Нечайно хтось здорово штовхнув мене під ребра і заняв моє обсерваційне місце. Це був маат. Його очі прямо витріщилися, а пястуки стискалися.
Панько з затисненими зубами і грізно нахмуреним чолом стояв коло руля і держав курс. Клівер скрипів, паруси надувалися, скунер скакав з хвилі на хвилю. Я бачив, як пристрасти розгорялися, а одначе, коли я в Таганрозі, замісць пропити свій зарібок, купив собі гарний матроський одяг, а для Горпини шовкову хустку замість "могорича", я бачив, я бачив що її Очи чимраз частіще спинялися на мені. Мені жаль було одного Панька!
"Дядьку шкіпер! вітер свіжіє!"
"А гой! Юрку, а який вітер?"
Із люка знов показалося безвусе обличчя Юрка, який гукнув у низ:
"Чудесний вітер!"
"А гой, тумане, скоріш, світи лямпядку перед образом св. Миколая! Бач попутний вітер послав".
На овиді хмари погустійшали, вершки хвиль вкрилися білими гривами. Легка бріза перейшла поволи в свіжий вітер, що дув поривами.
"Дядьку шкіпер! Свіжіє!"
"Оце чи не забогато оливи клятий Юрко підлив, ніяк не догодиш! Гаси лямпадку, а не то паруси позриває!"
Але вітер переходив у бурю. Шкіпер стояв на містку, провірював курс, та затурбовано відчитував барометр. Вітер грізно свистів у линвах, судном гойдало як колискою. Якірні ланцюхи понуро побренькували за кождим поворотом. Скунер поволі вужем пробивався проти вітру. Великі хвилі грозили залити поклад.
"А гой! Усі люки закрити!"
Моряки виконували прикази так швидко і зручно, що я не пізнавав цих людей. Я працював з Паньком, стягав линви, закривав ілюмінатори*, взагалі старався держати на ногах. Судно, особливо на поворотах, немилосерно гойдало з переду в зад.
Дужий бас дядька шкіпера покривав бурю:
"Безань здовж".
"Не витріщай очей!" гукнув мені маат, "тягни безанну", і штовхнув мене до фок машти, Я крутився як замотиличена вівця. Всюди висіли десятки линв. Котра з них безанна?
"А гой! щуре! безанну!"
"Клівер пускай!" ревів-бас шкіпера.
"Безанну. Тумане!"
Панько тільки мигнув коло мене:
"Ту що в Херсоні купили!"
Я миттю ухопив нову линву, куплену в останній пристані, і враз з Паньком почав стягати безань.
"Гаффель на гай!"*
"Гальзуй!"*
"Ахтербуліни* геть!"
Тепер скунер стояв носом прямо до вітру. Наступав поворот з бакборт на штаєрборт, легкій маневр серед брізи але тяжкий серед бурі. Величезна вітрильна жердка з одного боку судна переходила понад судном, і при повороті руля на бакборт переходила на другий бік скунера. Всі матроси стояли на своїх місцях та звивали злишні вітрила.
"Клівер повертай!"
Маат, який кермував жердкою клівера спинився на хвилину.
Я стояв під фок маштою якраз на дорозі жердки, задивлений на велитеньську хвилю, що саме надбігала. Маат, замість пождати аж грива добіжить до заду та вдарить на руль, який у найблищий мент мав повернути судно на ліво, пустив клівер, і жердка неслася на мене з заду з непогамованою скорістю. Ще хвилина і мене з поторощеними ребрами змете в море.
"А гой, щур, долів!" ревнув бас і я не оглядаючися упав на поклад. Страшний клівер мигнув мені над головою.
"Руль здовж!"
"Форбуліни пускай!"
"Клівер держи!"
"Вітрила гаффель, а гой!"
"Гаффельгасти на покладі"
Судно зробило поворот і пішло скісно проти вітру.
"Спасибі, вам, дядьку шкіпер!" промовив я при першій нагоді. "Ви врятували мені життя".
"Ти що з маатом?"
"Не знаю. Чи не Горпина?"
