Йому везло, як поршню, що завжди катаються в мастилі. На паротязі був знайомий машиніст.
— Тобі чого? — запитав у Жужелиці машиніст Хорн, коли той виліз на паротяг.
— У Козятин по цукор їду, та переліз сюди, бо скоро білети питатимуть!..
Хорн уважно подивився на нього й потім із жалем промовив:
— Е-е-е!.. Який же ти виполосканий!.. Як паротяг після промивки. А я гадав, що ти за моїм насосом!..
— Моє вам фрікасе з мармеладом! — сказав Жужелиця. — Це мене так наш перукар поскуб!..
— Ну, а як же Маня?..
— Жене й нікакіх!.. Оце я якраз по цукор їду...
— Фу, який поганий свисток у нашого кондуктора... — сказав Хорн і пересунув важіль.
Поїзд рушив далі. Жужелиця виліз на вугіль коло тендеру, щоб не заважати кочегарові.
Під грюк машини побігли назад уже спілії жовті лани, гайки, балки, сторожки, переїзди та станції. Хорн тільки те й робив, що зупиняв, свистів, гальмував, знову свистів та їхав далі. Під'їжджаючи до вузлової станції, Хорн запитав:
— Ну, а як твоя фамілія?..
— Все гаразд! — відповів Жужелиця, а потім таємниче додав: — перукар також знає!..
Вузлова станція була Фастів, тут поїзд мусів стояти трохи довше. Паротяг мав набрати води. Жужелиця завжди в таких випадках нервувався. Їхати — так їхати, щоб аж курява летіла! Стояти — так стояти, щоб можна було самому собі приснитися! А так чортзнащо, тільки мотаєшся, як курка в мішку... Ніякої тобі приємности...
Коли поїзд зупинився на станції Фастів, до паротягу підійшов головний кондуктор і заявив Хорну:
— Знову буде в нас запізнення на годину!.. Кожанка не при-ймає, закупорка колій!.. Вже пішов туди паротяг. Алеж як почнуть там шарпатися, то мабуть ми встигнемо поконати зі скуки!..
— Тисяча мух і дві сотні риб! — несподівано вигукнув Жужелиця. — Ціла година запізнення!..
— Це я тільки так гадаю! —.сказав кондуктор. — Може ще більше! — і поволі відійшов від паротяга.
— Ти набери води, — сказав Хорн кочегару, — і пророби все інше, а я ляжу спати... Чорт з ним, я сьогодні дуже рано встав!..
— Як же так, — злякався Жужелиця, — а я? Як же ми поїдемо?..
— Збудиш мене, коли треба буде їхати! — відповів йому Хорн.
— Моє вам фрікасе з мармаладом!..
І Жужелиця тяжко задумався.
— Коли їде хто з начальників, то ніяких тобі закупорок! Подумаєш, важні справи!.. Колія аж блищить... А коли їхати по цукор, то що?.. Маня все волосся доскубе!.. Подумаєш, це не важна справа!..
Він думав хвилин п'ять...
— Ах ти, горох з підливкою!.. — вигукнув, нарешті, Жужелиця. — Товаришу механіку, слухайте!.. Не спіть. Я зараз все влаштую!.. Тисяча мух...
І Жужелиця тихо щось зашепотів Хорнові. Хорн презирливо подивися на нього, потім посміхнувся й поліз на полицю спати...
— Ах ти горох з підливкою!..
Жужелиця обережно зліз з паротяга й пішов на станцію. Він вирішив раз назавжди здивувати Хорна, якого вважав за кам'яний насип.
IV
Дррр... Тррр...
Розлютовано деренчав телефон на станції Кожанка.
Тррр... Дррр...
Потурбований конторник, який перед тим мирно куняв за апаратом Морзе, підбіг до телефону й неохоче запитав у трубку:
— Галло!..
Гррр... — довгим гарчанням відповів йому телефон.
— Та хто там? Щоб тобі на пупі нарвало!..
— Що? — прогарчала у відповідь трубка. — Хто це в телефоні, та ще так лається, як гіпотам?
— В телефоні станція Кожанка!
