Так навчає наш великий учитель святий Павло.
Згадка про піст не сподобалася князеві, й він відповів папським послам так само, як магометанам:
— Вертайся поки що в вашу землю, я ще й сам мушу надуматися та з моїми мужами нарадитися.
Тільки вщійшли німці, а вже з'явилися посли від хозарів, що були вже тоді жидівської віри. Вони сказали:
— Великий княже! Ми чули, що приходили до тебе болгари-магомети, а ось тепер відійшли від тебе римські християни, й одні та другі навчали тебе правд своєї ыри. І ми раді, що ти не прийняв ні одної, ні другої віри, бо ми можемо представити тобі нашу правдиву віру. Наша віра найстарша з усіх, і вона одиноко правдива. Вже перші люди Адам і Єва поклонялися в раї правдивому Богові, що сотворив їх і ввесь світ на свою подобу.
— Те саме говорили мені християни, а подібне теж і магометани! — завважив князь Володимир.
На те сказав хозарський равві15:
— Християни вірують у Того, що Його ми розп'яли, а ми віруємо в одного Бога, що був Богом Авраама, ісаака і Якова...
— Добре! — сказав на те Володимир. — Але скажіть мені, який ваш закон?
І сказали жиди:
— Нам наказав Бог через законодавця Мойсея: обряд обрізання, заборонив їсти свинину і заячину та велів святкувати суботу.
На те завважив князь Володимир:
— І магометани казали мені, що їм не вільно їсти свинини.
— Магомет, їх пророк, — сказав на те жидівський учений равві, — багато взяв з нашої віри, а також із християнської.
— А де навчав ваш законодавець Мойсей і де ваша земля, чи в Хозарії?
— Ні, — відповів равві, — наш пророк Мойсей визів нас був із єгипетської неволі, щоб здобути нам вільну вітчину Ханаан, де жили давніше наші праотці: Авраам, Ісаак і Яків. За гріхи наші ми блукалися сорок літ по пустині. Там і помер Мойсей, а Ханаан здобув нам Ісус-Навин. І там було наше царство й там жили наші царі в столиці Єрусалимі. Та загнівався Бог на батьків наших за гріхи їх і розсіяв наш нарід по чужих краях, а нашу землю здобули римляни.
На те заявив князь Володимир:
— То як ви інших навчаєте, коли самі відкинені Богом і розсіяні по чужих землях? Коли б Бог любив вас і закон ваш — то не були б ви розсіяні по чужих землях. Чи хочете, щоб і нас стрінуло те саме?!
ї жиди відійшли з нічим.
Останній з'явився в князя Володимира Андронікос, грецький філософ, і сказав:
— Великий і мудрий княже! Я чув, що до тебе приходили болгари й намовляли тебе прийняти їх віру. Але знай, що їх віра опоганює небо й землю, вони прокляті найбільше з усіх людей, вони грішні, як ті в Содомі й Гоморі.
— Що ж це таке — Содома й Гомора? — спитався князь Володимир.
— Содома й Гомора — це були два міста. В цих містах люди дуже грішили. І Бог спустив на них горіюче каміння та затопив їх водою. І цих болгар жде така
2 І — 12Я5
17
сама доля, коли Бог прийде судити людей і покарати всіх, що важко грішать.
— Чув я також, що приходили до тебе, княже, християни з Риму захвалювати свою віру. їх віра мало чим різниться від нашої. Вони вживають до Служби Божої оприсків, або, як вони кажуть оплатків, а Господь наш, Ісус Христос, не передав їх, тільки велів хлібом служити і так переказав апостолам. Він узяв у руки хліб і сказав: "Це тіло моє, ломлене за вас". Так само, узявши чашу з вином, сказав: "Це кров моя Нового Завіту"! А римські християни того не творять.
