Ех, дай мені спокій!
Молодецький. Я собі пригадую, що колись, в п'ятій гімназійній, ти досить добре грав на воротах?
Поет. Я? На воротах?.. Сниться тобі щось…
Молодецький (подразнений). Мені ніколи нічого не сниться, бо я зовсім тверезо дивлюся на світ. Не живу в країні фантазій і не літаю Бояном віщим попід облаками, так, як ти. Мой, з тим фантом далеко не заїдеш. Сьогодні життя важке, "треба бути твердим і впертим", як свиня, треба ліктями протискатися крізь нього. Ти дивись на мене: маю закінчені правничі студії, дали мені звання маґістра, але я на все це начхав. Я волю щось конкретне. Прошу — маю свою молочарню. Волію продавати бринзу, як бити бринзу за 200 злотих в місяць, на якійсь паршивій посаді. Але то треба закотити рукави і працювати. Я знаю, що це дуже щипає за серце, як ти напишеш, наприклад: "Піду каміння лупати, буду ялиці рубати"… Але спробуй до цього взятися!
Поет. А що ж, то така велика штука?
Молодецький. Більша, як тобі здається. Бачиш, слово чести даю, ми вже така дідівська нація: у нас що крок, то або поет, або мученик, або революціонер, як то десь в ґазеті писало. А нам треба добрих спеціялістів, добрих купців, добрих ремісників, промисловців, фабрикантів, людей рухливих, підприємливих, з ініціятивою, бо лише тоді зможемо розростися в повнокровну націю; а так, то скапцаніємо начисто, присяй Богу!
Поет. Е, що тут говорити… Та нам усього треба: своїх купців, своїх шевців, своїх міліонерів, своїх винахідників, своїх філософів… А щодо наших поетів, то не думай собі, що вони вже зовсім не здібні до практичного життя. Не бійся, біда всього навчить! От, я сам маю закінчений 2-літній кооперативний курс, але на біса він мені здався? Панів спортсменів — у нас розхапують, а наш брат у кожного за помело.
Молодецький. Ну, бачиш, такий тепер світ настав. Колись, за часів "Молодої Музи", коли поети носили довге волосся і широкі чорні бинди під бородою, тоді їх розхапували, тепер — спортсменів розхапують, а колись прийде час, що будуть, наприклад, молочарів розхапувати, і так в колісце. Бо люди, як діти: завжди хочуть мати свіжу розвагу.
Поет. Слухай, Славку, я не є противник спорту, я вповні розумію його виховне значення для нашої нації. Така, скажім, Німеччина… а втім — я на тому добре не знаюся… Все ж таки вже старинні греки казали: "в здоровому тілі — здорова душа". Я навіть написав один вірш під заголовком "Ода до дискоболя". Можу тобі прочитати… (витягає жмут своїх поезій).
Молодецький (з острахом). Ні, ні, бійся Бога, роби все, що хочеш, тільки ти не читай мені своїх поезій! Я вірю, що вони ґеніальні, отже — навіщо читати?
Поет. Бо все ж я таки думаю, що майбутні покоління не будуть міряти нашої культури кількістю зістрілених "голів", лише кількістю виданих книжок.
Молодецький. Напевно! Напевно! (помітив когось у дверях). Важаннячко, пане докторе, слуга понижений!
ЯВА 6
Кліщик. Добридень, добридень. Е… пане маґістер, був тут, може, пан директор Бас?
Молодецький. Перед хвилиною вийшов, пане докторе. Питався за вами, шукав вас. Прошу, що подати, молочко, сметанку? Свіжа, добра, пишна сметанка.
Кліщик. Е… дякую, сметанку попрошу… Шукав за мною?.. Ну, от: я за ним шукаю, а він за мною шукає, і ми так взаємно шукаємо себе…
Молодецький. Раз сметанка, прошу! Свіжа, добра, вітамінова. Так, пане докторе, пан директор шукав за вами, випитував про вас і був, як звичайно, дуже стурбований клюбними справами. Казав, що ви повинні були сьогодні одержати якусь важливу телеграму.
Кліщик (перестає пити). Е… як, прошу? Я повинен був дістати телеграму? Е… це виключене, пане маґістер, то, власне, пан директор повинен був її одержати. Це непорозуміння, я то мушу зараз вияснити. Е… айн момент! Куди тепер пішов пан директор?
Молодецький. В цій порі він завжди заглядає до фабрики.
Кліщик. А, так, так, слушно. Е… я плачу?
ЯВА 7
Ірка (входить, в купелевому плащі, з парасолькою). Добридень!
Молодецький (улесливо). А, цілую ручки, панно Ірусю, вітаємо, вітаємо!
Кліщик (теж помітно оживлений). Е… це ти, Іро? (Цілує її в руку).
Ірка. Юрку, навчися вже раз, що на курорті не слід цілувати пань у руку. Але добре, що ти є із своїм апаратом. Знаменито! Підемо зараз у двійку на Гук, зробиш мені знимку на тому скельному зломі, що його звідкись учора вода принесла.
Кліщик. Е… коли, бачиш… А тобі дуже спішно з тою знимкою?
Ірка. Авжеж, що так. Потім вода втече, і все пропало.
