А він мене рятував.
— Та ну?! — промовив вражений Тимко.
Я остовпів… Я спочатку подумав, що Гастроном глузує. Але він говорив серйозно і зовсім не глузливо. І не встиг я опам'ятатися, як Тимко накинувся на нього:
— Так я і знав! Я ж говорив! От лихо! Чого ж ти не гукнув, нас не покликав? Думаєш, йому одному легко було тебе рятувати?! Дивись — посинів увесь. А разом ми б тебе вмить урятували. От дурний!..
Хлопці всі одразу загомоніли:
— Звичайно!
— Лопух ти, Гастрономе.
— От іще!..
Гастроном стояв, схиливши голову, і ніяково посміхався. Я очманіло дивився на нього. І, знаєте, він раптом здався мені не таким уже й товстим. Слово честі!
Я не витримав і крикнув:
— Стривайте, хлопці!.. Не горланьте!.. Нічого подібного. Це не він. Це я мало не втонув. Він усе переплутав. Я тонув. А Гаст… — я осікся, запнувся на хвилину і вже тихо сказав, — а Толька врятував мене. Якби не Толька….. Справді, ну який же він Гастроном після цього?! Толька, найсправжнісінький Толька! Чуєте, хлопці! І не смійте називати його більше Гастроном.
…Між іншим, я тепер на пляж сам не ходжу. Дехто каже, це тому, що мені здорово влетіло від мами (а влетіло, справді, здорово, і не тільки мені, а всім, а особливо Тольці, колишньому Гастроному — Варвара Дормидонтівна таки все розповіла).
Та справа зовсім не в цьому.
1960 р.