Ну, любцю, або я що?..
Справник (за ним). Ну, писуню, або я як?..
Гриць. Люди добрі, чого ви такі? Як все є в порядку, то ніхто не має чого боятися.
Справник (задивився, на стелю). Ба!..
Касієр (також). Гм!..
Крамар (схилив голову на груди). Ой, Господи Боже…
(Хвиля мовчанки).
Справник (до Гриця, дуже осторожно). Чуєте, сусідо, а якби… знаєте, я тільки так питаюся… якби так вийшла та манька, то… хто за це відповідає?…
Гриць. Гм!.. Або я знаю… Та воно кожний з нас може відповідати, залежить, хто провинився… Коли, приміром, крамар…
Касієр (підхоплює). О, так, так, любцю! Головна річ — крамар!..
Крамар (зривається з лави). Га, Господи Боже! Або крамар що? Злодій, чи шахрай, чи рабівник, га?
Касієр. Любцю, я вам того не кажу. Але, як ви би, наприклад, потягнули з шухляди пару золотих, чи якийсь товар, то я за це ніколи в світі не можу відповідати!
Крамар (заломав руки). Га, Господи Боже! Або ж ви виділи, щоби я вже колись щось потягнув?!
Касієр (дивиться в землю). Що ж, любцю?.. Видіти, не видів, але чути, то таки чув.
Крамар (кричить). Що?! Ви чули? То замало, що ви чули! Поставте мені свідків!
Гриць. Дайте спокій, Гнате… Та що там!.. Десь ви такі…
Крамар (підіймає руки до стелі). Ой, Господи Боже! Та як? Та ж то напасть в живі очі!.. (Сіпає Гриця за рукав). Чуєте? Він каже, що він чув!.. Але я на власні очі бачив, як він ще по Новім році взяв з каси п'ятдесят золотих і дотепер не віддав!
Касієр (з повагою). Я, любцю, позичив.
Крамар (знов сіпає Гриця). О, о, чуєте?.. Він позичив…
Касієр. Ще раз кажу, любцю: позичив і віддам!
Справник (подрапався за вухом). Ба!.. Кажете, писуню, що ви позичили…
Касієр (твердо). І віддам.
Справник. І віддасте… То дуже красно, нема що казати. Але бачите, писуню, то є справа така: ані ви тоді про це нікому нічого не сказали, то раз, а друге, чому ви ще дотепер тих п'ятдесят золотих не віддали? В кооперативі, писуню, нема ґрейцара, хоч гинь, ну, соли нема за що купити, а ви собі так во, якось…
Касієр (видивився на справника і поволі підноситься з лави). А вас, любцю, що то обходить, га? Дивіть, який рихтельний! Я навіть не знав, що ви такі рихтельні!.. А чому ви, любцю, ніколи не берете товару в Союзі, тільки все (числить на пальцях): сіль у Файґля, нафту в Гісера, шмір у Боруха, мармоляду в Штарка…
Справник (видивився на касієра і поволі встає з лави). А вас то, писуню, що обходить, га?
Гриць (заспокоює обох). Сусіди, та що це ви?.. Дайте спокій. Сідайте, не кричіть, не сіпайтеся, бо нема чого.
(Справник, касієр і крамар з-під лоба зиркають на себе і поволі садовляться знов за стіл. Хвиля мовчанки).
Гриць (по хвилі). Гм!.. Воно так, люди добрі, все ще було би в порядку, якби не отой ревізор… Я знаю… В нас дотепер зле йшло! Трохи той завинив, трохи цей, ну, трудно… Воно з початку все так. Пізніше якось би ще направилося. А так що?.. Приїде, зробить ревізію, все вийде наверх, а тоді як ви глянете людям в очі?.. Кажіть?
Справник (понурив очі до землі). Ба!.. А може, він, писуню, ще не приїде…
Касієр (дивиться в землю). Воно так… Часом, любцю, може щось статися…
Крамар (задивився на стелю). Га, Господи Боже! А от вчора читав я в ґазеті, що десь тут… вже не пам'ятаю де, трапився страшний карамболь. Цілий поїзд розбився, а десять люда згинуло на місці…
Справник і Касієр (побожно зітхнули).
ЯВА 6
Настя (в хустці, з кошиком в руці, підходить навшпиньках до стола і шепче). Вже є…
Чотири кооператори (стають всі разом з лави, нахиляють голови і півголосом питають). Хто?
Настя (голосніше). Він…
Чотири кооператори (голосніше). Де?
Настя. Під хатою, витирає черевики, бо коло нашої комори заліз дуже в болото. Йой!.. Та то такий пан! Що ж я йому зварю!.. (Подріботіла до печі).
Справник, Касієр, Крамар (всі три разом з опущеними головами сідають на лаву). Приїхав!..
Гриць (тремтячим голосом). Гм!.. Слухай, жінко, як же ти пізнала, що то він?..