— Говорить Фастів!.. Хто в телефоні?
— Конторник станції...
— Негайно поклич мені коменданта станції, та швидше!
— А хто питає?
— Каменєв.
— Який Каменєв?.. — перелякано запитав конторник.
— Він Каменєва не знає!.. От стерво!.. А скільки років ти голубчику хліб радянський їсиш?.. — прогарчала у відповідь трубка.
Конторник, як кажуть, злопав гарячого вареника. Він обережно повісив трубку, неначе боявся її потурбувати й побіг до коменданта станції.
Коли конторник вбіг до кімнати станції, комендант лаявся з якимось прийомником з Зсиппункта. У конторника був такий вигляд, ніби йому в живіт заліз бандит з банди Струка.*
— Товаришу коменданте, вас просить товариш Каменєв!..
Комендант глянув на нього, ніби на втікача з Кирилівської лікарні.
– Просить до телефона з Фастова. Мабуть там поїзд...
– От сто чортів з вашим Зсиппунктом! – сказав комендант прийомникові. – Всі колії вагонами позабивали... Одеський потяг стоїть... І на тобі, ще потяг Каменєва!..
Комендант поправив пояса з наганом і вийшов з кімнати.
— Галло! Коло телефона комендант станції Кожанка!..
— Говорить Каменєв... Товаришу коменданте, ваша станція затримуй мій поїзд!..
— Я дуже шкодую!.. Паротяг уже розбирав вагони Зсиппункта... За кілька хвилин...
– Я сказав, товаришу!.. Ви мене зрозуміли?.. Годі!
Трубка загарчала й замовкла.
Комендант повісив трубку на місце і здвигнув плечима.
— І хто його міг знати, щоб сам Каменєв говорив про такі дурниці телефоном... Загнати всі вагони під рампу! — сказав він вартовому помічникові. — Моментально!.. До біса всіх прийомників!.. Хай собі лементують... Зранку говорив про це!.. Хіба не читали ранішньої телеграми?..
На станції Кожанка знаходився Зсиппункт. Зі всіх ближчих сіл селяни звозили свій продподаток. Метушня прийомників, селян, стрілочників, начальника станції, вагонів, паротягів не припинялася по кілька день.
На цей раз всі колії було також забито вагонами, але після розпорядження коменданта стрілочники закукурікали на мідяні сурми з подвійною енергією, паротяг застукав буферами об буфери вагонів, а конторник-телеграфіст скажено стукав за апаратом Морзе, закликаючи до розмови Фастів.
Станція поволі звільнялася від вагонів.
V
Чистильник Жужелиця, посвистуючи, проходжав по Фастівському пероні. У нього на обличчі був відбиток смачного шоколаду, що його він із задоволенням поїв, але заздалегідь можна було ручатися, що він ніякого шоколаду не їв, бо його не було на всій станції.
Трохи походивши, Жужелиця підійшов до паротягу. На станції в цей час ударили два рази в дзвін. Хорн спав...
— Товаришу Хорне! — гукнув Жужелиця — незабаром поїдемо! Чуєте?
— Та сам чую!.. — сказав Хорн. — Вже давно пора!.. Маємо вже цілих двадцять хвилин запізнення...
— Алеж не годину!..
– Ну, то що з того! Кондуктор помилився!..
– А те, що я більше на паротязі не їду! Іду у вагон-сальоні.
– На буферах!.. — додав Хорн.
– Хоч би й на буферах!.. А всеж таки у вагон-сальоні!..
На станції вдарили в дзвін три рази й Хорн подивився на водомірну склянку, а потім на годинник. Запізнення було дуже мале. За кілька станцій, збільшуючи швидкість, це запізнення можна було б легко анулювати і Хорн взявся за регулятор.
VI
Коли станція Кожанка під'їхала під одеський поїзд і зупинилася, її не можна було впізнати. Вона блищала, мов нова, вагони в порядку блищали під рампою. Сам комендант станції стояв на пероні.
Жужелиця тим часом обережно переліз з буферів на східці вагон-сальону, і коли поїзд зупинився, він важно зійшов на станцію, неначе вийшов з цього вагону. З поїзду крім кондукторів, більш ніхто не сходив.
