їхав і Грицько.
— Ви, сукини сини, підкупили начальника. Де такий закон, щоб обороняти куркулів?.,
Другий засунув затвор.
— Нічого не зробиш. Говорить, бандити.
Хазяї сіли на коней, а инші хуторяни повернули назад. їхали шагом. З села звернули вліворуч.
— От-туди поїхали вони, бо через тік.
— Так ви-ж могорич ставте.
— Та вже-ж! Почухали потилиці.
Ніч степова замертвіла, засиніла: Жита кругом.
По дорозі замирав пил як і степ. І серед степу людські голоси були ТИХІ й боязькі.
А Грицько кусав губу.
— Хитрі гади!—Потім побачив дробовики у хуторян.—А оружіе чого, хіба можна?
— Дробовики маєм право. І не балакали.
— Це хлопці: Федось, Степан,—думав Грицько— і чорти їх потаскали... А тепер арештовуй.
— А що, якби вас тут той,—звернувся він до хуторян.
Бородатий розгладив уса, подивився на синів і спокійно промовив:
— Не питай, нас більше, та й подужали-б... Ну, що буде, то буде—наганяти!
Грицько вдарив коня. Понеслися, перепливаючи, сині лани. Впереді виднілися дві точки.
Грицько кричав:
— Стій!— і вибухнув у повітря.
Коні важко дихали і ще важче одбивали пил. Передні були вже зовсім близько, хуторяни направили дробовики і ще раз крикнули:
— Стійі
Клацали підкови, пил улігся. Передні приставали, потім зовсім стали.
Перебалакувались між себе. Степан хитнув головою й зліз.
— Один чорт, влопалися... Аби хоч менш їх!— теж стали.
Грицько забрав "нагана". Федось мовчав, а хуторяни забрали коней та гладили гриви,
Степан та Федось злізли з коней. Пішли. Повернули й мовчки поїхали. Грицько придивився.
— Хлопці! Чого мовчите? Не поїхав, якби не начальник, підкупили, мабуть, оці...
Хазяї єхидно засміялися, а Федось підняв голову.
— Я і на суді скажу, що буржуїв бив! 1 все... А як вернуся, то побачимо. А начальник буржуйський попихач!
Була тиха степова ніч, мріяли сині лани, нічні кажани перелітали по-над дорогою.
А згори дивився на цих людей ері норогий молодик.