І тріпочеться в грудях.
Де те горе, що приснилось?
Де неволя, де той страх?
Я не бачив їх, не знаю!
Серцю втішно на полях,
Я з буйними враз літаю,
Я орел, відважний птах!
Гей, не волю! На простори!
Злину з вітром в кращий світ,
Понад поле, понад гори
За красою юних літ.
* * *
Я лиха не знаю, не знаю недолі!
Утіха у мене сестрою!
Гуляю, співаю, як пташка на волі,
А смуток — далеко за мною...
Най плачуть каліки, сліпці слабосилі!
Най плачуть п'яниці при чарці!
Най плачуть тоті, кому цвіти не милі!
Най плачуть похилені старці!
Не нам, молодим, по кутках сумувати!
Нам доля всміхається з раю!
Будем співати, гуляти, літати,
Як пташка весною у маю!
Я серце напою любов'ю святою,
За правду я стану до бою!
Хто волі бажає, полине за мною,
А слава буде нам сестрою!
* * *
ЗАГРАЛИ ДЗВОНИ
Заграли дзвони, заграли дзвони,
заграли...
Із буйним вітром на перегони
помчали.
Несуть розраду, несуть потіху
з собою
І під мужицьку обдерту стріху
спокою...
Принесли щастє, принесли волю,
свободу,
Прийшла надія на кращу долю
народу...
Заграли дзвони, веселі дзвони
воскресні,
Несуться світом шумливі тони
небесні...
Коли ж для тебе заграють дзвони,
народе?
Коли замовкнуть твої прокльони
й незгоди?
Коли ласкаво на наші рани
те сонце
Крізь чорні хмари хоч раз прогляне
в віконце?
Шумлять лісочки, шумлять потоки
весняні...
Коли згояться наші глибокі
ті рани?
Заграйся, дзвони, хоч раз до бою
весело!
А прийде щастє і прийде воля
між села!
Ударте, громи, ударте, сильні
перуни,
Воскреснуть, може, раби безсильні
із труни!
Воскресне, може, народна доля
з могили!
Її тирани посеред поля
зарили.
Заграли дзвони, веселі дзвони
воскресні.
Несуться світом шумливі тони
небесні.
Коли ж для тебе заграють дзвони,
народе!
Коли замовкнуть твої прокльони
й незгоди?..
* * *