Записала експедиція геть усі колискові — і повернулася.
Поклали звечора до лічечка, перепрошую, до ліжечка королівну і увімкнули японський магнітофон до сну, що так спеціально і називається "соні". Залунали чудові колискові. І така ось:
Ой, люлі, коточок,
поїв бабин медочок
та й сів у куточок,
тільки видно хвосточок
та лапки шматочок. Бери,
коте, шнурочок, —
гойдни люлю разочок,
гойдни нашу колиску —
зловлю тобі мишку,
покладу у миску —
їж!
Умить усі заснули, хоч ніхто не розумів мови колискових, навіть сам міністр закордонних справ. Не було кому зупинити марнотофон, перепрошую, магнітофон. Зрештою, його не треба було вимикати, бо королівна навіть не позіхнула. Стала вона під пісеньки заколисувати своїх ляльок. Звичайно, що вони заснули, бо ляльки слухняні — не такі, як королівни. Самій королівні нудно бабратися, перепрошую, бавитися з барбі, то й побудила, як завжди, своїх фрейлін.
Це тільки початок нашого нещастя, — скаржиться королева королю. — Скоро королівна підросте і треба їй шукати пудженого, простіть, судженого. Правда, якщо прокраємо королівство, простіть, програємо королівство у війні, то лишимося без нього. Тоді ніхто до нас не скоче, простіть, не схоче прийти сватати королівну. А не програємо, то хто візьме собі за дрючину, простіть, за дружину королівну, що переплутала ніч із днем, а день із ніччю. Треба ж такого самого добивати, простіть, добирати королевича — жениха, що теж усе переплутав. Веліть довідатися, ваша милосте, чи можна знайти десь у світі такого ж наперченого, простіть, нареченого.
Знову збирає (бир-бир) король раду. Дуже мало залишилося міністрів, бо і міністра закордонних справ він відіслав за кару послом у той далекий край у нетрях Європи. Дере, перепрошую, бере слово міністр плекання королівської мови і мови короля. Він мав великі заслуги у тому плаканні, перепрошую, плеканні мови, особливо короля. Тому то така дивна мова в короля: її без перекладання і не второпаєш. Отож, міністр каже:
— Ваша милосте! Може королівна заснула б, коли б зрозуміла слова колискових пісень. Треба перекрасти, вибачаюсь, перекласти на нашу чудову королівську моду, вибачаюсь, мову. Вона у нас найбалакучіша, найпишучіша, найдрукованіша, найспівучіша. Все, що завгодно, можна набалакати, написати, видрюкувати, вибачаюсь, видрукувати і заспівати по-королівськи. До того ж вона така милопінуча, вибачаюсь, милозвучна.
— Бир-бир, мої мініздири і зрадні! Немаймо знайки перекликана із корискової моди, — наказав король, що означало: "Негайно знайти перекладача із колискової мови!"
Нелегко було знайти такого. Та все ж таки на одного натрапили. Він був завзятим мандаринником, перепрошую, мандрівником і тому знав банано, перепрошую, багато мов. Він відвідав Америку, Африку, Азію, Австралію, Антарктиду — усі ті краї, що починаються з літери "А" і називаються континентами. Тепер він шукав континентів на букву "Б", а до букви "Є" (Європа) було ще далеко; шукав же він ті краї за алфавітом. В Америці він зустрів одну людину з Європи, яка його навчила сто колискових слів. Отож, переклав він п'яте через десяте колискові пісні і доповідає на королівській раді:
— Ваша милосте! Панове міністри і радні! Мандруючи світом, я випадково вивчив сто колоскових, прошу-перепрошую, колискових слів. Тому зрозумів, про що там їдеться, прошу-перепрошую, йдеться.
Там весь чар, прошу-перепрошую, час спікається, прошу-перепрошую, співається про якогось кота Мурка, що гойдає яворову колиску із якимись розмальованими бильцями на якихось шовкових вербичках, прошу-перепрошую, вервичках. Але, що це таке, я не знаю, треба довідатися через нашого осла, прошу-перепрошую, посла в колисковій країні, що посеред Європи.
— Мої мініздери і зрадні! Бир-бир! Негарно привести з кута Чмурка чи Жмурка! — наказує король. — І образу куріть якірове коромисло з мурованими рильцями на сокових овечках. Це означало: "Негайно привезти кота Мурка. І відразу купіть яворову колиску з мальованими бильцями на шовкових вервечках".
Спорудили, перепрошую, спорядили дорогацію, перепрошую, делегацію у колискову країну. Там вже був королівський посол, що почав учитися колискової мови.
Зі словника він довідався, що таке яворова колиска, мальовані бильця і шовкові вервечки. А ось що: колиска — дитяче ліжечко, яке висить на шнурках, що називаються вервечками, і гойдається — колишеться, підвішене до стелі в хаті. Колиска зроблена із дерева, яке називається явір і росте в лісах колискової країни, а бильце — обвідка з обох боків колиски, розмальвана для краси.
Делегація розгубилася, бо є тих Мурків у кожному домі: не знати котрого брати. Та й у кожному домі — дитина в яворовій колисці. Купила делегація в одної бідної жінки за сто королівських талярів чи долярів і кота, і колиску. Але без дитини, звичайно. Втішилася бідна жінка, бо могла тепер своїй дитині накупувати прерізних лестощів, перепрошую, ласощів. Хотіла делегація привезти Мурка в золотій клітці, але той запротестував:
— Мур і мир! Я поскаржуся Товариству захисту тварин, — завив, перепрошую, заявив Мурко. — Я не жоден хапуга, за перепрошенням, папуга, аби возитися в клітці. Везіть мене у звичайному мішку, бо котів тільки у мішку купують. Мур і мир! Але прошу не катувати, за перепрошенням, не котувати, ще раз за перепрошенням, не кантувати, тобто не кидати мішка до зомління, за перепрошенням, до землі. Мур і мир!
