Під парусом на дубі

Але дніпровський лиман — це район ма­лого рибальства, і мати, скажемо, тралери не було б рентабельно. Моторів у нас покищо теж малувато, не вистачає навіть возити рибу під час улову, а тим паче ловити. Отже, дніпровський рибалка є шкіпер парусного судна.

Хто не ходив під парусом, мабуть уявляє собі цю справу приблизно так: на човні є дрюк, а на дрюкові почеплено чотирикутний шмат білої матерії. Ззаду дме вітер і підганяє вітрило, а веселий рибалка сидить склавши ручки і чекає, поки його прижене вітром куди треба.

Що ж, приблизно так і користувалися парусом староденні римляни на своїх naves longae[14], вою­ючи за кращі прибутки і за експлуатацію біль­шого числа колоніяльних народів. Коли ж вітер ущухав або дув у зуби, то невільники гнали корабель на веслах.

На подібних засадах була посувалася й староросійська фльота аж до часів Петра Першого, коли голландець Цімерман побудував першого човна, що міг ходити "за вітром і проти вітру". Бо добрий парусний човен може ходити просто "вітрові в зуби", аби не була "бунація" (штиль) і аби було місце робити повороти (галси).

На Дніпровому лимані є два основні типи парусного човна: це дуб (дубівка) або очаківська шаланда.

Дуб невеликий або дубівка — це є прямий на­щадок запорізької чайки. Це подовгий, з круг­лим дном, глибокий човен, з гострим носом і гострою кормою. Ближче до прови (носа) улаштовано щоглу для паруса, а безпосередньо за щоглою щілина для ребра — кіля (шкафут). Кіль цей може всуватися й висуватися — на мілководдю його доводиться підіймати. Він зовсім невеликий — на пересічній дубівці, це є дошка в метр уширшки і метр з чвертю удовжки; в тій дошці пороблено дірочки. Встро­мивши в дірочки по кілкові, можна дати по­трібну глибину кілеві. На більших дубівках спереду робиться трюм, спереду перед щоглою (камбуз), а подекуди й на кормі.

Дуб буває ще великий — дво— і трищогловий. Це вже є, власне, справжні шкуни з каютою, з кількома кліверами і по мілкому плавати не можуть. На них часто бувають і нафтові мотори невеликої сили, щоб не простоювати цілі дні в "бунацію". Але то вже не риболовний, а рибовізний корабель.

VI

Мені довелося ходити за років юнацтва мого з екскурсією туристів прекрасною новою ду­бівкою з Голої Пристані до Очакова. Вона мала камбуз попереду, в якому було дві койки; висувний кіль, каюту теж на дві койки (стояти випроставшись у тій каюті, звичайна річ, не можна було), невелику щоглу з парусом, клі­вером і топселем (малий трикутний парус на­горі, корисний у тиху погоду), двоє величезних весел.

Дві добі дубівка стояла на якорі в затоці, бо дув низовий просто нам у зуби, а місця для маневрування на Конці Дніпровій замало. Нарешті, на третій день низівка згасла і стала бунація (штиль) — імовірно було, що надвечір вітер перекинеться на горішній.

Ми поскладали на палубу свої міхури, взяли в буксир невеликого каючка і вийшли на веслах.

Ті весла чимало зігнали з нас поту, поки ми просунулися на які два з половиною кілометри. Піднявши весло вгору, кожен з нас задкував і тяг його, що мав сили, обома руками.

Надвечір побіг горішнячок і пустив по дзер­кальній воді легенькі, зовсім несерйозні брижжі. Та все ж боцман Ципудрей ізняв нас із весел, підтягнув зверхнюю рейку паруса, поставив топсель і клівер, і ми пішли за слабеньким вітром униз. Турист Інокентій Довгаленівський, довгий і тонкий як косовище, забивав молотком пістони в мідні гільзи. Турист Карл Куце, ко­роткий і присадкуватий як сокирилно[15], вислов­лювався з приводу мартинів і очеретянок. Доктор Вернидуб і директор Непопадивворота спали глибоким сном у каюті, потомлені з спо­глядання наших трудів коло весел.

Ми пробігли з півдесятка кілометрів і увійшли в бічний рукав, де вітер був нам у праве вухо. Довелося маневрувати з клівером. Боцман Ципудрей пішов навкоси в лівий берег за вітром. Коло самого берега він скомандував: готуйсь! — і черговий одв'язав кліверний фал від правого борту. "Віддай!" — скомандував Ци­пудрей, і черговий одпустив клівера, даючи йому наповнитись вітром. У цю мить Ципуд­рей повернув дубівку праворуч. "Переноси!" — знову скомандував Ципурдей; черговий перебіг з кліверним шнуром (фалом) на лівий борт і закріпив там фал; у цю ж мить Ципудрей перевів на лівий борт спідню рейку; парус ох­ляв, затріпотів і набрав вітру. Тепер боцман Ципурдей біг на правий берег, майже не виграючи дистанції, але з правого берега він знову піде за вітром навкоси до лівого і виграє на цьому галсові сотню — другу метрів.

Ми зробили сімнадцять таких поворотів, аж поки дісталися до Дніпра, де можна було вже йти одним галсом аж до Лиману. Але сонечко сіло і вітер ущух. На широкому Дніпрі від чорного очерету й до чорного очерету вночі вмерли найменші хвильки. Боцман Ципурдей наказав спустити паруси й клівер і ми віддали якір. Ми ночували серед Дніпра.

