
Залунала від Ослави
Аж по Дін!
У гостинній три картини
На стіні.
В кожну днину
Усміхаються мені.
Усміхаються до мене
Із картин,
Бо колись звершу їх діло —
Я — їх син!
ВАКАЦІЇ
Слава, вдяка, Добрий Боже,
Що вже червень нам настав,
Що сміється сонце гоже
І квітки моргають з трав.
Що скінчився рік у школі,
Кожний вивчився, підріс,
Що нас жде широке поле,
Зимна річка, тихий ліс!
Що така ясна погода,
Кличе пташечка весь час,
Що у таборі пригоди
І казки чекають нас.
Що змагання йдуть нелині,
Дивний вогник загорів...
Дякуєм Тобі, Владико,
Добрий Боже новаків!
СКАКАНКА
Коли скочу: раз і два,
Закружляє голова,
Коли скочу: три-чотири,
В черевичках будуть діри.
Коли схочу: п'ять і шість —
Кожен миску каші з'їсть.
Коли скочу: сім і вісім,
Засміється вовк у лісі.
Коли скочу: дев'ять-десять,
То вже шнурок обірветься!
ЛІТАК
Полетів літак високо,
Накреслив у небі коло.
Він — літає понад світом,
Ми ж — сьогодні йдемо в школу.
Покотилось авто бистро
І поїде — де захоче!
Ми ж, як тільки сонце блисне,
Йдемо в школу всі охоче.
Ось погналася ракета,
Наче метеор — в простори.
Ми ж у школу всі учитись
Поспішаєм жваво, скоро!
Бо щоб вміти збудувати
Авта, літаки, ракети,
Треба пильно працювати,
Треба вчитись, вчитись, вчитись.
Коли ж вивчимось великі,
Стануть нам шляхи відкриті.
Все, що тільки побудуєм,
Найміцніше буде в світі!
А на автах і на шрубах,
На підоймах, на машинах,
Всі пізнають знак тризуба
Скажуть; Славна Україна!
АРКАН
Візьмемось за руки,
Підемо на луки,
Там шовкові трави,
Там буде забава,
Там, де сонце світить
Вже від ранку.
Весело гуляти
Хлопцям і дівчатам,
Пісенька несеться,
Стежечка ось в'ється
Поміж деревами
На полянку.
Пролетів метелик,
Забринів десь чмелик,
Сірий зайчик скочив
Тай у ямку.
Не бійся, маленький,
Не бійся, сіренький,
Вилази із ями,
Ходи з діточками,
Ходи з нами гратись
У хованку!
КОЗАК
Ой устану я раненько,
Помолюся сам чемненько,
Подивіться усі, як —
Бо великий я козак!
Ой устану я раненько,
Сам помиюся швиденько,
Подивіться усі, як,
Бо великий я козак!
Ой устану я раненько,
Сам одягнуся скоренько,
Подивіться усі, як,
Бо великий я козак!
Ой устану я раненько,
Сам зачешуся гладенько,
Подивіться усі, як,
Бо великий я козак!
Ой устану я раненько
Та сніданок з'їм смачненько,
Подивіться усі, як,
Бо великий я козак!
А колись, одного дня
Сяду ранком на коня
І на Січ поїду так,
Бо великий я козак!
ГОРИ, ГОРИ.