Смородина. Поскорей бы продать все это и уехать.
Шклянка. І уїхать? Ловко!.. Стало бить, без послідствій?
Смородина. Что такое?
Шклянка. Нічого... То я так обмовився. Уїжджайте-уїжджайте!..
Смородина. Объясни, пожалуйста!
Шклянка. Що ж тут об'яснять? Єжели без нікоторих послідствій, так треба скорій вам їхать... І, кстаті, незабаром приспіють жнива, а там і молотьба. Мені знадобляться кімнати, у котрих ви живете... Вимбарів у мене нема, всього один, куди я з хлібом подінусь? Ваші покійні папаша все хвигелі настроювали, щоб було де гостей приймати, а про вимбари не пеклува-лися... Хлібця у мене, дякувати Господеві, вродило доволі, аби спроможність убрати його в свій час. Так я рішив половину дома зайняти під зерно.
Смородина. Ты барский дом намерен в амбар превратить?
Шклянка. А що ж, царимонитись з ним? Я вже з хвиге-лів хліви перероблюю. Покійний барин так, бувало, ще хліб на пні стоїть, як вони вже його увесь продадуть; а нам спішить продавать його нічого, нехай лежить, доки ціна підросте; в загряниці ми не хапаємось і в Петенбурхи не вчащаємо...
Смородина. Да-да! И умно поступаєте, вы лучше нас умеете жить.
Шклянка. Ні, ще не зовсім навчились, але стараємось. О, то наймудріша навука: уміти жить!
Смородина. Ты, кстати, и парк уж сруби!..
Шклянка. Це ви розумний совіт даєте: зрубаю і парк! Нам у проходку ходить нема часу, та й доки ті дерева ростимуть?
Шклянка. Значить, жалаєте, щоб я откровенно. Можна і откровенно. Будемо ми так розсуждать: я при семействі, а ви кавалер...
Смородина. Ну-ну?
Шклянка. Так я нащот женського положенія...
Смородина. Что же это за женское положение?
Шклянка. Не хитруйте, паничу!.. Бачу я, що. ви добре розумієте, куди воно йде...
Смородина. Послушай, Прокофий! Ты хочешь меня вывести из терпения?
Шклянка. Невже вам не ясно? Та це ж кожному ясно, так ясно, що й присвічувать не треба... У мене одна дочка, друга, третя...
Смородина. Ну, так что же?
Шклянка. А люде... Хто людям зможе затулити рота? Одному не успієш затулити, як вже десятеро роззявлять... Нам же навіщо це?
Смородина. Да что такое "це"?
XII к л Ія н к а. Значить, я про усякі моралі... Колись там ви, походжаючи по садку, зачепили мою старшу дочечку, Хвесю... Розмовляли з нею чи пожартували... А люде постерегли і почали 'язичити.
Смородина. Вот что? Это... Это уж совсем ново для меня!..
Шклянка. Язичество! Не дивуйтеся!.. У нас їх сила-си льна, тих язичників, бо то таке зіллє, що без посіву родить. Так, кажу, почали язичити, чи, по-вашому, спльотничать, а тепер вже галять, щоб нібито ви думаєте сватати Хвесю.
Смородина. Я?.. Да с какой стати?
Шклянка. Га? Нема ікстати?.. Бачите, от воно і виходить, що без послідствій!.. Понімаєте тепер?
Шклянка. Вам, звісно, воно шуточки, а нам... Бачите тепер самі, що вам вже ніби і незручно тут засиджуватись.
Смородина. Это какая-то сплетня, наглая ложь!..
Шклянка. Ну, що ж, єжели відрікаєтесь, то їдьте собі з Богом!..
Смородина. И кто это мог так истолковать мое поведение по отношению к твоей дочери?
Шклянка. Що дочка моя не при воспитанії і малограмотна? Зате вона многоденежна!.. Я теж малограмотний, одначе і господин справник зо мною приятельствують і в гості до себе запрошують; і господин земський началник садовлять мене у гостиній... А згодом, може, дасть Бог, що я і в губернатора сидітиму за обідом, Макущенко хвалився, що вже сидів не раз.
