Тільки в одному вікні рухався чоловік. Майка, військові штани. Вичавлював крем із тюбіка і розтирав по виголених щоках.
Н. вийшла голенька, залізла на канапу з ногами і пожадливо затяглась сигаретою. Мов із труби пускала дим і зі сміхом розповідала про відвідини минулої ночі ресторації. Потім легко і невимушене перейшла до своїх пригод у рідному Пітері. Деталі були виразні. Чулося з тембру розповіді, що "Кама сутру" вивчала не з машинопису.
Щиро скажу, малювалося важко. Не знаю, хто б малював при такій "агітації" краще за мене, але вона сама кинула мені рятівне коло — пиятка з трьома французами. Отож, чим більше вона розпалювала себе спогадами з "картінками", тим більше тверезіла моя голова і впевненіше йшов малюнок. А в неї цей словесний вибух був завершальним кроком до початку регулярного фізіологічного дійства...
Так шо перелюбу, о радість, не відбулось...
Але малюнки вийшли добрі. Тільки от де поділись ті малюнки, не знаю. Лишився перший начерк у записній книжці. Більше її не малював. Хоча ще кілька разів разом із друзями і її водив по київських кручах.
Щоб все завершити красиво, довелося звернутись по допомогу до Ігоря Петровича. Прохала два квитки ніби для себе і свого малого брата. Дуже поспішала до Пітера.
Любязний Ігор Петрович все влаштував якнайкраще. Наступного дня ми з ним здибались у спілці.
— Іду на Хрещатик. За журнальчиками...
І ми спустились разом до метро. Тоді там стояв усього один кіоск, в якому продавали "іноземні" журнали І газети.
— А! Ігор Петрович! Що не заходили?.. Ну нічого. Все одно я для вас лишив останній номер "Доокола швята" з гарненькими дівчатками. Ось вам "Доокола швята" і Блокнот агітатора". Правда, ви можете його не брати, тільки заплатіть... Ви кажете —дорого? За двох дівчат рубь двадцять —дорого?.. По-перше, вони завжди з вами, в кишені. По-друге, вони завжди голі... Правда за ті ж рубь двадцять за пляшку "біоміцину" отам за кахве можна запізнатись із живою. Але після неї у вас можуть бути дуже погані спогади... Це вже. по-третє... Я вас ще не переконав?
— Переконали, переконали... — поспішив Ігор Петрович заплатити рубь двадцять і забрати лише "Доокола швята".
Коли ми з ним прощались, Ігор Петрович обома руками потис мою руку і проникливе сказав:
— Юрочка, ти знаєш — ці малюнки прекрасні... І модель... теж.
25.ІІІ.98.
ЛЕДАЧИЙ КІТ
Їхали з концерту в однім тролейбусі. Вийшли одночасно на площі Толстого. Я спинив її й кажу:
— Я Юрій Логвин. Малюю все прекрасне. Хочу вас намалювати.
— А я про вас знаю. Мені розповідали... — І сміється приязно.
— Невже? Де?
— На побаченні у в'язниці...
— Ха! Он куди про мене чутка дійшла... А сам думаю: "Не поспішай питати — як треба, то сама розповість."
Домовились про зустріч через три дні. А за цей час я домовився з моїм приятелем, тепер відомим на всю Україну лікарем, що на кілька годин я можу скористуватись його помешканням. Власне не його, бо він там тимчасово перебував — доглядав і за квартирою, і кота годував.
Він зустрів нас уже в дверях і попередив, що за три години він повернеться
Тільки за лікарем зачинилися двері, стягла з себе блакитну суконочку, чорну шовкову комбінацію і вмостилась на канапі. А на краю канапи спав смугастий котяра. Зрештою, моя
Модель стомилась І розляглась на канапі.
Тут котяра встав, потягся, потерся вусатою мордою об її коліна І вмостився в неї на ногах.
Довелося кота зняти і поставити на підлогу. Малював тепер вже Модель лежачу. Кіт важко вистрибнув на канапу і знов вмостився в неї на стегнах.
Довелося викинути кота до кухні. Котяра ображено і хрипко понявчав та й замовк. Один за другим пішли кілька начерків чорнильною ручкою.
Нараз угорі щось хруснуло, дзенькнуло. Обертаюсь до широкого світлого вікна. З одного боку штора відірвалася. На ній завис котяра і перелякано нявчав. Довелося ставити стільця і знімати кота. Кинув це ледащо на канапу і воно стало на чотири лапи і не зрушилось.
Тоді укрутився калачиком біля Моделі і солодко замуркотів... Тепер можна було добре попрацювати... але вийшов час.
Тільки встигла Модель причепуритись у ванній, як клацнув замок і вступив мій пунктуальний приятель.
— До речі, як вашого кота звати? — Проникливе спитала Модель.
— Він не мій. моїх друзів... Кузя. Кузя! —Покликав лікар.
Котяра нашорошив вуха, кліпнув одним оком і зараз же знов заплющив.
Тоді лікар взяв кота за передні лапи і перевернув на спину. — Отако й лежатиме, поки я повернуся із магазину з рибкою.
Ми пройшлися до тролейбусної зупинки, випрошались із Моделлю і повернулися вже вдвох до помешкання.
Здоровенний смугастий кіт Кузя лежав у тій самій позі навзнак із піднятими лапами.
Р. S. З Моделлю ми ше не один раз бачились, але чимдалі мені ставало незатишніше з її оточенням. Не кажу нічого поганого про жіноцтво. А от молодики дуже вже були натреновані, накачані, а літні чоловіки занадто ввічливі й уважні до кожного мого слова. Взагалі до моєї персони. Як всякий странній. я це відчув навіть раніше, ніж мене почали по-справжньому брати під зябра... А тут ше так добре обставини склались, що я на пару років полишив "мать городів Руських"...
Коли, зрештою, повернувся, то лікар сказав мені, що кіт Кузя захворів на чумку і його довелось приспати.
А з Моделлю я більше не зустрічався...