Щось там у них не клеїлось, стосунки були якісь виснажливі, психологічна несумісність, чи що?.. Вона приїхала? Шкода. Хвороба підтяла його зразу. І... не знаю вже, що нам вдасться зробити. Та будемо... Зайдіть до нього, але на дві хвилини. Не більше.
Валерій лежав із розплющеними очима, серйозний, як завжди, лиш ледь блідий. Я мовчки всміхнувся йому, сів поруч.
— Прошу вас, навідайтесь до мене додому... там Ніна. Заспокойте її, щоб не подумала чогось, скажіть, що дуже радий їй.
Помовчавши, Валерій додав:
— А знаєте, я їй і справді радий. І не жалкую ні за чим. Жити, як я жив останні роки, мені вже й не хочеться. То було не життя, а якийсь гіркий і нудний експеримент. Втомився я від нього.
І, ледь усміхнувшись, він тріумфально звів руку"
— Хвала емоціям! Усяким.
На вулиці мене вразив шум великого міста. Гуркотіли машини, сичали, мов змії, тролейбуси й нестерпно галасували двоє добродіїв, стоячи біля дверей лікарні. Для чогось я купив собі морозива, однак їсти його не зміг.