Що ж я сказав? От напасть! Д р у г і. Цитьте! Он Г о л о х в о с т и й їде!
ВИХІД III
(Ті ж і Г о л о х в о с т и й.)
Д е х т о. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували...
Г о л о х в о с т и й. А, хорошо, добре...
С т е п а н (набік). Шкода, що не чув!
Г о л о х в о с т и й (подає декому руку, а решті кланяється згорда). Меня таки вездє споминають: значить, моя парсона у шику!
С т е п а н (набік). Як свиня в дощ!
Г о л о х в о с т и й (вийма цигарницю). Нєт лі у кого иногда сірника?
Х л о п е ц ь. Ось у мене єсть. (Запалює йому). А мені, Свириде Петровичу, можна одну взяти?
Г о л о х в о с т и й. На! Може, чи не угодно ще кому? Цигарка первий сорт!
Д е х т о. Давайте, давайте! (Закурюють): Нічого собі!
Г о л о х в о с т и й. Нічого! Понімаєте ви, як свині у апальцинах! Це шик — не цигарки! Каждая стоїть п'ять копеєк; значить, примєром: затягся ти, а уже п'яти копеєк нема.
X л о п е ц ь. От дорогі!
С т е п а н (набік). Бреше гладко!
Д е х т о. Ви таки кидаєте силу грошей!
Г о л о х в о с т и й. Чаво мінє дєньог жалєть? Главиоє дєло сабє удовольствіє! Можеть, у меня їх іногда перегорєло сколько тисячов, дак зато ж вийшов образованним, как первий дворанин!
С т е п а н (тихо до других). Такого дворанина під типа!
Д р у г і. І правда: надів жупан та й дума, що пан.
Г о л о х в о с т и й. Тепьор, слєдственно, меня по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почому? Потому, што я умєю, как соблюсти свой тип, по-благородньому говорить понімаю!
С т е п а н (вголос). А по-собачому, добродію, часом не вмієте?
(Д е х т о сміється.)
Г о л о х в о с т и й. Ще нєт! Прийдьоться хіба-развє од вас науку получить!
С т е п а н. Ви таки, як бог дасть, на мою науку дочекаєтесь!
Г о л о х в о с т и й (згорда). Наведіть сначала себя палітурою!
С т е п а н. Цур дурня та масла грудку!
Д р у г і. Та годі вам!
Г о л о х в о с т и й. Невєжество шмаровозне! Што з вами тут фиксатуарнічать? Єщо уберешся в мужичество!
Хлопець. Скажіть-бо, будь ласка, хоч що-небудь по-хранцюзькому!
Г о л о х в о с т и й. Да што ви понімаєтьо?
Х л о п е ц ь. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу,— чудо! Певно, дороге!
Г о л о х в о с т и й. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і шив, можно сказать, первий магазин. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття первоє дєло, потому што по платтю всякого стрічають.
С т е п а н (до других). А по уму виряджають!
Г о л о х в о с т и й (не звертаючи уваги). От, возьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють! Або вот жильотка,— здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!
Д е х т о. Добре на цьому знається! Нема що!
Х л о п е ц ь. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!
Г о л о х в о с т и й. Зозуляста?! Шаталанська!
Х л о п е ц ь. Що ж то значить — шарлатанська?
Г о л о х в о с т и й. Ет, мужва! Што з тобою разговаривать.
Х л о п е ц ь. Та я так!
Д е х т о. Розкажіть краще що нам! Ви ж там по світах буваєте, розумних людей чуваєте...
Г о л о х в о с т и й. Не всьо то для простоти антересно, што для меня матеріально.
Д е х т о. Та все ж, може, і нам буде інтересно. Ось ходімо на гору: поспіваємо, побалакаємо, вип'ємо мокрухи-преподобниці!
Г о л о х в о с т и й. Хороший бил би для меня кадрель — водити з вами кумпанію!
Д е х т о. Е, ви вже дерете носа до неба!
Д р у г і. Та киньте його, цур йому!
С т е п а н. Не знаєте хіба прислів'я: не руш добра...
Х л о п е ц ь (до Голохвостого). Та ходім-бо, Свириде Петровичу, не царамоньтесь!
Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, нельдзя: тут, понімаєте, делікатна матерія... Кахвюру, значить, нужно підстерегти і спроворить... Одне слово, не вашого розуму дєло!
Х л о п е ц ь. Що ж воно таке?
Г о л о х в о с т и й. Інтрижка.
Х л о п е ц ь. Як?
С т е п а н. Та кинь його, ходім!
Д р у г і. А й справді! Чого з ним возжатись? Ну його к бісу! Рушай далі!
(Всі пішли.)
ВИХІД IV
(Г о л о х в о с т и й сам.)
