Тільки міцно тримай.
Смерть: (підперши яблуньку) Ось так. А ти дивись, Мамаю, бо не повернешся – відпущу яблуньку. Усі згинуть. Все одно до мене прийдеш, але вже з гріхом великим.
Мамай: (сідає на коня) Я тільки на Січ зганяю, а там ще зміну знайти треба, може вона десь у поході...
Смерть: Та скачи вже! І пам'ятай: у тебе одна доба, а далі – не мій клопіт.
Мамай: Тоді не прощаюсь.
Мамай на коня – і поскакав.
Смерть: (побачивши бандуру під деревом, тихо) А ми з бандурою тут тебе почекаємо...
Смерть підпирає яблуньку.
Хор: Доба минула, друга вже
До решти витікає...
А Смерть все підпира плечем.
А Мамая – немає.
Смерть: Що, сучий сину, думав ти
Отак мене здурити?
Ніхто не здатен утекти
Від Смерті й далі жити.
Хор: І скок! від дерева убік,.. —
Воно й не ворухнулось.
Смерть: (розчаровано) Отак! Він знов від мене втік!
(вперто) Ні! Я його позбулась!
Хор: Себе переконала Смерть,
Що Мамая згубила.
Так легше їй, — втомилась вщерть,
Не мала більше сили.
3.
Козак Мамай і Петро перед ворітьми у Батурин.
Кобзар: Чому так довго?
Мамай: Бо мати батька до одруження попросили зачекати... Доброї ночі, кобзарю... Не спиться?
Кобзар: І ти, козаче, здоров будь. Однокрил місто захопив.
Мамай: Це той самий, що його Мамай знічев'я намалював на стіні зруйнованої церкви, — а той взяв та й ожив?
Кобзар: Той самий.
Мамай: А Бог потім розсердився за це на Мамая, бо той мовляв і себе таким чином у творці записав?
Кобзар: Було колись...
Мамай: А ще, кажуть, апостола Петра, який Мамая захищав, Бог на землю відіслав, щоб розуму набирався...
Кобзар: Як не брешуть, то правду кажуть...
Мамай: А Однокрил тепер місто Батурин силою захопив?
Кобзар: Захопив, хай йому грець!
Мамай: То чого ж ми з тобою тут розбалакались?! Треба людей рятувати...
Кобзар: Не словом, а ділом!
Мамай: Пішли! Я знаю таємний шлях.
Кобзар: Пішли, коли не жартуєш.
Мамай і Петро бредуть уздовж мурованої огорожі міста Батурин. Упродовж їхньої подорожі місяць поволі заходить...
Трохи згодом.
Кобзар: Козаче, нам ще далеко?
Мамай: Ближче, ніж було...
Кобзар: Тоді стій!
Мамай зупиняється. Петро б'є козака по обличчю.
Песик Ложка: (заводиться) Агов! Ти чого? Ти за що? Зараз як...
Кінь Грива: (до Песика Ложки) Мовчи...
Кобзар: Тепер пішли.
Мамай і Петро йдуть далі. Місяць далі заходить.
Трохи згодом
Мамай: Тепер і ви зупиніться.
Песик Ложка: (загрозливо) Ой, дарма ти, старий, козака обидив...
Петро зупиняється.
Мамай: (до Кобзаря) А гарна у вас бандура. На мою колишню схожа.
Кобзар: (хитро всміхаючись) Я її у шинкарки відкупив.
Мамай: (кивнувши) А давайте ще раз.
Петро знову б'є козака.
Знову йдуть уздовж огорожі Батурина. Місяць заходить – сонце сходить.
Мамай: Здається, прийшли.
Мамай, Кобзар, Песик Ложка і Кінь Грива зупиняються перед тими самими воротами у місто (вони обійшли навколо Батурина).
Півень запів – ворота розчинились. Біля воріт – варта.
Мамай: (кланяється Петру) Дякую, батьку, що навчили зі старшими розмовляти.
Кобзар: На здоров'я.
Варта: Хто такі?
Мамай: Один – сліпий, другий — зрячий. І навпаки.
Варта: Куди?
Мамай: До Однокрила. Свою шану виказати.
Варта: Проходьте.
Мамай, Кобзар, Песик Ложка і Кінь Грива заходять у місто.
Один з Варти: (до Другого з Варти) Що значить "і навпаки"?
Другий з Варти: Це значить "кожен з них одночасно і сліпий, і зрячий".
Один з Варти: (ніби зрозумів) Аааааа... Так би й сказали... А то "і навпаки"...
4.
Базарна площа міста Батурин. Населення зібралось подивитись на виставу приїжджих спудеїв. Шум, гамір...
Спудей 1: Люд посполитий, вас вітають
Спудеї з Києва, столиці.
Спудей 2: Хай зло і чванство ідуть гаєм,
Ми ж пропонуєм веселиться.
Спудей 1: "Твоє життя, —
Спудей 2: Сказав баран, —
Спудей 1: Дешевшим тої редьки буде".
Спудей 2: Кажу: "Як з кізяка є пан,
То й з редьки, може, виб'юсь в люди".
(сміх юрби)
Спудей 1: А ще привезли ми до вас
Не борщ, горілку або квас,
Спудей 2: А те, що cум приводить в сказ, —
Спудей 1 і 2: (разом) Мелодій ритми. Три! Два! Раз!
Раптово базарну площу заповнює енергійна танцювальна музика.
Із натовпу наперед виходить Калина. Роззирається... Біля неї стоїть віз. Підбігає Іванко.
Іванко: Ярино!
Калина: Іванко!
