Ніколи раніше я не сидів так близько біля жодної дівчини. Ніколи раніше я не бачив жодну дівчину, яка була б так мінімально одягнена. Ніколи раніше жодна дівчина не обіймала мене і не торкалася губами моїх губ. Якщо врахувати, що ця дівчина, яка зараз сиділа впритул до мене і щойно скоїла зі мною ці дикі речі, була богинею, котру я обожнював і котру мріяв зробити своєю дружиною, можна зрозуміти, з яким нападом пристрасті я боровся.
— Рамачандре, не напружуйся так, не стримуйся. У нашому племені є звичай залишати гостя з дівчиною або жінкою, яка йому сподобалася і якій сподобався він, наодинці. Завдяки цьому наше невелике плем'я не вироджується, — сказав Рецузадем. — Донечко, забирай принца до своєї печери. Якщо пощастить, незабаром поміж лавітів народиться дитина царської крові.
Ми з Суфіраффель обидва були юні й незаймані. Ми обидва, як з'ясувалося, покохали одне одного з першого погляду. Тож, хоча наша близькість сталася так дико, так нецивілізовано, вона була несказанно солодкою й незабутньою.
— Залишайся в нас, скільки хочеш, мій принце. Ти дивитимешся на наші танці та кохатимешся зі мною. Гаразд? — муркотіла моя богиня своїм милим акцентом після того, як ми насолодилися одне одним досхочу.
— Звісно, я б хотів цього, моє щастя. Розлучитися з тобою — найболісніше, що може тепер для мене бути. Але я повинен закінчити справу, в якій я прибув до цих джунглів, а потім мушу повертатися до Амараваті. Там я планую звернутися до вчителя з запитанням, чи є якась можливість нам з тобою одружитися. І якщо він знайде спосіб, в який це можна зробити, я обов'язково з тобою одружуся, — відповів я.
— Мені незрозуміло, які бувають для цього перепони. Принаймні тут у нас їх нема. Тут ми можемо з тобою не розлучатися до смерті. Залишайся зі мною тут, Рамачандре. Я кохатиму тебе все життя.
— Я — принц. І я хочу запропонувати тобі набагато більше, ніж у тебе є тут. Я хочу, щоб, коли я стану царем, ти стала царицею. Про такий подарунок тобі я мрію, Суфіраффель.
— А чим це так добре?
— Невже ти цього не розумієш? Невже тобі цього не хочеться?
— Не розумію, коханий. Мабуть, через це мені й не хочеться.
— Нічого. Якщо у мене все вийде, я привезу тебе в наш палац, ми одружимося — і ти побачиш, як прекрасно бути принцесою, а потім царицею.
— До речі, цікаво, які у принца можуть бути справи в наших джунглях? — змінила моя кохана тему.
Я розповів їй про завдання мого батька.
— Але ти вже знаєш, що ніякий тигр не їв тих учнів. Їх з'їла я. То що ж ти тепер збираєшся робити?
— Правду я нікому не розповім. Ця таємниця занадто делікатна. Тож я піду, знайду тигра, який тут мешкає, уб'ю його, привезу до Амараваті, отримаю титул Сінг і право успадкувати царський трон.
— Але ж цей тигр ні в чому не винний. Це ж злочин — убити невинного. Чи у вас інші поняття щодо цього?
— Кохана, ти, звісно, маєш рацію. Але мені ж потрібен титул і царство.
— Знаєш, Рамачандре, мабуть, ти правий, але мені здається, що ні. Ніхто з нас, дикунів, так би не вчинив.
— Ви надто просто живете. Вам не зрозуміти всіх складнощів цивілізованого життя, — відповів я і в глибині серця позаздрив цим диким людям: вони можуть дозволити собі не йти на конфлікт із сумлінням, а в мене це не виходить.
Моє прощання з Суфіраффель було дуже зворушливим. Вона плакала, цілувала мене, обвивши свої руки навколо моєї шиї й голови. Вона така ніжна, така ласкава, мов дитина. Тоді як у танці вона — богиня, якій неможливо не поклонятися.
Але врешті вона розсміялася крізь сльози і сказала:
— Іди вже, а то я тебе з'їм. Ти знаєш, я можу.
Приїхавши з мертвим тигром додому, я отримав усе, що мені було обіцяно, і відразу ж відправився до вчителя. Не розповідаючи деталей, я сказав йому, що покохав дочку вождя дикого племені, що між нами вже була близькість, що жодна принцеса у світі не зрівняється з нею, що вона божественна, що я не можу без неї жити і хочу дізнатися, як я міг би одружитися з нею, щоб це було прийнято моїми батьками, брахманами та народом. Учитель прочитав мені проповідь, зміст якої був передбаченим, а коли я повідомив йому, що його слова ні на краплину не змінили моїх намірів, сказав:
— Гаразд, обговоримо це через місяць, — і не відступив від цих слів, хоч скільки я його благав. Тож довелося чекати місяць.
