Але стояв мовчки, Марко теж мовчав.
— Що тут у вас знову трапилося? — спитала вчителька, ніби не знаючи нічого.
Школярі розповіли: хтось переставив парти, і Костеві доведеться сидіти на порізаній. Саме з того боку, де пошкоджено.
— Чому ж Марко може сидіти на цій парті, а Кость не хоче? Ми не знаємо, хто пошкодив наше майно! Значить, відповідаємо всі. Нехай Кость і сидить,— сказала Віра Миколаївна.
— На ній писати не можна. Я все одно переставлю,— сказав Кость нерішуче.
— А я тобі забороняю це робити! — строго відповіла вчителька.
— Нехай сидить той, хто порізав! — крикнув Кость і глянув на Марка злякано.
Слова вирвалися самі, несподівано. Тепер вже Марко не витримає і розповість. Все розповість.
Та Кость помилився. Марко стояв мовчки, тільки зиркнув на свого переляканого ворога з посмішкою. Нехай тепер Кость посидить на тій парті! Це йому хороша кара.
Почався урок. Зразу Віра Миколаївна розповіла, що скоро привезуть дерева і школа садитиме садок. Треба буде гуртом доглядати.
Після цього школярі витягли зошити І почали писати. Всім було зручно, тільки Кость не міг приладнатись. Куди не покладе зошита — всюди рівчак або борозна на дошці, і олівець провалюється. Літери якісь однобокі виходять, невдалі. Сам собі нашкодив! Вже Кость і збоку клав зошита — не помагає. Попсував парту так, що місця рівного не залишилося. Примусять цілий рік сидіти на цій парті, глузуватимуть всі з його писання.
Після останнього уроку школярі веселою юрбою висипали з школи. Надворі тепло— Граки на високих осиках змагалися за гнізда. Горобці галасливими зграями бунтувалися на кущах бузини.
Товариші умовилися про сьогоднішні розваги. Одна компанія збиралася грати в м'яча на вигоні. Друга — в цурки, а до Марка мали прийти друзі доробляти величезного паперового змія і потім пускати на вигоні.
Костеві дуже кортіло пускати змія, бо хлопці вже розповідали, якого чудового змія зробили вони разом з Марком. Навіть пофарбувати його збираються. От він, Кость, найкраще пофарбував би змія!
Минув гнів. Докоряв собі, що порізав парту.
Весь час Кость простував позаду Марка. Доки Марко йшов з товаришами, Кость стежив за ним здалеку. Озирнувшись, Марко побачив — Кость іде за ним — і вирішив: знову буде велика бійка. Дурно Кость не буде стежити.
Дійсно, Марко повернув на свою вулицю, за ним пішов і Кость. Швидко наздогнав. Марко спинився і приготувався до захисту. Але вийшло зовсім не те... Кость спокійно стояв проти Марка і нарешті промовив:
— Марку, давай товаришувати! Хочеш?
— Хочу, давай... Я думав: ти битись полізеш! — здивовано сказав Марко.
— Ні, я тільки хочу подарувати тобі цього ножа. Ним я парту порізав. Візьми, найкращий ніж, і дивись, яка рожева колодочка. Візьми, Марку...
— А ти приходь до мене сьогодні, пофарбуєш нам змія, і я тобі подарую цілу коробку дуже хороших фарб для малювання. Аж дванадцять кольорів! Неодмінно приходь!.. І от що...— додав Марко суворо.— Треба тобі завтра все відверто розповісти, щоб ніхто більше не посмів так робити-
— Розповім...— тихо промовив Кость.— А увечері я прийду до тебе...
Віддавши Маркові ножа, він помчав назад вулицею. Марко дивився йому вслід.