Меланія Григорівна. І в спасівку?!
Трохим. У солдатах я їв скоромне круглий год. Тільки перший та останній тиждень великого посту постять, та й то не всі.
Меланія Григорівна. От бузувіри!.. А що піп тобі на це скаже?
Трохим. Нехай, собі, що хоче, каже.
Меланія Григорівна. Він на тебе покуту накладе.
Трохим. А я на його.
Меланія Григорівна. Що-о?.. На попа?
Трохим. Атож. Хіба попові дозволено курить? А він куре. Хіба йому можна у карти грать? А він грає. Учора у старшини до світа грав у стуколку... Та й багато дечого піп робе, чого б не слід йому робити... Краще буде, як він мене не чіпатиме, а я його.... (Помовчав). Позичили батько Кузьмі гроші?
Меланія Григорівна. Либонь.
Трохим. Знов за такі ж проценти, як і перш?
Меланія Григорівна. Авжеж.
Трохим. Це ж шкуродерство! От за це слід покуту накласти. Коли б я був попом — привселюдно соромив би таких, не давав би причастя!..
Меланія Григорівна. І батькові?
Трохим. Шкуродерові та здирщикові!.. Ось де, мамо, гріх, тяжкий гріх, незамолимий!..
Меланія Григорівна. Хіба ми не купили двох посрібляних ставників? Не купили аж трьох корогов?.. А невгасима лампада? А на новий дзвін не пожертвували ми аж двадцять цілкових?..
Меланія Григорівна. А по-твоєму, треба позичать без процентів?
Трохим. Іменно так і треба. Коли я маю, то повинен позичить тому, котрий не має.
Меланія Григорівна. То так можна скоро й самим до злиднів дійти.
Трохим. Ні, так можна других од злиднів порятувать. Колись ми вже балакали з вами про це, та товку з того не вийшло, то й тепер не варт перетовковувать... А ось що, мамо — поможіть мені умовить батька, щоб дав мені грошей на вчення, поїду довчатись.
Меланія Григорівна. Що-о? Куди тебе понесе? 23-й рік, женитись давно пора, а ти вчитись, неначе маненький!.. Хіба у таких літах вчаться?
Трохим. Вчаться. Є такі, що цілий вік вчаться.
Меланія Григорівна. Та то ж, мабуть, божевільні.
Трохим. Хай батько дасть мені карбованців з чотириста, доки я підготовлюсь, бо, певно, цілий рік доведеться зубрить... А потім я піду на свій хліб.
Меланія Григорівна. Що це ти, що це? Чотириста рублів? Мало ще переплатили за тебе в регальне?..
Трохим. Ну, так що?
Меланія Григорівна. А товк який вийшов?
Трохим. Об цім краще помовчать.
Меланія Григорівна. А казала старому: оддай Трошку до бурси, досі вже був би дияконом, коли не попом. Не послухав — опдав до регального... Що з того, що ти скінчив регальне, які ти маєш одзнаки?
Трохим. А вам яких одзнак треба?
Меланія Григорівна. А таких, що вже висвятився б на диякона та оженився б... Он у Ракитного, у різника, що в городі, три дочки, як пави, котру схотів би, ту й висватав: п'ять тисячів грошей і сто десятин землі... Далі висвятився б 5 в попи.
Трохим. А далі і в протопопи?
Меланія Григорівна. Іменно. А нам яка честь була б. Та ще коли б у нашім селі був за диякона... Ох, господи! Всі люди слухали б, як ти посеред церкви: "Паки й паки!.." Всі дивляться на тебе та хрестяться!..
Трохим. А далі?
Меланія Григорівна. Що ж далі?
Трохим. Та й я ж вас питаю: що ж далі?
Меланія Григорівна. А далі... Господь благословив би діточками, я тішилася б онуками... А то й помру, не діждавши онуків...
Трохим. А ще що?
Меланія Григорівна. Чого ти присікався: "Ще що, ще що?" Чого ж тобі ще треба?
Трохим. Нічого.
Меланія Григорівна. Авжеж...
Трохим (регоче). От щастя змалювали! Таке вже щастя, про яке ні в казці сказать, ні пером списать: "Посеред церкви: паки й паки!.."