"Еге синашу. Бережись!"
Пориви вихру не втихали. Дощем било в обличчя і сліпило очи.
Судно вже пять годин боролося з бурею, а бас дядька шкіпера не захрип ще ні трішки.
Звинено майжевсі вітрила. Остали тільки передний і великий марс*, зібраний фок, штурм клівер* і зібраний великий ґаффель.
Раптом один дикий порив оркану зломив буґшпріт із штурмклівером, зломив марс'штенгу. Рейки марсбрам і фок зломані впали на контрбраси штаєрборту. Велика рейка не видержала і зломилася із страшним тріском, ще покрив навіть на хвилину рев вітру. Всі линви помоталися і висіли на маштах густою сіткою, яка при страшнім гойданні судна грозила змести всіх у море.
"Форґаф, а гой!"
"Ґросмарс, а гой!"
"Всі за линви!"
Всі руки простяглися по линви. Дощ бив у лице наче бичами. Морська піна заливала поклад. Живі хвилі змітали все, що не було прибите або привязане. Мої руки кровавили, очи пекли від соли морської води, крижі нестерпно боліли. Хотілося пустити линви і опинитися там за бортом у Чорному Морю, серед дикого, розгойданого гробу. Але інстинкт заховання життя за кождим разом, коли темно-зелений вал тягнув мене в пропасть, стискав корчево мої руки, я не чув страшного болю й останками сил тримався линви. Хто зна, чи ми були би розіпняли ратункові вітрила, коли б не дядько шкіпер. Він защемив кормове колесо, збіг із містка і вхопив вітрильну линву. Його сила і чотирьох нас підняла полотно проти бурі і повернула судно.
"А гой! зі мною!"
Дужа рука дядька шкіпера вхопила мене за плече і як дитину затягнула до компасної будки, де було затишно, не били хвилі і не віяв оркан.
"Курс проти вітру!" гукнув дядько шкіпер і вибіг на місток. Тепер міг я відпочати, стоячи коло Панька. Ціле наше завдання полягало в тім, щоби держати ніс корабля до вітру. Раптом Панько гукнув:
"Руль на борт!"
На скунері діялося щось несамовитого: поломані рейки гойдалися на всі боки. Живі хвилі одна за другою заливали поміст. Панько, що слідив за кождим рухом шкіпера поясняв мені радо:
"Сейчас повернемо. Досі пробивалися ми стаґенами проти вітру. Тепер коли рейки поламалися, підемо з вітром".
Маат з довгою линвою на плечах почав перебиратися на конець корабля. Скунер біг тепер із вітром наче кінь по степу. Він вискакував на кожду хвилю під напором вітру і опускався наче в пропасть, страшно качався, і я думав, що це вже конець усьому.
Маат привязує один конець линви до перстеня на заді і спускає линву, на яких сто метрів довгу в воду. Через це судно стає відпорнішим.
"Руль два штріхи бакборт!" донісся до нас голос дядька шкіпера.
"Повертаємо трохи на ліво, щоб не зіскакувати прямо з хвиль!"
Гойдання дещо ослабло, але я все ще терпів страшенно від морської недуги. Адже це була моя перша буря на морю!
Дядько шкіпер, спокійний як завсіди, тільки тепер не повільний, отяжілий медвідь, а звинний з блискавичними рухами рись, використав хвилину, коли скунер заховався у долини поміж двома височенними хвилями, скочив на місток і гукнув у рупор:
"Горпино! Оглянь трюм*".
Я поглянув на Панька.
Панько неспокійно крутнувся і з очевидною нетерплячкою дожидав відповіди з низу. Мінути здавалися годинами. В кінці слабий голос долетів з низу.
"Води на два фути!"
Панько задзвонив зубами. "Судно має теч і коли не здужаємо випомпувати воду, то підемо на дно!"
"Всі до помпи!" роздався могутній бас.
Дядько шкіпер вбіг до компасу, поглянув на курс і хотів знов вибічи.
"Дадьку шкіпер! Єсть у вас тран?" запитав я його.