Смородина. Да пусть он сидит хоть и у министра, мне до этого дела нет!.. Но мне обидно даже, что какой-то сплетник...
Шклянка. Гордуйте скільки завгодно, а нарешті самі колись переконаєтесь, що за грішми далеко тепліш дихається, ніж за грамотностію.
Смородина (не слуха). Бежать отсюда поскорей!.. Да что ж это покупатели и до сих пор не едут? (Пішов до вікна і дивиться.)
Шклянка. Значить, рішітельно без послідствій?.. (Помовчав.) А я вам скажу ось як. Єжели вже на те пішло, то діло не стало б за тим, щоб хоч і в перву гільдію записатись... Купецькі ж дочки виходять заміж за вчених і за князів?..
Смородина (шука в кишенях). Где это мой портсигар? Эй, Степка! Где этот дурак? Вечно, каналья, уходит куда-то!.. (Пішов в бокові двері.)
Шклянка (вслід). Так ти такий?.. До тебе з Богом, а ти з рогом?.. Ач, дворанин, грамотій!.. Ваше високоблагородіє!.. А їсти чи є що у високоблагородія? Бач, злидень, а кирпу догори підійма. Я жалав тебе наградить, а ти... їдь к бісовому батькові! Я знайду своїм дочкам полковників, а може, і генералів!..
ЯВА 4
Параскева Митровна і Шклянка.
Параскева Митровна. Ну що, старий?
Шклянка. Скільки вже разів прохав я тебе, щоб ти не звала мене старим? У нашім становищі незвичайно обіходитись по-простому.
Параскева Митровна. Коли ж звикла... Думка сказати так, а язик візьме та й белькне по-своєму.
Шклянка. Коли на панів закандзюбились, то слід і панських звичаїв уживати.
Параскева Митровна. Та звісно, без примхів не можна, але як воно ще недавно, то...
Шклянка. Що ж, упоралась?
Параскева Митровна. Позливала з пляшок у бочонки: білі вина у один бочонок злила, а червоні — у другий...
Шклянка. Отак безпечніше... (Показує очима на кімнату, куди пішов Смородина.) А то опаска брала, щоб не довідався.
Параскева Митр овна. Як вже наповнила бочонок з червоним, так одна пляшка ще зосталася, а я ззяла та й вилила її у біле.
Шклянка. Все рівно вино. А чи воно біле, чи червоне, чи червонувате, то однаковісенько на скус.
Параскева Митровна. Авжеж, аби вино. Ну що ж, старий, чи то пак, що, мій друг, балакав ти з Рахвалом?
Шклянка. З Рахваїлом-бо.
Параскева Митровна. Та все різно.
Шклянка. Піди ти з ним побалакай.
Параскева Митровна. Як? Що?
Шклянка. Не туди Рахваїл дивиться... Без нікоторих послідствій.
Параскева Митровна. Хіба?
Шклянка. Бо він дворанин, високоблагородіє!..
Параскева Митровна. Ач, злидень, обшарпанець!.. То чого ж йому тут і засиджуватись, швидш його здихайся!..
Шклянка. Учений, воспитаний!..
Параскева Митровна. Не вміла капосна дівчина привабити, не вміла. З лиця, як і я, вдалася, та натурою зовсім не в мене. Он як я була колись!..
Шклянка. Краще не згадуй про минуле.
Параскева Митровна. Чому?
Шклянка. Як воно тепер без нікоторої надобності, то навіщо ж згадувати?
Параскева Митровна. Ти й досі, може, ревнуєш?..
Шклянка. Пустяковину провадиш...
Параскева Митровна. Не по батькові, як бачу, і Рах-вал пішов.
Шклянка. Ще ж таки? От уже того я не терплю!..
Параскева Митровна. Бувало, покійничок у залицянні каже мені: "Хочеш, Паша, я розведу тебе з Прокошкою і сам оженюсь на тобі?"