Вітер ущух і активізувались комарі. Комарі на воді серед ночі, коли дуже кортить спати, справляють надзвичайно сильне враження. Ри­балки мастять сорочки дьогтем, розкладають курички[16], нарешті просто матюшать комарів у рот і в пароход, але ніщо не помагає. При­близно до першої години вночі ні одна людина, бодай індуський факір, йог чи магатма, не може заснути ні на секунду. Десь коло першої години комарі роблять невелику перерву (якщо завтра буде добра година — коли взавтра буде дощ або вітер — перерви не буває). Під час цієї перерви мужні й загартовані люди сплять, автоматично ввісні змахуючи комарів з лиця. Коли ж Віз[17] схиляється голоблею вниз до ніч­ного крайнеба, комарі знову беруться до діла з потроєною енергією.

Ще серед ночі комарі збудили Ципурдея, і ми потравили якір. Цілий день ми бігли Ли­маном у напрямі до Солоноозірної, надвечір же вітер зробився свіжий.

У морі (і в морі Дніпрового лиману) такий собі невеликий вітер, що здіймає куряву на харківських вулицях, це вже свіжий вітер. Він жене дубівку з скорістю п'ятнадцять кілометрів на годину і чималу може зняти хвилю. Коли ця хвиля буде дубівці вбік, то доктора Вернидуба і директора Непопадивворота уже почне млоїти і загойдувати.

VII

Поночі ми знялися з затоки, що побіля Солоноозірної[18], і побігли за вітром до Очакова. Десь коло дванадцятої години вночі це був уже шторм. Ципурдей зовсім віддав топселя і взяв парус на рифи (зменшив його дійову поверхню). Тепер ми бігли кілометрів із дванадцять на го­дину. Нічна чорна хвиля сичала обіруч прови, запінюючись, заливаючи високий борт дубівки. Доктор Вернидуб і директор Непопадивворота давно вже захворіли і лежали покотом.

Вітер гудів, свистів і дирчав у такеляжі[19]. По­переду заблимав Очаків, і Ципурдей наказав мені піти на клівер. Клівер (крило) це — трикут­ний парус попереду головного і ним роблять маневри, коли вітер не просто попутній. Шторм ніс нас у відкрите море, лівіше від Очакова, де нам без сумніву могла б бути й панахида. Отже боцман Ципурдей став маневрувати. Мог­ло зломити кіль, могло перекинути нас шке­реберть, могло порвати паруси. Але на те боцман Ципурдей і був старий моряк. Він біг у вітер рівно настільки, щоб нас не знесло в море і щоб не поломило кіля.

На прикрих поворотах я думав, що переки­неться дубівка — так вона хилила правим бор­том — піна шумувала нарівні з очима — ввесь такеляж рипів і дирчав — слабесенькими зай­чиками стрибали в хвилі два одсвіти — черво­ний і зелений — від ліхтарів на вантах.

Раптом Ципурдей так крутонув дубівку рулем, що вітер на мить випав з парусів. У нічній воді ми просичали повз темний, без вогнів, човен — це була очаківська шаланда бурильників. Тоді бурильним способом було заборонено ловити, і очаківці виїхали в шторм без ліхтарів, щоб берегова охорона не попала їх на браконьєр­стві. Вони були на окомить від смерти в цей момент, бо бігли із скорістю двадцяти п'яти кілометрів на годину; дубівка потрощила була б їх борт на друзки.

Отож відповідно до страшної небезпеки, що була нависла над нами, бурильники прока­зали довгу матюшну формулу, яка негайно зникла в шумі штормовому. Старий Ципурдей вибавив нас відповідальности за троє люд­ських життів.

Удосвіта ми вбігли на мілину, ліворуч від причалу. Ми віддали якоря, але дубівку кидало як сірничок на якірному ланцюгові. Треба було пришвартувати корму на голому березі. Ми пострибали в холодну воду і, бредучи по пупа в узбережній мілині, підтягали кінець з корми. Руки почервоніли і наллялись кров'ю, кінець роздер шкіру на долонях, і коли ми підтягли корму й вибрались на берег, то не знайшлося до чого пришвартувати линву. Отже ми стояли й тримали корму проти вітру, поки один шукав і привалював каміння. Трьома здоровенними камінюгами пощастило загальмувати линву в гравії.

Вітер ішов берегом як бритва. Він здіймав гравій убільшки з горошину і сік нам голі ноги. З рук точилася кров, ноги било й пекло як розжареним дротом, але це була тверда земля і жити було прекрасно. Ми покинули линву, налетів шквал і ми, борючись з вітром, тікали в траву. На березі лежав чорний човен; вітер ударив йому в бік і, покотивши його уз­довж берега як цигарковий коробок, вкинув у воду. Ми знову витягли його на гравій; упер­ше в моїм житті я бачив, щоб вітром котило таку здоровенну дерев'яну споруду.

Я пережив одну таку ніч на Дніпровому ли­мані року тисяча дев'ятсот двадцять восьмого, ще коли риболовля була наполовину в руках приватника. Це було давно, але я пам'ятаю це так, ніби воно сталося вчора.

Рибалка ж це переживає мало не щотижня. Багато дехто й потопає. В цей самий шторм на морі потопло з півдесятка шаланд рибальських. Та це було літо, а в літеплій воді можна довго триматися. Восени ж і зимою рибалки потопають швидко — холодна вода стискає дихання, спиняє серце, корчить ноги і людина йде на дно.

VIII

Рибалка стрибає в мілководдя зимою, тягне обмерзлу линву, хукає на руки, одягає плащ-винцераду[20], виїжджає в бурю і рано чи пізно не вертається додому.

У районах малого рибальства — до таких на­лежить Дніпрів лиман — парусне судно — це покищо основна одиниця фльоти.