Калина і Іванко швидко обіймаються.
З юрби виходять Мамай, Кобзар, Песик Ложка і Кінь Грива. Дивляться на закоханих.
Песик Ложка: (до Коня) Коню, ти ще замалий на таке дивитись.
Кінь Грива: А я й не дивлюсь. Просто цікаво стало, куди це ти так витріщився.
Мамай: Гарні діти! Ех, було б мені на сотню років менше...
Кобзар: Однокрила тут, здається, немає... Чому зупинились?
Мамай: Та йдемо вже...
Мамай, Кобзар, Песик Ложка і Кінь Грива знову повертаються до юрби.
Іванко і Калина повільно відступають одне від одного.
Іванко: Зіронько моя єдина!
Калина: Соколе мій ясний!
Калина і Іванко знову поривисто обіймаються. Розходяться.
Знову кидаються одне до одного.
Іванко: Рибонько...
Калина: Зачекай, я маю тобі щось сказати.
Іванко: Що?
Калина: Ой! Забула!
Іванко: Тоді продовжимо... (знову кидається обійматись)
Збоку виходить пан Купа. Він шукає Калину.
Купа: (кличе) Ярино! Ярино!
Калина: (до Іванка) Ой! Мій батько! Мерщій ховайся під віз!
Іванко залазить під воза. Але він парубок такої статури, що швидше віз лежить на ньому, ніж він під ним.
Купа: (побачивши Калину) Ось ти де! Що тут робиш?
Калина: (затинається) Я... Я...
Купа: Я ж наказав: "З дому нікуди не виходити!" Що, виглядаєш свого Іванка? (роззирається на сторони)
Калина: Прийшла на виставу подивитись.
Купа: Дивись-дивись... Недовго їм ще виступати. Я вже повідомив, куди слід.
Калина: Тату!
Купа: А тобі потрібно до весілля готуватись!
Калина: Не піду заміж за Однокрила! Бридкий він мені!
Купа: (киває) Бридкий. А ти уяви, що не з ним, а з його багатством і владою шлюб береш! А Іванко твій – голодранець!
Калина: Я його кохаю.
Купа: А вийдеш за Однокрила.
Калина: А я Іванка все одно кохаю.
Купа: А вийдеш заміж все одно за Однокрила. Інакше – не жити твоєму Іванку. Зловимо і на кіл посадимо. (регоче, задоволений зі своєї вигадки) Ото буде вистава! Ану мерщій додому!
Іванко намагається вилізти з-під воза...
Калина: (плаче) Тату-у-у!..
Купа і Калина, яку він підганяє, вибігають із площі.
До Іванка, який намагається вилізти з-під воза, підходить Шинкарка.
Шинкарка: О! Іванку, доброго дня!
Іванко: І вам доброго здоров'я, пані шинкарко!
Шинкарка: Що ти там забув?
Іванко: Та от... гроші під віз закотились...
Шинкарка: То давай допоможу... (перевертає воза, звільняючи Іванка)
Іванко, побачивши таку силу, піднімається шокований.
Шинкарка, нагнувшись у бік від Іванка, шукає у сіні. Той дивиться на її "спідницю".
Іванко: Гарна у вас... спідниця...
Шинкарка: (розігнувшись) Що?.. Так ось. Я їх тут знайшла. (показує Іванку золотий гріш)
Іванко: Це не моє.
Шинкарка: Шкода... Але що ж нам їх тут залишити? Поділимо порівну. Ти їсти хочеш?
У животі Іванка по-зрадницьки бурчить.
Іванко: (намагаючись заглушити бурчання, кашляє) Кахи-кахи! Ні...
Шинкарка: Тоді нагодуємо лише твій живіт. Не будь таким гордим, Іванку. Від хліба не відмовляються. Чи ти мені, може, зло замислив?
Іванко: Ні. Перепрошую, пані шинкарко.
Шинкарка: Ну, то пішли.
Шинкарка й Іванко одразу опиняються шинку.
Іванко: (здивовано) Як це ми одразу в шинку опинились?
Шинкарка: Бач, від голоду вже пам'ять втрачаєш... Їж, пий і не сумуй... Хіба ти бачиш тут когось зажуреного?
Іванко роззирається і одразу ж бачить інших людей. Вони співають українських народних сороміцьких пісень.
5.
На базарну площу, де спудеї усе ще грають енергійну танцювальну музику, виходять Козак Мамай та кобзар (апостол Петро).
Мамай: Тепер куди? Вперед, вправо чи, може, "наліво"?
Кобзар: (піднявши до неба свої сліпі очі) Це ти мене питаєш?.. Йдемо туди, куди кличе твоє серце.
Мамай: Серце кличе наліво.
Кобзар: У тебе що, серце нижче пупа?
Мамай: Зліва – шинок, – скрізь і завжди найліпше місце для усіляких балачок, осереддя чуток і пліток, ба навіть правду тут можна почути швидше, ніж іноді у деяких судах.
Кобзар: Пішли.
Кобзар та Мамай йдуть до шинку.
Кобзар: А ти у шинку коли-небудь був?
Мамай: Це ви мене питаєте?
Кобзар та Мамай сміються і заходять до шинку.
Песик Ложка: (простуючи за Мамаєм до шинку; до Коня) Та ми з Мамаєм у стількох шинках були, скільки ти вівса не з'їв! А ось коням у шинок – зась!
Перед песиком Ложкою двері шинку зачиняються.
Кінь Грива: Напевно, сьогодні собакам теж "зась"...
Песик Ложка: (оговтавшись) Ні, просто моя черга на дверях стояти.