Та це було не все. Шістдесятилітня моложава товстуха звалилася з ніг, як підрубане столітнє дерево, коли бульдог потяг за мотузку з силою ракетного автомобіля. Все закрутилось у шаленому темпі.
Вулиця знову заметушилась. Довгі конвеєрні стрічки автомобілів попливли в протилежні кінці. Лавина перехожих посунула знову, обминаючи дивовижний клубок, який ворушився на тротуарі і в якому можна було лише розглядіти вищерені зуби бульдога, зім'ятий капелюх, пару ніг і довгий настобурчений хвіст кота.
Коли Самюель Плюш підвівся і надяг на голову зім'ятого капелюха, навколо вже не було нічого, що нагадувало б паперові метелики, які він так поквапливо ловив. Не було ні знайомої спини Леона Мустака, що її він переслідував, ні бездонних кишень Франца Каркаша.
Плюш оглянувся й побачив сумирного бульдога, що тихенько позіхав коло шістдесятилітньої моложавої красуні, яка зібганим папірцем чистила на рукаві якусь неприємну плямку.
Він підійшов до неї, зовсім неввічливо вихопив зібганий папірець і попростував вулицею, не зважаючи на подвійне обурення бульдога й господині. Це був єдиний його трофей з цієї страшної колотнечі. Він обережно його розгорнув і побачив чорні друковані літери, що поволі вповзали в його куцу свідомість.
"Товариші! Робітники заводу "Хеймніцер і Лайлітери, що поволі вповзали в його куцу свідомість.
Та Самюєля Плюша штовхали перехожі й він мусів відкласти читання.
Шістдесятилітня моложава красуня підійшла до перукарні, де у вітрині кучерява болонка з томними чорними очима зі справжнього скла розчісувала гребінцем свою бебі-копф. Потім товстуха ввійшла до перукарні й бульдог негайно стрибнув на крісло й зручно усівся на ньому, милуючись на свій потворний профіль у величезному дзеркалі. Молодий красунь перукар з обличчям Рудольфа Валентіно, ввічливо посміхаючись, підійшов до нього з сліпучо-білим простирадлом в руках.
— Джентельмен буде бритися? Чи тільки зачіску?
Бульдог позіхнув. Иому ставало скучно.
Коло вітрини ковбасні тепер стояла дівчинка з кощавим котом на руках і брудним пальцем показувала йому на апетитну шинку, що червоною заграбою виблискувала з вітрини. Кіт сумно посміхнувся й облизав сухим від спраги язиком колючі вуса.
III
Голуби одразу злітали з голубника, рвучись живими клубками в блакитне повітря. Вони здіймались високо і звідти падали вниз перевертаючись через голову.
Назустріч їм знизу летіло робітниче селище, маленькі котеджі якого впирались у брудні і високі мури робітничих будинків, — безрадісних одноманітних казарм. Осторонь падали димарі заводу, що на ньому непомітно було жодного руху. В центрі маленького дворика коло котеджу був голубник, а поруч нього стояв з довгою жердиною в руках старий Андріяш Вале, який, здавалось, диригував з допомогою жердини з ганчіркою на кінці цим пташиним оркестром.
У дідугана Андріяша Вале був солідний вигляд кваліфікованого майстра, хоч справді він і досі був звичайний електрозварник машинобудівного заводу. Його обличчя було по дитячому безжурне, коли він спостерігав карколомні виверти голубів у високій блакиті, і по батьківськи задоволене, коли якийсь із них сідав йому на плече.
Вулицею повз дворик пройшли два мандрівні жебраки-музиканти. Вони були молоді, а їхній, колись гарний одяг, уже втратив свої свіжі кольори. Чоловік ніс дорожний патефон, а жінка — серпанковий шарф, кінець якого летів за нею. На деякій відстані за ними йшла дівчинка з кощавим котом і двоє безжурних хлоп'ят, що їхні обличчя були повні передчуттям близької насолоди.