Комендант мимоволі подивився на Жужелицю, який пішов навпростець до нього.
— Ви будете комендант станції? – важно запитав Жужелиця.
– Чого вам треба? — ввічливо запитав комендант.
– Я тільки но говорив з вами телефоном з Фастова!..
Це для коменданта був день чудес... Цей голодранець говорив з ним телефоном з Фастова!..
— Хто ж ви такий?
Якийсь конторник, що стояв поруч, тихо промовив:
– Та це ж Жужелиця!.. — за що Жужелиця зміряв його презирливим поглядом і важно відповів коменданту:
— Я Каменєв!..
– Який такий Каменєв? — запитав спантеличений комендант. – Ваш документ!..
Жужелиця витяг звідкись брудний і подертий папірець. Комендант ледве розібрав:
– Дано це посвідчення Каменєву... Та хто ж ви такий? — обурився, нарешті, комендант.
– Хіба ви неграмотні? — важно сказав Жужелиця. — Це моя фамілія. Я Каменєв — чистильник топок на Сахаліні!..
Хорн, його кочегар, конторник, кондуктори, поїзд і вся станція раптом затанцювали якогось веселого дикунського танця. — Так сміявся комендант станції Кожанка і не міг ніяк зупинитись... Нарешті, він таки зупинився і ввічливо сказав Жужелиці:
— Ходімо зі мною, товаришу Каменєв, до контори, там вам зручніше буде розмовляти зі мною!..
А тим часом в конторі станції треклятий і моторний телеграфіст приймав телеграму з Фастова апаратом Морзе, який скажено тріскотів і вистукував:
"Кожанка. Кожанка. Коменданту станції. Слідом за одеським потягом іде потяг Наркома Каменєва. Ніяких закупорок..."
VII
Коли одеський потяг вирушив зі станції Кожанка, Жужелиця знов виліз на паротяг. У нього був вигляд, ніби сам бандит Струк робив обструкцію йому в животі...
– Що, нам'яли боки? — запитав посміхаючись Хорн.
– Який там чорт нам'яли!.. Тож бо й біда, що не нам'яли!..
– Чого ж ти такий сумний?
– Пропала моя фамілія!.. — сумно промовив Жужелиця, сідаючи на купу вугілля. — Ах ти, горох з підливкою. Комендант навіть папіросою почастував!.. Вийшло, що я йому велику послугу зробив!.. Бо й справді їде Каменєв, і станцію треба було очистити... Спаскудив оцей комендант усю мою фамілію й нікакіх! А все "товаришу", "товаришу"... Подумаєш!..
— Вовк тобі в Брянському лісі товариш, а не я!..
_______________________
Примітки
Оповідання Ґео Шкурупія "Нарком" за життя автора було надруковане 8 разів: у журналі "Глобус" № 15 за 1924 рік, та книжках "Переможець дракона" (1925 і 1929 роки), "Пригоди машиніста Хорна" (1925 і 1929 роки), "Патетична ніч. Нарком" (1929 р.) "Нарком" (у російському перекладі, 1930 р.) та "Проза. Том перший. Новелі нашого часу" (1931 р.). Тут твір представлено за останньою з названих публікацій. Збережено правопис того видання, котрий дещо відрізняється від сучасного. В тій книзі 11 творів, котрі зібрані у три групи: "Новелі репортажні", "Новелі таємниць" і "Новелі психологічні". "Наркома" автор помістив у групу новел таємниць.
2013 року видавництвом "Смолоскип" в серії "Розстріляне Відродження" була видана велика збірка Шкурупія "Вибрані твори", де надруковане і оповідання "Нарком" (разом з іншими творами зі збірки "Переможець дракона").
Один із головних героїв оповідання "Нарком" – машиніст Хорн – є також персонажем оповідання Шкурупія "Переможець дракона".
Це того Каменєва, що комісар всього війська Республіки... – Каменєв Сергій Сергійович (1881-1936) – військовий діяч, командир 1-го рангу.