Кіт Мурко полюбляв словечка "мур і мир". "Мур", можливо, означало, що кіт дуже твердий і стійкий як мур. а "мир" — що він воліє не сваритися, а мирно залагоджувати справи. Оцей вислів був курковим привітанням і прощанням.
Делегація виконала побажання Мурка. І от настав довгожданий вечір, коли кіт мав приступити у палаці до своїх обов'язків міністра заколисування королівни, яка переплутала день і ніч. А міністром його призначив сам король, опісля того, як королівський перукар добре його вимив шампаном, перепрошую, шампунем і висушив феном. Кіт виглядав дуже пристойно і дуже достойно... Його взули у чоботи, бо не пасувало, щоб міністр ходив босим по палаці і по паласі. На таку королівську милість він промурликав своє улюблене "мур і мир", і король навіть не образився, що Мурко такий маломовний. Навпаки, він навіть надав йому титул графа. Тепер Мурко називається Мурко-Мурлика граф Мурмирчинський. У колисковій країні дотепер ще графів не було.
Яворову колиску почепили до скелі, перепрошую, до стелі на вервичках. Стеля у палаці страх як високо, то ж треба було вервички доточувати. Взявся Мурко за мальовані бильця і муркаючи під ніс, а також під ніч, розгойдав колиску.
І СТАЛОСЯ ДИВО: КОРОЛІВНА ЗАСНУЛА.
І всі заснули. Тільки міністр заколисування не смів заснути. Він пильнував сан, перепрошую, сон королівни і на крик, перепрошую, ні на крок не відходив від колиски. Ледь королівна поворухнеться у сні чи зітхне — він легенько колискою хитне. Отак уперше спала королівна уночі.
У королівстві радість. Мурка на руках носять, по голівці і під бородою гладять. Одна фрейліна вив'язує йому розкішний бант, інша розчісує золотим гребінчиком вуса, а третя — вишиває на пальцях, перепрошую, на п'яльцях подушечку, аби кіт мав на чому подрімати у вільний час. На всіх королівських плаканих, перепрошую, плеканих породистих пишних котів ніхто у палаці тепер не звертає уваги. Сам король начепив на шию Муркові орден "Вірний королю до смерті". Такий же орден дістав міністр плекання королівської мови. Для покараних міністрів король оголосив помилування — вони могли повернутися до палацу, навіть міністр закордонних справ, що був послом у далекому краю посеред Європи. Йому теж почепили орден. Собі король наказав, виготовити золотий перстень, на якому було викарбувано напис "Мур і мир".
А їсти чого тільки не дають Муркові: рибу свіжу, варену, морочену, перепрошую, морожену, у сметані і по-жидівськи; сирі і варені яйця, свиняче і куряче м'ясце, всілякі паштетики, печінку, сиру картоплю, печені каштани, засмажену перепілку, пражену сметанку, сири — сякі-такі — сто чортів, перепрошую, сортів; фіґу з маком, начинених мухами горобців та й інші котячі делікатеси. Всього й не перерахувати. Водичку засмажували, перепрошую, засмачували крапелькою валер'янки, а з пива давали йому злизувати слинку, перепрошую, пінку.
Нарешті все формально, перепрошую, нормально у королівстві. Електрики було вдосталь і не потрібно було світити свічками. Королівське військо виграло війну, бо вояки висипалися в ножі, перепрошую, вночі. Діти росли здорові, засмаглі на сонці та свіжому повітрі. Ще гарнішою стала королівна і не було жури, що не знайдеться для неї підхожий наречений. Уже на другу ніч не було потреби котихати, перепрошую, колихати королівну. Вона навіть не підійшла до яворової колиски. Щиро кажучи, колиска була невигідною, бо замаленькою. Після забав у подвір'ї та садку королівна, як мертва, падала у своє розкішне ліжечко під вишневим балдахіном із золотими китицями. А колиска з розмальованими бильцями помандрувала до кітнографічного, перепрошую, етнографічного музею.
Кіт Мурко, хоч і займав пост міністра заколисування і називався графом Мурмирчинським, понудьгував на урочистій нараді у короля, трохи подрімав. Ще день-два помарудив у палаці. А тоді взяв і тихенько висмикнувся звідти — дременув із королівства. Він не любив байдики бити навіть на міністерській посаді. Роботи, перепрошую, чоботи він залишив у передпокою палацу, сам подався додому і пішки, і босим, бо так зручніше. Тільки прихопив із собою орден, який він із неуважності прочитав ось так: "Вірний королю аж до смерку". А саме смеркалося. Тому кіт Мурко Мурлика граф Мурмичанський зі спокійною совістю повернувся додому. Можливо, що й добре вчинив, бо королівством рознеслася вістка, що кіт Мурко — знаменитий лікар-екстрасенс, який виліковує безсоння. Перед паяцом, перепрошую, палацом зібрався великий натовп людей, які прагнули потрапити до Мурка. Довелося поліції розганяти нещасних людей, які мали безсоння від того, що королівна переплутала ніч і день. Тоді ті люди ставали в чергу до музею, щоб глипнути бодай на колиску. Вони доторкалися до неї, хоч торкатись експонатів у музеї суворо заборонено, і потім казали, що те мацання їм допомогло.