Дзвінка
(з горя ревучи)
Не було тутки Довбуша?
Секретар
О-о!..
У сльозах, красна Дзвінко!? А то ж хто
Такий невірний та немилосердний
Такі прекрасні, любі оченята
У сльозах затоп'яти!..
Дзвінка
Хто? А він!
Невірний Довбуш той!.. Секретарю!
Що я з-за него учинила — того
Люба не учинила ще, як світ,
А він...
Секретар
Що маю чути!?
Дзвінка
Що мя зрадив!
Покинув! Понехав! Мене забув!
А то усе через одну циганку,
Пекольну чарівницю!..
Секретар
(сміючись)
Ха-ха-ха!..
Плетеш як божевільна! Довбуш — Дзвінку —
Та через чарівницю!..
Дзвінка
Через кого ж?
Секретар
(ніби нишком, але з притиском)
Через княгиню!
Дзвінка
(потикаючись навзнак)
Га!..
Секретар
Ніщо й казати! О, твій Довбуш знає
Хорошим обертин!..
Дзвінка
То ж так? Не Чора?..
Секретар
Ще кілько раз ти маю повторяти?
Княгиня гуцульська!
(Показує топір.)
А се у мене
Післанець!
Дзвінка
(у крайній розпуці)
Я пропала!..
Секретар
Так, небого!
Пропала-єс навіки! Але ти
Ще не пропала, як лиш тільки схочеш
Послухать мої ради і піти
За моїм проводом.
Дзвінка
Як то дитя
За матері руками — лиш пімститись
Мені над ляшков дай! А то пімститись,
Аби аж пекло зодригнулося!
Отак на ній пімститися!!!
Секретар
Пімстишся!
Лиш насамперед постарайся з Чоров
Союз зробити.
Дзвінка
І ще більше! Я
Такий вповім ти спосіб, що змієв
Она на него встане, невсипущов
Гадюков, що го переслідувать
До страшного аж суду ме!
Секретар
Я дуже
Цікавий?
Дзвінка
Слухай же ж! Там, за селом,
Живе оден циганський чарівник,
Що над хрестом одним він золотим
Чаклує років більше вже як двадцять
І всю надію свою, ввесь свій вік
У знахарськім хресті тім затопив.
Секретар
І я про се вже чув. Але як липне
Той хрест до Довбуша?
Дзвінка
Та се ж бо й штука!
Єсли тобі би вдалось Довбуша
Яков прехитров штучков підійти
Або, про мене, й приневолити,
Аби від Чори витуманив він
Той хрест,— тогді не бійся, що не станесь
Секретар
(роздумуючи)
Гм... гм... гм!..
(Радісно.)
Тепер я розумію!! Прехороше!
Препрехороше, Дзвінко! За тото ж
Ти й Довбуша дістанеш!
(Подає їй тапір.)
На ж тобі
Топір сей дорогий і дожидай
У моїй мя кімнаті, де о далі
Порадимось, що прийде нам робитиі
Дзвінка
Бих мала по чоло в крові бродити!
(Пріч.)
ВОСЬМА СЦЕНА
Секретар сам.
Секретар
Так! по чоло, невісто, по чоло!
Двох народів судьба рішилася,
І пишесь нужда, горе, кров, погибельї
Бо хто безвстидниці завдасть лиш волю,
Той вже не вирветься з їй рук ніколи!..
Вже йдеш? Ходи, ходи!..
(Робиться, що плаче.)
ДЕВ'ЯТА СЦЕНА
Д о в б у ш. Т о й, що перше.
Д о в б у ш
Се що тобі!?
Ти плачеш? Що ся стало?
Секретар
Умирає!..
Д о в б у ш
Про бога! хто?
Секретар
Княгиня, милий друже!
Княгиня наша гине! Той пожар!..
Д о в б у ш
А ти ще тут стоїш та не летиш!?
Лікарей! Але нє — мене пішли!
Я скорше від усіх!..
Секретар
Три лікарі
При ній...
Довбуш
І що ж?
Секретар
Усе пропало, кажуть,—
Хіба одна ще річ...
Довбуш
Яка ще річ?
Секретар
Така дивна й чудна, що і сказати
Не вмію ти.
Довбуш
Кажи!
'(Ловить за ніж.)
Бо ріжу тя!!!
Секретар
Оден циганин має мати хрест,
І що ще знахарський.
Довбуш
І що з хрестом тим?
Я знаю го.
Секретар
Той хрест? О, слава богу!
Тогді усе гаразд!
Довбуш
Який гаразд?
Секретар
Той тільки хрест для неї ти дістанеш —
І житиме!
Довбуш
(борючись з совістев)
Той хрест!..
Секретар
Лиш він оден
ЙІ І СлМ)-; Л:(_./ІЧО пасти то.
Довбуш
Дістану —
Хоть най і всім циганам гробом стану!
(Пріч.)
