Єкби-с із того світа прийшла.
Семениха сідає на краю тертиці і підпирає рукою бороду.
— Ци ж не було від чого, любота, знидіти та й счьорніти? То п’єть рік, єк один, карнувало мні та й карнувало!
— П’єть рік, то не п’єть день! Камінь подовбався за тільки чєс! — жалують гості.
— То так мні мучило, шо-сми не знала, шо роблю, та й куда ходжу!
— А казав-сми покійникові Семенові: не клади на тім місці хату, бо то місце нечисте, — поважно пригадує собі старий бадьо Федір.
— Ей, згадував покійничок, в одно згадував, та й каївси, шо ті не послухав, Федірко-душко. Таки зараз першої ночі зачєло шос на поді мотлошитися та гуркотіти, якби фіров тарахкотів. Відтак єк пішло нам з Петрової днини, та й на сегоднішній день. Насамперед упала на нас та напасть! Учіпивси нас фільвартір за грунт. "То, — каже, — камара та й камара, мусити корнєтиси звідси" Та єк зачєли-сми ходити по судах, та по термітях, та й штайрантах, та й по нотарях, та й по адукатах, та й виходили-сме таке, шо нікуди виходу. Вільвартівр виграв: найшли у табелі так, шо наш грунт має на камару піти, а лишьиєси нам оцей клинок. "Клин, — каже провізорія, — твій, а царинка уся стоїть на камарі".Я кажу, шо люди присвідчут, шо то мій дєдя робив, а сендзя каже, шо дєдя украв від камари, та й роби, шо хоч. Шо нам люди не наговорилиси, шо нас не розраювалися: лишіть, бо камара скрізь має право! Але шо то, нетрудний, дух божий з нами, фурт свої, продай дранку, не попусти!
— Випровадила я, шо було не було, та й годую адутарів. Прийшлоси відтак, упав покійничок у лежу, а всему раду дай. Цего щезник габучьит на постелі, а мене фурт до міста виріджєє: до адуката та й до адуката. Приходжу я раз із міста, а цес застиг. Лишиласи я сам з нетрудним, прости мені, господіку! А він у одно на поді: грим та й грим. Та прийшлося до такого, шо сказали мені пани з хати забиратися. Ой, сказали, легко би си їм гикнуло так, єк мені було легко. Стала я в гадках, а він, дух світий при нас ірщених, юдить мене на своє. Ходжу я по місті несамовита, а на плечах так, єк добрий огузок.
— Ей, кайтеся луди, акайте, — жахаються кумки.
— Ану, дивітси! Така тєжка погань! — дивуються бадіки.
— Єк не буде тяжкий, коли кров хрестєнцку ссе! — виясняє дяк.
— Так він мене давить та давить, аж здибає мене наш піп. Розповідаю йому свій клопіт, а він вислухав та й каже: "Це тобі, бабо, в тім ніхто так не порадить, єк наш депутат Каньовський!"
А нетрудний собі в ухо мені шепче: "Депутат Каньовський!"
Допиталаси я до того депутата, а він мені каже:
— Дурна бабо, на шо-с підписалася, тепер пропало, хіба би-с ішла до Відні до цісаря просити.
— Де хочете, туди піду, — кажу я йому, — але не кажу сама, так нетрудний мені дихтує. На край світа піду!
— На дорогу маєш? – питається депутат.
— Найшло би си, — кажу. — спечю ммалаю, та й огірків возму.
— Іди гет, дурна бабо, то треба двадцять левів за тоту біду, — каже, — за шнирьку дати.
— Ед, бадю! Двадціть левів, гадайте собі, — чудуються бадіки.
— Аді, двадціть левів, єк одиг грейцір. Та єкос буду старати! — кажу я йому, та сама на Мошка гадку маю.
— То, — каже, — добре: приходи до Відні та приноси ахта, а я тобі все зроблю, бо я тут їду на посідзеннє — ци на єку нужду. "Тут маєш карту, абис мні відписала".
— Падочку ж наш! Аж де ті справив! То, бадю, раз голова, шо то він коло цісаря сидит, — зацікавлюються бадіки.
— Таки так чув-сми, шо, каже, він права рука у цісаря! — толкує дяк.
— Взєла я у Мошка двадціт левів на клин, та й далі до тої Відні, а то все нетрудний мене веде. То єк завів мні на ту шнирьку, то світ йшов переді мнов переверці. Пани сидют навкруги мене та й регочутси, а мені світ колесом іде.
— Тото не пани то вони, щезли би! — розумує Никифір.
— То так ми крутивси світ цілу днину, та й цілу ніч, та й ше раз днину. Чую, ато бере мні за плече єкийс пан, та й виводит на двір. Дивлюси, а то таке місто, ци палати, шо-сми зроду такого не виділа. А нетрудний мені шепоче: то, — каже, — Відня. Тримаю я фурт ту карту від депутата в руках та й сама не знаю, де я. Але єкийс великий пан з шаблев хап за карту, та й мене на віз, та й замкнув. А то ні віз, ні бричка, дознаки таке, єк панцка хата. Затарахкотіло тото зі мнов помежи мури та й стало. Ведут мене у мур нагору, та й справлєют, аби сідала. Сижу я, сижу, аж дивлюся, а двері рип: виходит депутат Каньовський, таки сам він; і борідка його і бесіда його.
— Ти, — каже, — бабо, чого хочеш!