Князь Володимир знав уже дещо про християнську віру, бо ще в дитячих роках слухав наук своєї бабуні, княгині Ольги, та й на дворі його було вже чимало християн, головно ж дружинників-варягів, однак на різницях між обома християнськими обрядами ще не розумівся, бо вони його й не цікавили. Тому звернув мову на інше. Він сказав:
— Приходили до мене ж иди й казали: німці та греки вірують в Того, що ми його розп'яли.
А грек відповів:
— Дійсно, ми віруємо в Того, що Його розп'яли жиди, але таке вже заповіли пророки. Одні заповідали, що Бог народиться, щоб спасти світ від первородного гріха, а інші, що його розіпнуть на хресті і похоронять, а Він третього дня воскресне й вознесеться на небо. Жиди всіх цих пророків убивали або проганяли. Коли ж це все сповнилося: Господь Ісус Христос зійшов на землю, приняв розп'яття, третього дня по смерті воскрес і сорокового дня вознісся в небо — жиди таки не вірували в Нього. 1 ждав Господь ще сорок літ, щоб жиди покаялися. Однак вони не покаялися. Тоді Бог зіслав на них римлян. Ті збурили жидівські міста, а їх
самих розігнали по всьому світі. 1 жиди тепер живуть рабами по всім світі.
— Так і жиди говорили мені, що Бог за гріхи прогнав їх із Єрусалиму, а Єрусалим віддав римлянам. Але скажи мені ще: чого саме Христос зійшов на землю і такі великі муки прийняв?
— Коли радий будеш слухати, то скажу тобі від початку, чого Ісус Христос зійшов із неба на землю та стільки мук протерпів.
А князь Володимир відповів на це:
— Дуже радо послухаю твоїх слів. Одначе тепер уже пізня пора. Я маю ще відбути суд і поладнати різні державні справи, тож запрошую тебе на спільну вечерю зо мною, й ти при вечері розкажеш мені про це.
І філософ поклонився князеві та й подався в кімнату, що її князь призначив для нього.
Коли Андронікос найшовся в своїй кімнатці, добув зі свого клунка книги, читав їх та став собі укладати: що й як говоритиме князеві. Опісля добув теж килимець, що на ньому був змальований Страшний Суд. Довго приглядався й дальше укладав собі в думці, як пояснити має князеві цей образ.
Надійшов вечір, і отрок покликав Андронікоса до князя на вечерю. Філософ узяв під пахву килим і подався в княжу їдальню.
— Сідай, учений греку, напроти мене та гостися й говори, що треба! — сказав князь Володимир ласкаво.
Філософ усів напроти князя. Отроки налили в чаші грецького вина та заставили стіл м'ясивами.
Випили по чаші вина і взялися до їди, а отроки тимчасом наповнили порожні чаші вином.
Попоївши, почав Андронікос пояснювати християнську віру на основі Святого Письма. Почав від сотворения світу. Говорив про щасливе життя в раю
2*
ї1)
Адама й Єви; про їх гріх і про те, як Бог покарав їх за те прогнанням з раю, однак обіцяв, що зішле Спасителя, який спасе їх і нащадків від первородного гріха. Відтак говорив про життя Ісуса Христа та закінчив тим, що при кінці світу зійде Христос удруге з неба, й тоді відбудеться Страшний Суд. І тут розвинув грек свій килим та сказав:
— Ось на цьому образі маєш намальований Страшний Суд!
І став пояснювати князеві:
— Ось тут, по правиці Найвищого Судді, Господа Ісуса Христа, бачиш, княже, праведників. Гляди, які вони веселі та щасливі — бо вони йдуть у рай.
А тут — по Його лівиці — сумні, понурі, грішники. Вони йдуть у пекло на вічні муки. Князь Володимир оглядав образ, зітхнув та сказав:
— Добре цим по правиці, горе тим по лівиці! А грек говорив дальше:
— Коли хочеш, княже, станути на Страшний Суд з праведниками по правиці — то охрестися!
