Знову зникла. Не схоже, що вона пірнає. Я кинувся у річку і поплив.
— Тримайся! — гукнув, коли побачив, як судомно і перелякано вона б'є руками по воді.
У цьому місці явно було глибше, принаймні, годі було сягнути ногами дна. "Пам'ятайте, той, хто тоне, може схопити вас за руки чи за шию, а цього не можна допускати", — раптом пригадалися мені слова тренера з плавання. Тож я підплив до дівчини зі спини і обхопив її однією рукою попід пахву. Вона відкашлювала воду і важко дихала, поки я тягнув її до берега, гребучи другою рукою. Врешті ми на березі знесилено попадали на каміння. Дівчина тремтіла і досі кашляла. Я, не маючи чим її зігріти, просто... обійняв.
— Дякую, — тихо мовила. — Судома схопила...
— Нащо було лізти на глибочінь? — буркнув я, відводячи погляд від гарного обличчя.
— Я хотіла перепливти до тебе, ми ж дружили маленькими, не пам'ятаєш?
— Маринка?!
— Ну, впізнав нарешті, — усміхнулась вона.
Ех, як я міг упізнати у цій мокрій русалці з блискучим волоссям до талії колишню малявку з вічною булькою під носом і смішненькими куцими хвостиками?
7
Літо буває прекрасним. Без інтернету й англомовного табору. Без Сергія і Злати. Без телика, компа і басейну. І хоч удома татові доводиться вчитися ходити заново, він таки одужує. Тато, як і мама, тішиться, що я захотів залишитися в бабці аж до осені. Бабця щаслива, що я п'ю молоко.
А я... Ну, не знаю, як і сказати, бо коли розповідаєш про такі речі, то вони чомусь видаються смішними. І банальними...
Ми з Маринкою ходили нині до лісу по чорниці, або, як кажуть тут, у горах, яфини. Вона збирала в пластикове відерце, а я — в долоню, з якої потім годував Маринку, як пташа.
У нас були сині від яфин руки, лиця, зуби і язики. У нас був яфиновий перший поцілунок, такий, коли забуваєш ти, що вмієш дихати...
Я лежу в росянистому духмяному сіні просто неба і шукаю поміж зірками Чумацький шлях.
Коли до губ лишається півподиху,
Коли до губ твоїх лишається півкроку,
Зіниці твої виткані із подиву,
В очах у тебе синьо і широко... —
лунає в моїх навушниках пісня Чубая.
Це так дивовижно, що все може скластися неймовірно чудово, хоч спершу думаєш, що все летить шкереберть...
КІНЕЦЬ ОЗНАЙОМЧОГО ФРАГМЕНТУ.