Г о л о х в о с т и й. Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой делікатной хвантазії... так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Да што, впрочем, про них?.. Годі, довольно! От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігдє нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить їй, когда ми калавурим? Удивительне діло! Нужно подождати. Треба сьогодня на нейо рішительно налягти. Здається, єй пондравился... Ну, да кому я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то необходимо. Багата: який дом, сад! А лавка, а дєнєг по скринях! Старого Сірка струсну, то так і посипляться карбованці! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов: такий скрут, хоч вішайся. Довгів стільки, як блох у курнику! З дому вийти удень страшно, щоб який жидюга не піймав, єй-богу, правда. Тут особенно Йоська єсть; дак уїдливе, кляте, што ніяким хвисоном його не обійдеш. Де здибав, то й давай гроші, то й давай! Ну, де ж я то і візьму, коли немає! А він, дурний, одно: давай, та й годі, вертай, що брав! Ну, што он? Какоє понятіє імієт? Сказано, жид! А ти тікай, бо посадить — чиста напасть! Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживу купцем первой гільдії, зав'ю такі моди алад'ябель! Тільки ж Проня й погана, як жаба... Та якби запустить пазури у її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє, що тільки пальці облизуй! От би, приміром, ту дівчину, що коло Владимира ганяв! А-ах!
ВИХІД V
(Г о л о х в о с т и й, П р о н я, Н а с т я і Н а т а л к а.)
Г о л о х в о с т и й (зуздрівши). А ось і вони з кумпанією. Ну, Г о л о х в о с т и й, держись!
(П р о н я, Н а с т я і Н а т а л к а мляво ідуть і прощаються з якимсь кавалером.)
Г о л о х в о с т и й. Як би ето підойти похвисоніще, щоб зразу шиком і пройняти? (Пробує кланятись). Ні, не... (Обсмикує одежу на собі).
П р о н я (наближається; за нею подруги).Голохвастов, здається?
Г о л о х в о с т и й (підліта). Бонджур! Моє серце розпалося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!
П р о н я (манірно). Мерси, мусью! (До подруг). Таки вдався: я нарочито проманіжила.
Г о л о х в о с т и й. Рекомендуйте мене, пожалуста, баришням! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!
П р о н я. Разумєється. Єто маї близькі приятельки і сасіди.
Г о л о х в о с т и й. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов.
Н а с т я. Мені здається, що ми десь стрічались.
Г о л о х в о с т и й. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.
Н а т а л к а. Невже?
Г о л о х в о с т и й. Рішительно. Міня вездє принімают как сваво, значить, без хвисона!
П р о н я. Там, вєрно, красавиць найшли порядошно.
Г о л о х в о с т и й. Што мнє краса? Натирально, перве дєло ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов шик!
П р о н я. Разумєється, не мужицькі: фе! Мове жар!
Н а т а л к а (до Насті). Який він гарний!
Н а с т я. Нічого собі; тільки штукований!
Н а т а л к а. Ая вас сьогодні десь бачила.
Г о л о х в о с т и й. Я чоловік не очень дуже посидящий: люблю у праходку з образованними людьми ходить. Ноги чоловіку, видите, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не з голови...
Н а т а л к а (до Насті). Який він розумний та гострий як бритва!
П р о н я (до подруг). А я ж вам не казала, що первий кавалер!
Г о л о х в о с т и й. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
Н а т а л к а. Што ви, я не куру!
Н а с т я. І я ні; та чи пристало ж баришням?
Г о л о х в о с т и й. Перва мода!
П р о н я. А ви не знаєтьо? Дайте мінє! (Закурює і закашлюється) .
Г о л о х в о с т и й. Может, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.
П р о н я. Мерси! То я ковтнула какось диму...
Н а т а л к а і Н а с т я. Та киньте папироску, а то ще закашляєтесь.
П р о н я. Пусте! Я ще в пенціонє курила...
Г о л о х в о с т и й. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок! (Вийма з кишені у піджаці).
Н а с т я (до Наталки). Ач, який ввічливий!
Н а т а л к а. Настоящий хрант.
(Беруть конфекти.)
П р о н я (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси...
Г о л о х в о с т и й. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний скус!
Н а с т я (до Наталки). Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою трощить, а тут — пальцини.
Н а т а л к а. Це на нас критика.
Г о л о х в о с т и й. Только дозвольте, Проню Прокоповоно, то я вам етой всякой всячини цєлий воз притарабаню! Меня, знаєте, на Хрещатику, дак еті все купці делікатними матеріями — просто на руках носють. Бо я їм усєм дєнєг позичаю, і там перед началством звєсно — што, потому у меня будошник у струнє! Дак уже все вони нападом: бери скольки хочеш, значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасьє, мигдалу... Я вже просто одпрошуюсь,— што куда мінє ето переєсти все, потому луснуть, пардон, трєснухь — як раз плюнуть, так нєт-таки — бери та бери! Как учеплються, то й береш, да й роздаєш уже усяким там разним, потому што пущай хоть на смєтник не викідають... Дак я вам целий воз...
П р о н я (ображено). Того, што на смєтник викидають?
Г о л о х в о с т и й. Што ви, Проню Прокоповно? І у думцє не било! Як же, штоб я такой мамзелі — і непоштительство... Ну й гострі ж ви! Язика з вами, представте собі, нужно держать, як у часте, на замку!
П р о н я. Ви так і понімайте!
Г о л о х в о с т и й. Ах, ах! Да я з своєй сторони при полном акордє, лиш би з вашей сторони не було нікакого мнєнія.
П р о н я.