Через хвилин десять розходяться-розпалюються, стають так корчитися-дригатися, немов електричним струмом вражені.
Коли починається танець-"мєдляк", майже ніхто з хлопців не танцює. Забіяка Талян теж пасе задніх. Обіцяв своїм друзякам, що сьогодні обов'язково запросить грудасту, довгоногу Томку з групи Ш-21 й буде притулятися до неї в танці, може навіть поцілує. Однак – не вийшло, не спромігся.
По дорозі з танців Талян нахваляється ровесникам:
– Мені один корєш скоро достане такі таблєтки, які збуджують дівчат, отоді побачите, що я з ними буду виробляти!
Пізно ввечері вихователі знову роблять перекличку. Звіряють, чи всі на місці. Потім оголошують відбій.
Петеушники, втомлені пригодами, довгою дорогою з села, цього разу швидко засинають.
В кімнаті на дванадцять ліжок сьогодні не чути ні шепотіння, ні нічних ходінь.
Весною Ромку разом з групою відправили на практику. Будувати приміщення міського статистичного управління.
З недобудованого четвертого поверху добре було видно місто, перехожих, дівчат, маленьку мальовничу звивисту річечку Саївку.
Ромка кладе простінок, дивиться згори на гамірне життя міста й нудьгує. Робота йому не подобається.
На його радість вона зупинилась, бо закінчився розчин для кладки цегли. Вчора такого розчину привезли аж забагато. Не знали куди дівати, то старий прокурений бригадир наказав Ромці тихенько вилити його з висоти за стіну будови. Там, за стіною, вже було велике звалище битої цегли, різних уламків будівельних матеріалів. Ромку дивувала така безгосподарність, і це ще більше знеохочувало до роботи.
Оскільки розчину не привезли – всі будівельники пішли у вагончик, де засіла за карти, Ромку послали за випивкою.
В гастрономі хлопця вже впізнавали продавці. Тільки він купував цілу сітку-авоську горілки. На всю бригаду.
Пиячити у вагончику почали відразу, тільки-но Ромка прийшов із покупками. Йому, як неповнолітньому, налили стакан солодкого вина. Самі пили дешеві гіркі настойки з гарними назвами: "Звіробій", "Стрілецька". Ромка цієї гіркоти пити не міг. Готовий був залізти під стіл і загавкати, аби не заставляли пити цю гидоту. В бригаді зважали на його малолітність – купували пляшку вина.
Неочікувано, вже після закінчення робочого часу, на дворі засигналила машина з розчином.
Треба йти розвантажувати. Бригадир взяв із собою Ромку – найбільш тверезого.
Полізли обоє по драбині на стіну п'ятого поверху. Потрібно покласти на розчин дві довгі панелі. Без них завтра не буде що робити новій зміні.
Ромка дивиться, як добре підпилий бригадир став у весь зріст на метрової товщини стіну, спиною до зовнішнього провалля й почав укладати бетонні панелі, командуючи таким же нетверезим машиністом висотного крану. Найменший невдалий рух не залишить від бригадира мокрого місця. В хлопця від цієї бригадирської відчайдухості-безбашеності аж в очах потемніло.
– Не бійся, малий, все буде чин чинарьом!.. Хіба нам вперше, – кричав до Ромки зі стіни бригадир, побачивши, як хлопець зблід, споглядаючи за ним.
Дивлячись на сміливого бригадира, хлопець на мить відчув свою нікчемність. Згадав, що так, як цей старий, нехтують небезпечною висотою багато хто в бригаді.
На другий день на будову прислали працівників статуправління. Допомагати швидше закінчити для них нову контору.
Ромка бачив, як в деяких із цих помічників тремтіли коліна, як вони від страху висоти ледь не мліли, коли наближалися до краю неогородженої стіни.
Після цього хлопець став дивитися на колег-роботяг трохи навіть шанобливо.
— // —
Із тридцяти учнів групи М-22, що випустилася того року, мулярами стали тільки четверо.
Декілька хлопців із компанії Гєші Окуня потрапили в тюрму. Попалися під час нападу – оббирали в парку чергового п'яничку.
Багатьох забрали в армію.
Рома попав у Афган. Через рік прийшло повідомлення, що він згорів у танку.
На території училища йому поставили пам'ятник, як герою-інтернаціоналісту.
А ще через років п'ятнадцять Рома повернувся з афганського полону. Виявилось, що в танку згорів його напарник, а він чудом вибрався назовні й потрапив у полон.
Пам'ятник і досі стоїть. Союз розвалився – нікому до того пам'ятника діла немає.
Як немає вже й самого ПТУ. На стінах будівлі колишнього училища зберігся надряпаний чимось гострим напис: "Рома. ПТУ-1977".