Настя. Який ти, Гриню! Та ж такого великого пана можна відразу пізнати. О, такий панисько, в чорній бекеші, в капелюсі, зі скіряною торбою, аякже! Дивлюся — стоїть він коло нашої комори і щось до колодки заглядає… Ну, я собі зараз поміркувала, що то мусить бути якийсь не з тих простих… Та й питаю: ви, паночку, певно той ревізор, що мав приїхати на обрахунок до нашої куропативи? А він каже: так, так, матусю… Ну, то, кажу, ви маєте в нас ночувати. А як ваш чоловік називається? — питає. Ну, я йому повідаю, що ти, ніби, називаєшся Гринько Бульба і що ти є в тім усім головою… А він каже: так, так, дуже гарно, я там зараз прийду… (За сценою чути стукіт). О!.. Вже йде… Ой, Царице небесна! Що ж я йому зварю!.. (Порається біля печі).
ЯВА 7
Панок (входить, обличчя хитре, улесливе; має малі вусики; капелюх насунений на очі; одітий в чорний плащ, під пахвою скіряна течка, черевики досить подерті). Добрий вечір! Чи тут живе голова кооперативи Гринько Бурак?
Справник, Касієр, Крамар (всі три разом стають з лави, мнуть у руках шапки та моргають до себе, що їм треба виноситися з хати).
Гриць (рівночасно заклопотано). Гм!.. Я знаю… Воно ніби так, пане ревізоре… Тільки я не називаюся Гринько Бурак, а Гринько Бульба…
Панок (дуже привітно). Так, так, Бульба, Бульба. Пан Гринько Бульба! Я так навіть маю записано. Страшно мені приємно вас пізнати. (Подає йому руку). Я називаюся… умм… так, я називаюся Ананас, інспектор Віктор Ананас! Мене прислали… так, мене прислали сюди зі Львова, щоби я зробив скок на вашу кооперативу… то значить… перепровадив у ній ревізію… Так!.. (Кладе течку й капелюх на стіл, бистро мишкує очима по кімнаті.) Ага… (До Гриця). Отже я маю в вас заночувати, пане Капуста?
Гриць. Гм!.. Воно ніби так, пане інспекторе. Прошу, сідайте, будь ласка, та й розгостіться.
Панок. Моцно вам дякую! Бачу, що ви є свій хлоп. А це (показує на Настю) певно, ваша кобіта?
Гриць. Гм!.. Я знаю… Воно ніби так…
Настя (підходить з макітрою в руках). То, прошу пана шпектора, я вже, ніби, друга його жінка, ая. Бо перша небіжка, най з Богом спочиває, померла зараз місяць по шлюбі.
Гриць (сіпає її за рукав). Та йди… геть!
Панок (до справника і інших). А ви, панове господарі, чого стоїте? Скажіть собі сісти!
Справник. Ба!.. Та воно можна… (попихає касієра в сторону дверей).
Касієр. І я так скажу, любцю… (попихає крамаря).
Крамар. Га, Господи Боже!.. (хоче йти з хати).
Гриць (попихає його назад). Це, пане інспекторе, ось справник, касієр та крамар нашої кооперативи…
Панок. Та-ак? Страшно мені приємно!.. А… хто це з вас, панове, касієром? (До крамаря). Може, ви, стрийку?
Крамар. А най мене Бог боронить! То, во, сусід, Данило…
Панок (до касієра). А, так, так!.. Я відразу міркував, що це ви!.. Чи маєте при собі витрих?
Касієр (здивовано). Га?
Панок. Пардон! Я, прошу вас, вродився в Америці і тепер все затягаю трохи по-французьки… Я хотів спитатися, чи маєте при собі… ну, ключ від каси?
Касієр. А десь тут, любцю, повинен бути… (шукає по кишенях).
Панок (до Гриця, дуже поважно). Умм… отже так буде, пане Ріпа! Я зараз беру ключ, йду, зроблю контролю в касі, а раненько докінчимо решту. Я мушу спішитися, бо завтра в полуднє вже маю бути у Львові! (бере зі стола капелюх).
Справник. Ба!.. Я собі, писуню, ще таки сяду… (сідає).
Касієр. Та й за мною, любцю, малі діти не плачуть!.. (сідає).
Крамар. Га, Господи Боже! Та й я до колії не спішуся… (сідає).
Гриць (здержує панка). Гм!.. Якось воно так не випадає, пане інспекторе… Прошу ще хвильку заждати, спічнете, і повечеряєте…
Настя (підходить з варехою в руці). Ой, татуньцю небесний! А де ж ми би тепер пана шпектора пустили! Я во, зараз, яєчка на окріп кидаю, аякже… Пан ішпектор певно вже десь голодні, як той пес?…
Панок (подумав). Рація, рація! Щось перекинути вже можна. Це ніколи не зашкодить. Але… гов! (До Гриця). Пане Фасоля, в вашім селі поліції нема?
Гриць. Гм!.. Та, ніби, нема… Постерунок аж на другім селі.
Панок (поквапно). Дуже гарно, дуже гарно. Я це, бачите, тільки так питаюся… З цікавости… Умм… очевидно! Мінутку ще можемо заждати (сідає біля стола). Евентуально, прошу я вас, ґазетку собі прочитаємо (виймає ґазету, розкладає та заслонює нею цілу голову).
Справник (зітхнув).