Старий Вале диригував пташиним оркестром у повітрі і ніякі музиканти й співці його не хвилювали. Тому він навіть не помітив процесії, що пройшла повз його дворик. Голуби були єдиною втіхою для Андріяша Вале і він віддавався їй цілком вільними хвилинами.
Він навіть не помітив, як до парканчика підійшов Франц Каркаш, що стомлено сперся на нього і деякий час мовчки дивився на розваги старого Вале. Лише коли всі голуби попадали з неба, і своєю рухливістю оживили дашок голубника, здійнявши заклопотаний туркіт, — Вале помітив Франца. Не кидаючи жердини, Вале підійшов до нього.
— Нема? Де ж вона в чорта візьметься, коли й свої забороняють робити! Франц Каркаш, ти марно стоптуєш свої черевики!
Франц підвів голову й поглядом загнаної тварини подивився на старого.
— Коли б ти тільки знав, Андріяше! Я сьогодні оббігав ціле місто!
Андріяша Вале охоплювало обурення, він навіть одігнав голуба, що спробував сісти йому на плече.
— Почати страйк без спілки! Ці комуністи багато вже хочуть! Вимагати надбавки під час кризи й оголошувати "дикий" страйк, — без санкції спілки!
Вале зовсім рознервувався і його завжди спокійні рухи стали різкими.
— Який же це страйк без спілки? Хай собі страйкують, а я працювати буду! От що, Франце, ти ж безпартійний, виходь завтра на роботу разом зі мною!
Франц скривився від цієї пропозиції, але в очах його блиснула надія, як вечірнє сонце поблискує в шибках на далеких і високих поверхах.
— Але вони вважатимуть нас за штрейкбрехерів! Спробував дуже кволо він заперечити.
Андріяш Вале спалахнув.
— Хай тільки спробують! Страйк без спілки — з нього нічого не вийде. Не хочу я, щоб мене старого звільняли з роботи. Потім знову біржа, знову ходи, шукай! Ні, завтра ми підемо працювати разом!
Ї заспокоївшись на цій думці, Андріяш Вале став пестити обличчям голуба, що вже давно сидів у нього на плечі, реагуючи помахами крил на його попереднє: обурення й різкі рухи.
— А як Жакеліна, Франце?
IV
М'який жіночий голос виводив веселої пісеньки, до нього прилучався чоловічий тенорок і хрипко акомпанував патефончик, захлинаючись на тих місцях, де платівка була навіки стерта музичним захопленням.
"Мій любий хлопчику,
Нам весело удвох на Міссісіпі"
У вузькому дворі, що нагадував глибоку кам'яну криницю, поруч стояли мандрівні музиканти. Ще молодий музикант тримав у руках капелюха s дивився вгору, де на залізних сходах з'являлись зацікавлені мешканці робітничого будинку. Серпанковий шарф звисав на шиї гарної співачки, одкривши цілий сніп її золотого волосся. Коло ніг на землі стояв відкритий патефончик s платівка ритмічно кружляла, оповідаючи про веселе життя коханців на Міссісіпі. Круг жебраків стояли зачаровані дітлахи s кощавий кіт радо почував себе в обіймах дівчинки, що правою рукою гладила йому шию.
Індустрія доводила свою перемогу над кустарями шарманки. Техніка панувала, як панує капітал. Останнє досягнення механізованої музики, кричало металевою пелькою про веселе життя.
Як весело цим голодним дітям зростати в умовах неперевершеної европейської культури! Бачите! Вони слухають з цікавістю повчальну географічну історію про двох коханців на Міссісіпі. Яке досягнення! Замордовані роботою й недоїданням робітники й робітниці можуть послухати справжній патефон, що сам забрів до них у подвір'я. Жебракам нічого себе утрудняти й крутити ручку шарманки, патефон самозаводний і самограючий.