"Нема часу теревені гнуть", гукнув дядько і знов хотів вибігти.
"Ні, хвилі улягаються, коли лити тран на воду!"
Дядько спинився на хвилину.
"Хвилі улягаються? А не брешеш?"
"Ні, дядьку, сам пробував!".
"Тобі богато трану?"
"Два відра і два мішки з брезенту!"
"Ну, йди в каюту і приладь".
Використовуючи знов хвилину, коли скунер стояв поміж водянними горами, відкрив дядько люк, і я скорше скотився, чим зійшов у низ.
Горпина, бліда але спокійна принесла два невеликі мішки з брезенту. Я вложив у них троха клочча, потім Горпина до одного а я до другого пришили міцними нитками товсті шнури, на яких мішки можна було завісити. Тоді налили ми їх траном та міцно зав'язали. У кождім мішку було по десять літрів трану. Це мусіло вистарчити на три-чотири години, Треба ще було тільки попробивати голкою мішки з низу, щоб тран міг собі по маленьки випливати, та завісити на обох бортах судна коло самого носа. За десять хвилин усе було готово.
Тран тонісінького верствого клався на воду, і хвилі улягалися як під чарами. Матроси як остовпілі дивилися на це явище. Вкінці маат промовив:
"Чув я про це, що масло успокоює хвилі. Вилив раз на пробу при слабому вітрі з три пуди нафти, і не помогло нічого".
"Еге, чиста нафта не помагає майже нічого. Помагають тільки важкі олії".
Скунер легко сунув по хвилях. Гойдання майже не було. Воду скоро викачано, бо свіжа не доливалася. Поламані рейки привязано до матів, і вони вже не гойдалися на всі боки.
Всі лиця прояснилися. Тепер скунер тримався знаменито. По двох годинах буря замітно втищилися, хоч море все ще розходилося високо. Морська недуга валила мене з ніг, в ухах шуміло і гуділо, усе тіло боліло. Дядько шкіпер мабуть помітив це, бо взяв мене приязно за руку і повів до люка:
"Ось, Петре Івановичу, ти спас судно, велике тобі за це спасибі, іди ж тепер до Горпини, вона тобі дасть ведмедя. Іди, іди і виспися. Небезпека минула".
Наче в півсні зійшов я по драбинці, наче крізь сон бачив, як Горпина налила мені пів склянки чорної запашної кави а решту доповнила ромом.
"Пий на здоровля!" сказала Горпина. Її м'які руки піддержували мене. Горячий напиток розігрів мене і успокоїв мої розбурхані нерви. В каюті було так затишно! Горпина підвела мене до койки, і що потім було я не тямлю. Коли я прокинувся, корабель легко похитувався, але крізь іллюмінатор бачив я блискуче море.
"Ну що, виспався?" почув я коло себе дзвінкий голос Горпини. Свіжі, червоні уста похилится близько-близько наді мною.
"Ну, що з вечерею?" гукнув здоровий веселий бас, і вусате обличче дядька шкіпера показалося у дверях.
"А гой, спасителю!" гукнув дядько до мене, помітивши, що я отворив очи, "виспався?"
Я хотів схопитися, але все тіло було, як колесоване, і я тільки застогнав.
"Лежи, лежи голубчику, одпочивай собі! Ану-ко лишень, Горпиночко, дай йому чого горячого, і хай ще раз проспиться!" Дядько шкіпер попробував, чи в мене нема горячки, поговорив з Горпиною і пішов на поклад із відки доходив до нашого слуху його дужий бас.
"Рейки зміняють", замітила Горпнна, підходячи до мене з мискою повною гарячого борщу. Я почув вовчий голод і хотів було простягнути по миску руки, але в цю ж мить помітив, що руки в мене завинені білими ганчірками.
"Еге", сказала Горпина, "поранив ти голубчику руки, шкіру поздирав, прийшлось оливою намазать і позавивати. Ось я тебе нагодую".
Горпина обережно підвела мене, підложила під плечі ще одну подушку і почала годувати, дуючи довгеньно на кожду ложку.