Меланія Григорівна. А як підеш кадить по церкві, то скільки щоразу грошей понаскидають у жменю?..
Трохим. Ага-га, от-от-о!.. Аж ось він — край щастя, якраз за хвоста його вхопили!..
Меланія Григорівна. Кожного разу жива копійка, жива нажива!..
Кирпа (входить гнівний, погрожує в повітря кулаком). Я тобі дамся взнаки! (Веде за руки Яшку).
ЯВА 4
Меланія Григорівна. На кого це ти? Хто тебе зневажив?
Кирпа (до Трохима). Чуєш ти, скажи отій твоїй приятельці, що я її провчу!
Трохим. Котрій? У мене тут приятелів чимало.
Кирпа. Вчительці!
Меланія Григорівна. Знов согрубила тобі?
Кирпа. Як вона посміла вигнать Яшечку із школи? Не поніма хіба, що то мій син? А що мій син, то то не яка-небудь мужва... її батько мугиряка, і вона така ж мугиряка, а мої діти — купецькі діти!..
Трохим. Мабуть, Яшка пустував у школі, мішав вчитись другим, вона й звеліла йому вийти геть.
Яшка. Я не пустував.
Трохим. Ні? А урок сьогодні ти знав?
Яшка. Авжеж...
Трохим. А що було задано з арихметики?
Яшка. Що?.. Той... табличка... множення...
Трохим. І ти вивчив?
Яшка. Авжеж...
Трохим. Всю табличку?
Яшка. Авжеж...
Трохим. А скільки буде п'ятю шість?
Яшка. Га?
Трохим. Не чуєш? Скільки, питаю, буде п'ятю шість?
Яшка. П'ятю шість?.. Скільки буде? Той... (Дивиться на стелю).
Трохим. Бачите, як він вивчив? В суботу ти в школі був?
Яшка. Авжеж.
Трохим. І в п'ятницю?
Яшка. Авжеж...
Трохим. А вчителька казала, що ти не був.
Яшка. Був...
Трохим. Максим бачив тебе в суботу і в п'ятницю в лозах.
Яшка. Бреше Максим.
Трохим. Бреше? (Глянув у вікно). Ондечки, до речі, і Максим. (Гука в двері). Максиме, а йди сюди!
ЯВА 5
Максим (на порозі). А чого вам? (Входе).
Трохим. Ти бачив в суботу до обід Яшку в лозах?
Максим. Авжеж бачив: і в суботу, і в п'ятницю... Везу воду од колодізя, дивлюсь — що воно щулиться в наших лозах? Придивився, аж то він. Я й почав зорить за ним. Дивлюсь,— школярі біжать вже із школи по хатах, тоді і наш Яшка вийшов із лоз та й іде до хати...
Яшка. Брешеш!..
Максим. Треба б було взять тебе за руку та й привести до хати, тоді не було б "брешеш"... (Пішов).
Кирпа. Так ти, шельмо, збрехав мені? (Кидається до Яшки).
Трохим. Не бийте його, тату. Стривайтебо! Краще звеліть, щоб він після обід зараз сідав за книжку та, доки не вивчить уроків, щоб не смів і з місця зрушитись. Він тільки й дожида, щоб ви його поскубли, а потім мати пожалують, він пообіда та піде на вгород, а там до ставу брьохатись; потім почвала на бахчу — та так і тинятиметься до вечора... А завтра знов те ж саме...
Кирпа (до Яшки). Садовись вчитись!
Трохим. Пошлю записку до вчительки, спитаю, який на завтра урок. (Пішов у другу кімнату).
Кирпа (до Яшки). Зараз мені садовись за книжку!..
Яшка (плачучи йде в другу кімнату). Все вчись та вчись!..
Меланія Григорівна (услід Трохимові). Трохим тямущий-таки, здорово вчений!..
Кирпа. Отакої! На що вже писар волосний, з понятіем, отже позавчора Трошка обчеркнув кружало на столі крейдою, потім чирк сюди, чирк туди... Губами щось побемкав і зараз вищитав... "Єжели,— каже,— тривголник та квандрат та прикласти до..." От забув, як він сказав, до чого прикласти... Так, каже: "Як прикласти, то й получиться"... Знов забув, що получиться... У, здорово поніма!.. Писар мізкувавмізкував, а далі й каже: "Да, ви вєрно перелічили, тільки іншим способом і швидше, ніж я!.."