Шклянка. Оцього-то вже ніколи він не казав! >4,
Параскева Митровна. Хрест мене побий, що казав. Щоб я до завтрього не дожила, коли не казав!.. Не віриш?..
Шклянка. Ой гляди! Покара тебе коли-небудь Господь за те, що отак задарма клянешся, і не зоглянешся, як покара...
Параскева Митровна. Пипоть тобі на язика!..
Шклянка (усміхається). А що, злякалась? Іди вже, бо он Рахваїл вертається сюди.
Параскева Митровна. Ану приревнуй ще до Рахва-ла!..
Шклянка. Що це на тебе сьогодня найшло?
Параскева Митровна. Не наравиться?.. Ну. годі, мій друг, то я пошуткувала... Не вміла канальська дівчина привабити, не вміла!.. (Пішла.)
ЯВА 5
Смородина (входе). Может быть, покупщики сегодня и не явятся?
Шклянка. Чого б їм не явитись? Являться!.. Так я з мебу-лями ось як обміркував.
Смородина. Что-нибудь новенькое? Порадуй.
Шклянка. Хоч ви з нами без нікоторих послідствій, але мені шкода буде, як жиди або другі покупщики обдурять вас на мебулях...
Смородина. Будто?
Шклянка. Вірте совісті!.. Так я согласен ось як. За кожну вещ, котру жиди у вас виторгують, я гривеника на рублик набавляю, і нехай краще ті мебулі тут зостануться...
ЯВА 6 Ті ж і Стьопка.
Смородина. Послушай ты, франт, ты где это вечно пропадаешь?
Стьопка. Положим, што хрант, ну тольки у меня сапоги не в рант і жилєт не піке, і нос не в табаке. Смородина. Что такое?
Стьопка. Ну да. И голова не в сале, и не хожу по зале. Смородина. Ты, кажется, пьян? С т ь о п к а. А ежели и так?.. Там жиды приехали. Смородина. А, наконец-то!
Шклянка. Так ви согласнії на мое розсужденіє?.. Смородина. Да... Хорошо!.. (До Стьопки.) Зови жидов!.. Шклянка. Я сам їх покличу. (Пішов.) Смородина. Ты это по какому же случаю надрызгался? Стьопка. По самому торжественному. Смородина. Мне это, милый, не нравится. Стьопка. Как угодно. Вы пожалуйте мне расчет, потому что я больше служить не согласен. Смородина. Это почему? Стьопка. Не имею согласия. Смородина. Да почему же?
Стьопка. Потому, как кажной чаловєк іщить хвунда-мента своего, і как я хвундамент отискав... Смородина. Какой фундамент?
Стьопка. А такой. Што прежде, значить, я бил, по-книжному говоря, безхворменной суб'єкт, а тепер знайшол я якор спасенія... Єжели чаловєк знайдеть свой хвундамент лібо якорь спасенія, то тут йому надобно і вхопиться обома руками, і сейчас невидимо і дом на том хвундаменті возростьоть... Так і книга Соломон Мартин Задека пророчествуїть Втікать от свого таланту — разві я какой сумашедчой дурак?
Смородина. В ком же это твой хундамент?
Стьопка. У Магдалині Митровні.
Смородина. Вот так убил бобра! (Сміється.)
Стьопка. Що вона сколько-нибудь рябувата, так єта катастрохва провзошла у нейо опосля того, как вона була ключницей у одного барина; і ногу єй одну, не в мою міру, звело від оспенной болєзні позаторік...
Смородина. Да она же старуха.
Стьопка. І на єто я без вніманія!.. Главное дело — дві тисячі рубликов, готовеньких. Штр ж, мені однять у нєйо, чи как?.. Тепера как вона сестра тутошней хазяйки, то я смело можу поступить за прикажчика до Прокопія Демидовича, разві не прямой рощот?
Смородина. И ты решил уж это бесповоротно?
Стьопка. Даже уже і поблагословились. То ісь, признаюсь вам, барин, как увидав я у нєйо капитали, вийняла вона їх, значить, із сундучка, і так вот показує мені, так вірите, меня неначе лихорядка затрусила...