Кліщик. Я думаю, що вона за десять хвилин ще не втече.
Ірка. Нічого мене не обходить, що ти думаєш. Ходи зараз на Гук! (Тягне його за руку).
Кліщик. Е… Іро, айн момент! Пробач мені, але я мушу зараз бачитися з татком в дуже важній справі.
Ірка (глумливо). В дуже важній справі… Мабуть, знову міняєте або купуєте якесь "крило" або "поміч"?
Кліщик. Е… правого лучника, правого лучника!
Ірка. Чи я не кажу? Ну, й дібралися ви обидва з татком, як сіамські брати. Боже, це ж справді треба мати не всіх вдома, щоб так цілими днями нічим більше не цікавитись, тільки спортом.
Кліщик. Іро, я лише на хвилину!
Молодецький (прискакує до Ірки). Ірусю, дозвольте мені служити вам моєю "Ляйкою". Першокласний апарат, слово чести даю. Я щойно вчора заложив новий фільм. На сонці — вийдете божесько, прекрасно!
Ірка. Що ви кажете?
Кліщик. Іро, я… я… лише…
Молодецький (в захопленні). Ірусю, ви будете на тій скалі подібні до Венери, що вийшла з морської піни і чарівною Киркою розложилася принадно на скельному зломі. А довкруги вас шумітимуть грізно спінені хвилі із срібними гривами, але ви не лякайтесь. Бо біля вас буде хтось, готовий кожної хвилини скочити за вами у самий вир, пірнути в безодню. (Помітив, що Ірка приглядається до поета). А, панно Ірусю, дозвольте, ось мій товариш із шкільної лавки, поет, творець, завдаток на генія, прийшов сюди, в наші гори, шукати натхнення на лоні природи.
Поет (знесмілений, схопився з крісла). Я… я…
Ірка (подає йому руку). Ах, ви приїхали сюди за натхненням?
Поет Так… Ні… Я, властиво…
Кліщик. Іро, пробач, я лише на момент! (Вибігає).
Молодецький. Ірусю, вже йдемо, я лише скочу нагору по апарат! (Побіг до себе на поверх).
ЯВА 8
Ірка. Ви надовго вибрались у наші гори?
Поет (заїкуючись). Я ще не знаю… Це залежить…
Ірка. Ага! Це від чогось залежить?
Поет. Так… саме… (Розводить безпорадно руками).
Ірка (сміється). Цікавий народ, ті поети.
Поет. Чому?
Ірка. Одні бувають занадто сміливі, тобто нахабні, а другі — зовсім несмілі, такі… не хочу казати які, бо це також не комплімент.
Поет. Гм… Ви так добре знаєте поетів?
Ірка. Трохи… Але більше — з їхніх творів. Признаюся щиро і б'юся в груди, що про вас я ще дуже мало знаю…
Поет. Так… Я не зачислююся до тих, найбільше знаних… Я друкував дещо у журналах… от так собі…
Ірка. Певно під псевдонімом.
Поет (поквапно). Так, так, під псевдонімом.
Ірка. Не питаю під яким, бо може це ваша тайна. Ах, вибачте! Я така розтріпана, що і не дочула, яке ваше правдиве прізвище?
ЯВА 9
Молодецький (біжучи вниз по сходах, вже без халата, з апаратом). Ірусю, ми готові! Служу вам цілою своєю особою і цілою фільмовою стрічкою!
Ірка (до поета). А може, ви з нами підете, пане… пане…
Молодецький. Євген, Євген. Євгеній. Вже само ім'я каже, що не пересічна людина.
Поет. Я?.. Я знаю…
Молодецький. Ти, раджу тобі, краще не йди. Ти втомлений, невиспаний, йди собі до мене нагору і переспися, так буде найкраще, слово чести даю. (До Ірки). Подумайте — сарака цілий тиждень тюпав пішки зі Львова в гори! Але це все для нації. (Бере Ірку під руку). Ірусечко, скарбе мій, тепер я полину з вами і на край світу!
Ірка (сміється). До побачення, пане поете! (Обоє виходять).
ЯВА 10
Анничка (входить розжалоблена, плаче).
Поет (встає, потішає її, заспокоює). Анничко, не плач, ну годі, перестань.
Анничка (хлипаючи). Ні!.. А ви відки знаєте, що я Анничка?
Поет. Бо всі такі гарні дівчата, як ти, називаються Аннички. Ну, не плач, не плач.
Анничка. Ні, не плач! А цьо він гозде вганєє за тов з голими гижками, та до неї шкіритси, як вона його не хочьє, як вона має свого дохторі?
Поет. Хто гонить, Анничко, хто такий?
Анничка. А гозде пан Славцьо, гу-гууу!.. Мені обіцєв, що ме женитиси, єк віхожу курса, а тепер аді з тамтою, та й до ліса та й на Гук, та й на спацири… Гу-гууу!.. Всі вони такі, ті паничі зі Львова, щезли б вони та щезли б! За кількома відразу літают… Але я не така, я не дам си потоптати!..
Поет. Анничко не кажи так, є у Львові і порядні хлопці.
Анничка (всміхається до нього). Гіі!.. Та я це бачу, що ви якіс чемні та й делікатні.