"О, люба Адрієно,
Ти, як висока щогла
Радіоантени…"
А вгорі над вікнами на антеннах з верьовок сушиться випране лахміття. Бліді на обличчі жінки й діти прислухаються до райської музики, що її створили в механічних майстернях запрацьовані руки їхніх чоловіків.
Коло лутки вікна стояла замріяна Жакеліна Лябур. Вона дивилася на подвір'я, і музиканти здавалися їй приземкуватими пігмеями. Мелодію, яка долітала знизу, вона сприймала, як чуже весілля, що викликає лише мрійливе бажання бути щасливим і собі.
Її еластична жіноча постать і гарне обличчя були змарнілі не від фізичної, а від душевної недуги. Поруч у колисці спала її хвора дитина і єдина пляшечка з довгим рецептом на голому дерев'яному столику була як монумент, збудуваний на честь людського страждання.
Поруч у кімнаті тепер жив Франц Каркаш — приятель її померлого чоловіка Матіяша, якого залило водою, коли вони удвох з Каркашем працювали на будуванні греблі.
"Пам весело удвох на Міссісіпі…"
Тепер погляд Жакеліни може спинитися лише на портреті дужого молодика, що висить самітньо на стінці, в чорній жалобі. Це її померлий чоловік Матіяш.
У колисці спить хвора дитина, на столі зметена остання кріхітка їжі, на порожній етажерці лежить розкритий порожній гаманець, а на голому столику монумент людського страждання — пляшка з довгим рецептом.
Жакеліна раптом одійшла від вікна. Вона когось помітила, й обличчя її трохи пожвавішало.
На подвір'я, повертаючись додому, увійшов Франц Каркаш. Він підвів голову й подивився вгору, де майнула біла блузка Жакеліни. Патефон співав:
"О, люба Адрівно…"
Обличчя Франца Каркаша спалахнуло на мить радістю. Потім воно потьмарилось, і він схилив голову.
В колисіпї лежала хвора дитина. Миле обличчя Жакеліни було заплакане. Кишені Каркаша розкривали свою порожнечу, як голодні роти удавів. Франц Каркаш мовчки ввійшов до кімнати. Не скидаючи пальта, він важко сів на табурет коло столу й опустив голову на руки. Перед ним стояла пляшка з довгим рецептом, яка одразу привернула всю його увагу.
Жакеліна стояла спершись об стінку й тривожно стежила за ним. Нарешті він витяг з кишені листівку й розправив її на столі.
— Завтра я матиму роботу, Жакеліно! — сказав він.
Обличчя її спалахнуло радістю, і вона підійшла до Франца й зняла з нього капелюха, ніжною рукою поправивши йому волосся.
На столі лежала листівка, шо завзято кричала в убогість кімнати.
"Товариші! Робітники заводу "Хеймнщер і Лайна" оголосили страйк. Ми добиваємось…"
Обличчя Жакеліни потьмарилось, й Франц Каркаш тривожно поглянув на неї.
Тепер було видно його енергійне обличчя дужої людини. Слабість | вимушене безвілля зникли, на ньому жевріла лихоманкова жадоба щастя, — та це було лише передчуття роботи.
— Я піду працювати разом з Андріяшем Вале. Він говорить, що страйк "дикий", і спілка не давала санкції. Та мені байдуже до червоних і жовтих, я мушу працювати!
Жакеліна подивилась на портрет в жалобі, потім на Франца, й вибрала живого. Та їй знову охопила тривога.
— Вони скажуть, шо ти штрейкбрехер Франце! Ї...
—Не бійся, Жакеліно, у мене кулаки ше міцні! У них є, мабуть, багато їжі, шо вони страйкують, а я мушу працювати, бо...
І він подивився на колиску, де поворухнулась хвора дитина, а потім на пляшку з рецептом, що стирчала перед самим його обличчям.
V
Андріяш Вале завернув за ріг і вийшов на вулицю де містився ресторанчик "Веселе дмгреле".