ДЕСЯТА СЦЕНА
Секретар сам.
Секретар
Великий з тя гробар!.. Ха-ха, ха-ха!..
Нам, дипломатам, до Дзвінок у школу
Ходить бй ще, єй-богу! Так казав
І наш учитель на колегії
У єзуїтській школі. О-о-о!
Що ж був се за учитель!.. Над усі
Учителі!.. А особливше всіх
Мене він поважав, і жалував,
Для чого я у єзуїтський орден
Не записався. Ба! Я ж думаю,
Що лучче єзуїтом діськи бути,
Як ним лиш зватися. Се я, бувало,
Му кажу і доводжу, що таких
Багато більше в світі, як тих, званих,
А він регочеться та моргає.
Відтак знов був він особливший знавця
Усіх дворів шляхоцьких в цілій Польщі,
І всі їх тайни, всі традиції
Так акуратно знав, неначе він
Враз з ними зріс!.. А там знов хто іде?
Жебрущий монах? Бідний ти, старушку:
Приніс — і понесеш порожню пушку!..
ОДИНАДЦЯТА СЦЕНА
Жебрущий монах з бесажками і з паличков. Т о й, що перше.
Монах
Слава Спасителю!
Секретар
Вовіки слава!
Чи ви лиш, отче, прічком не зблудили?
Монах
Єсли не найду того, що шукаю..*
Секретар
І хто се має бути?
Монах
Єзуїтський
Школяр.
Секретар
На йм'я?
Монах
(виймає лист і подає єго секретареві)
Читайте!
Секретар
Га! Мій давній
Учитель! — і до мене!
Монах
Коли так,
То моя місія удалася.
(Нишком.)
Тепер ще до маршалка нищечком.
(Голосно.)
Бувайте ж ми здорові в добрий час!
Та не забудьте часом і за нас!
(Пріч.)
ДВАНАДЦЯТА' СЦЕНА
Секретар. Пізніше: маршалок, трабант и, слуги з луш-
ницями.
Секретар
'(прочитавши лист)
І се він навіть знає: що я люб'ю
Княгиню!? О ти, боже провидінє,
Ти зовсім злишнє, відколи Лойола
То своє посадив на твій престів!
А также пише ми, аби я слідив
За тайником в архівах сего замку,
Де дуже важні документи найду,
Котрі ся тичуть і княгині, і
Єї вітця, і матері, і роду,
І що дадуть мені над нев всю власть —
А то таку велику, що мені
Она ся і не снила! Пише также,
Що му уся прихильність воєводи
Для русинів свідома є, і як
Би можна тому лиху запобічи.
А тут знов, при кінці, мені він пише,
Що наш маршалок — близький му свояк
І що дістав вже розказ в кождім ділі
Мені служити, де лиш загадаю.
Чого ж мені у світі більше треба,
Коли зо мнов в союзі пекло й небо!?
До діла ж!
(Плеще в долоні.)
Ге, маршалку! Ге, трабаити!
Кликані виступають з лушницями і стають наокола.
Се розказ воєводи: у сей час
Всіх гуцулів оперед замку скликать!
Сьогодні ж день Варфоломія в них,
Тож легко буде їх усіх зібрати.
А сли питати будуть, о що ходить,
То відповісти їм, що річ іде
О волю гуцулів. А кінні два
Післанці най стоя напоготові —
Се про случай, єсли би треба було
Від мене з листом князя здоганяти.
До діла ж!
Усі направо і наліво — пріч.
І похід мій розпочатий.
Кому на зиск? Кому знов на утрату?
Заслона
ДРУГЕ ДІЛО
ПО Д Р я
Розвалини одного монастиря або замку при гостинці. Ватрак находиться
в однім побочнім закамарку — але так, що лиш блиск огню відбивавсь
і цілу подрю освічає. Спереду, направо і наліво — великі скрині на но-
гах, котрі также яко столи служя. Попри скрині — стільці (крісла). На
правій скрині — великий єгипетський папірус і усілякий знахарський
наряд, а на лівій скрині — дзеркало і усілякі дівочі оздоби. Ніч. На обох
скринях стоя старосвітські каганці, але не засвічені.
ПЕРША СЦЕНА
Довбуш і Джимір надходя з лівого боку і стають на гостинці.
Д ж и м і р
Як Джимір звуся, сего я не знав!
То Дзвінка — щоб убійниця!?
Довбуш
Чи ж не?
Хіба старого Дзвінку Штефана не
Она строїла?
Джимір
Дуже може бути!
А вїдки ж ти се знаєш?
Довбуш
А від Чори,
Джимір
Від того знахаря доньки, що він
У сих розвалинах живе?
Довбуш
Від неї.
Джимір
Богдай же ж тих дівок!.. Але яку
Циганочка могла причину мати
Тобі се уповісти?
Довбуш
И ти питаєш!..