Через місяць, коли я знову повторив учителеві моє прохання, він знову повторив мені свою проповідь, але коли я знову повідомив йому, що його слова ні на краплину не змінили моїх намірів, цього разу відповів:
— Спосіб є. Традиція дозволяє кшатріям одружуватися за звичаєм ґандарвів. Згідно з цим звичаєм, якщо ви обидва цього бажаєте, ви вже можете вважатися подружжям, бо між вами сталася близькість. І для цього вам не потрібно ніяких благословень та шлюбних обрядів. І це буде прийнято брахманами, а значить, і твоїми батьками, і народом. Але я не раджу тобі просто привезти свою Суфіраффель і повідомити всім, що ти одружився з нею за звичаєм ґандарвів. Спочатку купи сарі та прикраси, гідні принцеси, поїдь до неї, нехай вона переодягнеться, і привези її сюди, до моєї дружини. Моя жінка навчить твою етикету та всім правилам, прийнятим у цивілізованому суспільстві. І тільки після цього вези її в палац.
Так я і зробив. Коли я привіз Суфіраффель від дружини вчителя, яка навчала її три місяці, в палац, усі там були в шоку. Брахмани, звісно, теж були в шоку, але на те вони й брахмани, щоб навіть у шоку не відхилятися від істини. Тож вони підтвердили, що згідно з традицією Суфіраффель є моєю законною дружиною і родичі та суспільство повинні це прийняти, навіть якщо це їм не подобається. А через те що моя кохана справляла враження ідеальної традиційної принцеси, за кілька днів усі змирилися з реальністю нашого шлюбу, а за кілька тижнів полюбили Суфіраффель — і наше подружнє життя увійшло в нормальне річище, як мені здалося.
Я був на вершині щастя. Моя мрія здійснилася! Коли Суфіраффель муркотіла від моїх ласк, відповідаючи на них своєю ніжністю і дивлячися на мене з такою любов'ю, що я був на сьомому небі, мені здавалося, що я зміг дати їй те, що хотів їй дати.
Але інколи, приходячи до неї, я бачив її застиглою біля вікна. Вона дивилася вдалину, кудись на південь. Ніби магнітом, її тягнуло туди, де вона колись жила своїм диким життям і танцювала свої танці. Я робив для неї все, виконував будь-які її забаганки. Вона була вдячна і ніби навіть раділа. Але тільки-но я залишав її, вона знов опинялася біля вікна з повним туги зором, спрямованим на південь.
Якби Суфіраффель завагітніла, а потім народила дитину, це захопило б її та відірвало від її туги. Але вона досі не завагітніла, хоча ми кохалися з нею щодня. Вона була дружиною наслідного принца Шатаваганів, жила в царському палаці, їй служили сотні слуг, скарбниці Амараваті були готові надати їй будь-які багатства, яких би вона побажала. А вона тужила і згасала так тихо і покірно.
— Відвезти тебе назад до Лавітакоби? — спитав я одного разу Суфіраффель, коли мені здалося, що ще трішки — і вона просто помре.
— Не знаю, коханий, — відповіла вона, притиснувшися до мене. — Я хочу, дуже хочу повернутися туди, але ти не зможеш без мене жити. Та й мені там без тебе вже не буде так, як раніше. Моє життя, напевно, вже ніколи не буде таким, як колись. Я розриваюся між тобою і покликом моєї дикої природи. І це мене вбиває.
— Тоді просто поїдьмо до Лавітакоби! Я хочу побачити, як ти танцюєш разом зі своїм диким плем'ям.
— Ти хочеш побачити мій танець?!
— Так. Понад усе у світі я хочу бачити твій танець.
— Тоді поїдьмо!
Я знову спостерігав цей надзвичайний танець, найгарніший з усіх танців, які я бачив у своєму житті: дикий, пристрасний, нестримний, вільний, неймовірно граційний і виразний. Він був самою красою, втіленою в русі. Срібними кастаньєтами на кожному пальці обох своїх рук, моя мінімально одягнена кохана богиня, танцюючи разом зі своїм плем'ям, вистукувала неймовірно чарівну ритмічну мелодію. Кожний рух її тіла перевершував усі красоти всіх світів. А головне — вона була неймовірно щаслива, бачачи в який шалений захват я приходжу від цього найвеличнішого з усіх видовищ. Життя знову повернулося до неї. Моя кохана дикунка знову потрапила у свій дикий, нецивілізований, але такий прекрасний чарівний світ, без якого вона була не вона.
І тоді я зрозумів, що хочу в житті лише одного: її щастя. А для її щастя потрібні лише дві речі: по-перше, бути дикункою і танцювати свої танці, а по-друге, щоб з нею був я. Тож я більше ніколи не покидав ані її, ані Лавітакоби.