Князь Володимир уже в душі рішився стати християнином, але не бажав іще виявляти своєї думки грекові. Вважав, що ще завчасно виявляти свою прихильність до нової віри. Тому відповів:
— Пожду ще трохи, бо мушу нарадитися з моїми мужами.
А вченого грека задержав ще кілька днів на свому дворі і багато випитувався в нього не тільки про релігійні, але й про державні справи.
Андронікос оповідав князеві багато про перших грецьких законодателів: Лікурга і Солона, про великих мудреців: Сократа, Платона й Арістотеля та пояснював
х науки. Відтак вияснював зацікавленому князеві >сякі державно-політичні питання, а найбільше го-
ворив про справедливе судження справ, згадуючи про збірник законів, що їх велів списати грецький цісар Юстиніан, і радив князеві з тими законами познайомитися, бо це для нього, як володаря, дуже придасться. По виїзді філософа князь Володимир довго передумував усе те, що почув від Андронікоса, і це скріпило його в заповзятому намірі, щоб покинути стару слов'янську, ідолопоклонну віру, а прийняти віру в одного і правдивого Бога.
ВОЛОДИМИРОВІ ПОСЛИ ЙДУТЬ ПІЗНАВАТИ РІЗНІ ВІРИ
Роздумував князь Володимир над тим усім, що почув від представників трьох вір: християнської, жидівської й магометанської. Не міг тільки зрозуміти одного: чому є дві християнські віри? Став отже допитуватися про це в своїх дружин-ників-християн.
На те сказав йому варяг Верінгер:
— Нема двох християнських вір, княже! Віра є одна, є тільки два християнські обряди.
— Але чому є два обряди, чому не один? — питався князь. — Чому не один обряд, коли віра одна?
На це відповів варяг:
— Це, княже, міг би тобі вияснити тільки християнський священник, бо я не вчений у тім ділі.
Князь Володимир задумався.
— Коли так, то я знаю, хто з'ясує мені це. Піду до церкви святого Іллі, до старенького священника Григорія, що часто, коли я був ще малий, заходив до моєї бабуні, княгині Ольги.
І одного вечора подався князь до хатини духовника Григорія, що стояла біля церкви. Кликати старенького священника не хотів у свій терем, бо це звернуло б увагу жерців, неприхильних до християн.
Священник Григорій скдів у своїй кімнаті та вчив свого внука й ще одного хлопця слов'янської грамоти.
Коли дочка сповістила батька, що прийшов князь Володимир і хоче з ним говорити, він перервав науку та вийшов напроти князя. Поклонився князеві низенько.
А князь відразу:
— Хочу поговорити з тобою про важні справи. Міг я тебе попросити до себе, але не хотів трудити твоїх старих ніг.
— Низенька й бідна моя хатина, та прошу, ласкавий княже, всередину.
І ввійшли обидва в священникову кімнату. Сів князь біля столу, а напроти нього сів господар.
На столі лежала відчинена книга. Князь Володимир узяв книгу в руки, оглядав її, листкував. Була вона писана гарним уставом, прикрашена образками, гарно розмальованими золотом, сріблом і кіноваром16.
— Якою мовою писана ця книга? — спитався князь, що знав уже, що є різні письма, якими можна передавати й закріплювати людські думки, але сам не вмів іще ні читати, ні писати.
— Слов'янською, — відповів священник Григорій.-а письмо придумали тому більше як сто літ два вчені греки з Солуня17, Кирило і Методій18, два рідні брати. Вони, хоч греки родом, знали слов'янську мову й придумали письмо та переклали на слов'янську мову святі книги із грецької мови. Вони голосили слов'янською мовою Христову науку на Моравії19.
— А прочитай мені щось із тієї книги, чи я зрозумію, — просив князь Володимир.
І священник став читати, а князь слухав уважно.
— Усе розумію! — тішився князь Володимир, коли священник скінчив читати.
— Ось бачиш, ласкавий княже, як розумно зробили святі Кирило й Методій, що переклали святі книги на зрозумілу всім слов'янам мову.