Я витігаю з платини ахта, та й кажу, шо то ніби він мні так раїв. Чітає він, чітає, та й каже:
— Добре, тепер я не маю часу, але ти допитайси до Василя, розумієш?
— Та єк цесе?, —кажу, — вертатися назад у село до Погрібєнникового Василя!
— Дурна, — каже, — гуцулко, то не тот Василь, то такий дім, шо називаєси Василь, шо там харч задурно, — на, маєш карту.
— Тото у тім краю дают ніби імнє хата так, єк у нас христінина кличут? — доглупається старий Федір недовірчиво.
—Іду я з картов надолину, а там до мене знов пан з шаблев, єк не глипне, єк не завірити. Я прошу, ци не знає, де Василь сидит, а він шос швергонит, але так, єк не христєницким єзиком. Кажу я йому, шо, аді, я дурна, ш ніц не знаю, шо до царя прийшла, а він мене знов на віз, та й далі! Та єк замкнув мні, то не заню, куди мні возив, та й шо робив, бо нічо не тємлю. Лиш знаю, шо-сми уздрілася у нашім місті на бангофі.
— Тото все тобі так привиджувалося, любко-кумко, бо нетрудний тебе блудом водив! — недовірюють кумки.
— І мені видитси, шо то він так тобов закрутив! — притакує Федір.
—Хто знає, ци таки не привиділося вам, Семенишко, шо то ви ніби до цісаря ходили, та й до депутата, то, віді, все його робота, щез би! — сумніваються інші бадіки.
— Аді, сама не знаю, ци то такий сон я мала, цим ні блудом водило, але це знаю, шо-сми Каньовського виділа, та й говорила-сми з ним.
Бадіки усміхаються, а кумки покивують головами.
— Не рунтаймо ми нечисту силу, лиш говорім за боже. Добре, шо вам полекшіло, Семенишко, — дораджує нетерпеливий дяк.
— Таки не згадуймо, най щезає! — згоджуються бадіки.
— Най щезає, най щезає, дух світлий при нас! — загомоніли кумки.
— Тепер сплати, кумко, довжок та й сиди собі у хатці, єк у бога за дверми, це місце чєсте!
—Я тому таки рада, кумочку Федірку; дай боже життє панам, шо лишили мені клин, та й ше з колешні матеріал відпустили.
— Таки так, шо дай боже пенем життє! — бажають Семенишині гості.
Пляшка дзоркала об синю порцію стільки разів, скільки Семениха частувала гостей. По камеральних, темних лісах розплилися голосні мужицькі п’яні голоси:
—Дай боже, панам життє!
Приміточки (словничок) до новелі:
Поліг – сіно на покосах
Царинка – обгороджена сіножать коло хати
Звор, звір – глибокий яр
Ковбик – колода дерева
Кроква –
Платва –
Кізли –
Сволоки –
Драниці –
Камеральний окіп – рів навколо державного лісу
Опівок – колода, розпиляна вздовж надвоє
Тертиця – дошка
Підкотини –
Підвалини –
Замки – з’єднання (в цьому творі)
Стелина – стеля
Цебрик – відро для води
Бохонці – буханка хліба
Горнец – мала посудина , кухоль
Дідизнина – батьківське подвір’я
Вибалушувати очі – примружувати очі (вдивляючись)
Фервальтер – управитель державного лісу
Савтир – псалтир
Реєнтий – дяк
Хавтур – книш (в значенні – людської подачки)
Блавучити – байдикувати
Ватра – вогонь
Грань – жар
Піворити — верещати
Бірувати – мати силу
Бервена –
Варінники –горшки-посуда для варіння
Свекла – буряк
Бадік – чоловік
Чілідина. челядина – родина, сім'я
Кумки, куми – родичі (що були хресними їх дітей)
Кревнячки – родичі по крові (рідні, двоюрідні й інші)
Пантрувати – доглядати, пильнувати
Дзьобня – вовняна торбинка
Гноти – мотуззя для обкладання щілин між колодами хати
Клоччя – конопляне чи лляне
Байбарак – коротенький сіряк
Він щез би – чорт (оскільки в гуцулів називати його заборонялося)
Клячити – стояти на колінах
Нетрудний — чорт (ще одна назва, яку заміняла "чорта")
Кафтизва –
Камара – державне майно.
Карнувало –
На поді – на стриху (під дахом)
Нотар – нотаріус
Адукат – адвокат
Провізорія –
Корнєтиси – спішно вибиратися
По термітях – по термінах у суді.
Штайрант – місцеве управління.
Фурт – все, раз у раз
Продай дранку – продати все до останньої ганчірки
Щезник –
Лежа – хвороба
Габучьит –непокоїти
Огузок, огузка – нижня частина чого-небудь; тут – в значенні тягару.
Малай – кукурудзяний хліб
Шнирька – залізниця
Ірщений –хрещений
Леви – дрібні австрійські гроші
Грейцір – гроші австрійські (відповідає 2о левам)
Ахт – акт, посвідка
Посідзеннє –
Карта – карта з адресою
Йти переверці – крутитися
Вони, щезли би – тобто чорти
Дознаки – достоту
Раїти – радити
До Василя (Asyl) – притулок для ночівлі
Швергонити – говорити по іноземному
Бангоф – залізнична станція
Рунтати – зрушувати, чіпати
Колешня – возівня або хлів
Дзоркати – торкати
Порція — чарка