Меланін Григорівна. Ну, а як там з паровою?
Кирпа. Ходять по вимбарях, розглядають всякі снасті, причандали; лічать, приціняються... Проспали ми парахвію!..
Меланія Григорівна. Шкода-шкода! (Помовчала). Завдав мені урока Трошка, та не знаю, як тобі й сказать... Та чи й казать ще?.. Не знаю, з якого боку й балачку почать!..
Кирпа. Починай, з якого хочеш, тільки швидш, бо не люблю я, як ти почнеш іноді розмазувать...
Меланія Григорівна. Вже й розмазую?..
Кирпа. Не такі часи тепер, треба ловить уремня за хвоста, щоб не випорснуло з рук, як Тимохвійова парова...
Меланія Григорівна. То вже казатиму прямо. Трошка просить, щоб назначили йому копитали, хоче їхати нібито довчатись...
Кирпа. Чому довчатись? Мало ще вчений?
Меланія Григорівна. І я йому казала: женитись пора!.. А він таки своєї: довчатись...
Кирпа. То я мушу на його всі копитали потратить, а другі ж як? Яшка, Хросічка, Митька?.. Та ще ж і не кінець, ще ж сподіваємось... А там, може, ще та ще?...
Меланія Григорівна. Рублів, каже, чотириста.
Кирпа. Що-о? Чотириста?!
Входить Трохим.
Тобі чотириста рублів?
Трохим. Певно, цілий рік доведеться готовитись до екзамену. Три годи я промаклачив: перший рік не попав через велику конкуренцію, потім довелось солдатчину одбувать...
Кирпа. Ти ж збирався у лавці торгувать?
Трохим. Збирався, але при інших умовах.
Кирпа. При яких?
Трохим. Не пам'ятаєте хіба?
Кирпа. Щоб я не брав ніякого бариша?.. Що ж то за торговля, що то за кумерція?..
Трохим. А інакше я не згоден.
Кирпа. Ти згоден, щоб я ішов на розорення?..
Трохим. Ви не хочете так, як я, а я не можу так, як ви.
Кирпа. Доки громаду збирав до лавки та промови читав, то тоді й кортіло торгувать; а як стало не можна, то вже й годі?..
Трохим. Може, й так.
Кирпа. Не може, а вєрно так. Приятелі усякі наїздили, оратори, белькотали про всяку всячину, торочили ні се ні те, доки доторочились до краю.
Трохим. Та й ви ж слухали те торочіння?..
Кирпа. Одним ухом слухав, а другим випускав.
Трохим. Я пам'ятаю, що дечому ви сприяли, а де з чим і цілком згоджувались.
Кирпа. Як люди, так і я... Хто тоді не сприяв, хто не згоджувався?.. І піп, і старшина, навіть і сам земський... Думалось, що до діла добалакаються... Тепер воно все змінилось, повернуло назад, стало бить, і нам треба понімать...
Трохим. Тобто вертать назад? Куди вітер подмухнув, туди й ви носа повернули?
Кирпа. Авжеж... Щоб, бува, проти вітру нежита не схопить. Громадський розум — великий розум; а я що один проти громади?.. Я за людьми, нічого вихоплюватись...
Трохим. Ая так не можу.
Кирпа. Не можеш? Хіба не знаєш, куди запроторюють тих, що не можуть?
Трохим. Знаю. Але ні назад, ні за вітром я не поверну.
Кирпа. Вольному воля...
Трохим. Дайте мені чотириста рублів, зділайте милость! Або позичте мені, опісля зароблю — оддам вам.
Кирпа. Одумайся, парубче. Куди ти сунеш свою голову? Кого не спитай, всі кажуть, що ти багато вже вчений!..
Трохим. Я більш всіх знаю, чого мені бракує.
Кирпа. І я знаю: тюрми!
Трохим. Пословиця каже: "Од суми та од тюрми не зарікайся..."
Кирпа. Може, хочеш навчитись бомби робить?
Трохим. Я їх вмію робить.
Кирпа і Меланін Григорівна (з жахом).