Хіба дівочі нісенітниці
Мені у голові? Досить на тім:
Вертаючи, трудний, раз з полювання,
Сів припочить я у отім шатрі.
Тогді мені циганочка хороша
Про Дзвінку і вповіла.
Джимір
Ха-ха-ха!
Та і воробчика імила в сітку!..
Довбуш
Ти що се кажеш, Джимір!?
Джимір
Дивно ти?
Мені знов — ані раз! Хіба не має
Кожда краса тебе на аркані?
Довбуш
О, що б я міг на се ти відповісти:
Якби мені самому ся любило!..
А так... О, се недоля моя крайна,
Котра мене в нещасте ще вжене
Так, як мене она уже угнала
Убійниці в пекольні єї шпони!..
А люди ще дивуються, що я
Жіноче сватане ненавиджу
Гірш чорта!..
Д ж и м і р
Задля того ж і мені
Се дивно, як се сватане циганки
Тя не обурило?
Довбуш
Ти що се кажеш!?
То й Чори приятельство — має бути
Таке-то сватане?
Д ж и м і р
Що ж іншого?
Хоть хитре і не впрост — але однако
Жіноче сватане.
Довбуш
(обурений)
О, се она
Попам'ятає!
Д ж и м і р
Що попам'ятає?
Одного дурня, що попавсь в капкан?
Она не з тих дурних!
Довбуш
А як той дурень
Дурителя одурить?
Д ж и м і р
Вже тогді,
Як у капкан попався? Бідний дурень!..
Але вже доста тих дурниць нам на
Сегодне, а тепер послухай друга
І гуцула: невіста слабодушна —
І слабодушності судилася,
Відколи світ і доки сего світа;
Але коли кріпкий, желізний муж
Не може окротити своє серце —
Не може окротить его як муж,—
Для чого ж жінка свої слабості
Би мала ся встидати? Задля того ж
Мовчи мені о мсті і о відплаті,
Бо меш до жуса ще і злодій зватись!
(Прій.)
ДРУГА СЦЕНА
Довбуш сам.
[Довбуш]
Жіноча слабодушність? Стокрот душ!Г
А та прехитрість, та диявольська,
Котров они пекольні свої мрежі
На серце мужа мечуть,— звесь се также
Жіноча слабодушність? Узи чорта!
І то найгіршого з усіх чортів!!
Але й від сих потрафить кріпкий муж
Ся скорше вирвать,— як від тих, що їх
Несита та безвстидниця на него
Накине, наче хитрий всадник той
На комоня узду, аби єго
До втому, до загину аж заїхать!
А се у него слабодушність звесь?
Пекольні сіті! Узи аду! Га!..
Я рад на се пристану: того мужа
Назвати жусом і нікчемником,
Котрий аж доти слідить за невістов,
Аж доки ю з розуму не зведе,—
Такий не варт у мене й скотом зватись!
Але если він хитрість перехитрить
І душеловицю в саму ту сіть,
Що зажда їй скверна на него верже,
Іме,—
Оце у мене муж ся називає!
І сеї віри я не покидаю!
(Пріч.)
ТРЕТЯ СЦЕНА
Ч о р а. Зараз відтак Соя.
Чор а
(оберемок ріща на плечу. Она го кидає у ватрак,
а сама сідає відпочити)
О Ізідо! Як батько мій лиш може
Над своїм тим хрестом в одно-одно
Так побиватися!..
Соя
(ще надворі)
Чи дома, Чоро?
Ч о р а
Нещасна Соя! Дома — увійди!
Соя
(в'язка зілля і збанок у руках, уходить)
Твій батько дома?
Ч о р а
Не ще. От тепер
Що відвела його до головиці.
Соя
А ти его ще не питала про
Єго той хрест?
Ч о р а
Ще не! Та й нащо ми?
Соя
Аби лиш знати, доню! Щоб лиш знати!
Бо чоловік повинен всего знати,
Недбайлице одна! І нині ще
Питатимеш у него! Розумієш?
(Крутиться наокола, неначе що шукає.)
А так!..
(Голубить збанок до себе.)
Збаночку мій!.. Мій ти збаночку!..
(П'є лакомо.)
Се — охолода се! А Сої треба!..
Бо ті мари прокляті, що в одно
У мене душі правя... Сої треба!..
(П'є.)
А вже ніхто так, як старий той Дзвінка,
Се чваниться мені! Пріч, кажу ти!
Що? Я!? Се твоя жінка, а не я!
Ти ж, предці, ю купив у мене! Не?
Ге, Чоро! Відьмо, де ти!?
Ч о р а
Та ж я тут!
Соя
Тут? Добре, добре, доню! А де ж він —
Хороший твій стрілець?
Ч о р а
Мій Лесь? О, щоб
Тобі віддячитись!..
Соя
Мені? Та за що?
Ти ж, предці, заплатила ми за тайну!
Та й Дзвінка заплатила — золотом!
Ой, то ж тото леліло!..