Але Володислав теж не гаяв часу, вирушив з військом із Гнєзна, щоб змусити Лешка зректися краківського престолу, ще поки надійде з підмогою князь Роман. Коли ж довідався, що князь Роман переправився вже через ріку Вислу і обсадив своїми військами два приграничні городи, післав послів до Лешка з проханням до нього:
— Лешку, ми ж близькі свояки, пощо нам воювати з собою. Ми погодимося, а ти проси князя Романа, щоб не йшов нищити моєї землі.
Лешко був ще молодий, мав ледве сімнадцять літ і був мякого серця, то й легко було його переконати. Казав князеві Романові через послів:
— Присилає Володислав до мене, щоб ми не заводили усобиці. Я буду з ним миритися, а ти дядьку й опікуне мій, вертайся в Галич.
Розсердився на ці слова князь Роман:
— Як так, то навіщо ви мене кликали сюди? Мене ж кожен день походу коштує багато!
І звернувся до послів:
— Ідіть і скажіть князеві Лешкові, щоб він і князь Володислав заплатили мені за витрати так, як мені обіцяно. А як не можуть стільки срібла скоро зібрати, хай дадуть мені Люблин із землею, то і цим вдоволюся.
Того самого дня принесли князеві Романові розвідачі вістку, що військо князя Володислава готується до бою.
— Так?! — сказав князь Роман. — Тут просить мира, а тут готується до бою. Мушу я сам розглянути рухи Володиславових військ.
І з невеличким відділом дружинників виїхав із города. Бачив у таборі Володислава рух, але довкола було тихо. Здавалося, нема ні живої душі. Князь Роман їхав безпечно і говорив:
— Приготовляються до бою. Перемиря було треба, бачу, Володиславові тільки на те, щоб міг підіждати приходу більшої дружини. Ще сьогодні зажадаю рішучої відповіді, чи мир чи війна.
Не докінчив ще говорити, як із ліска на пригорбі вискочив чималий відділ війська, заграла сурма, і невеличку охорону князя Романа обскочили Володиславові вояки.
— А так! Засідка на мене! — скрикнув князь Роман і добув меча. Добули меча й його дружинники. Почалася січа.
— Мусимо пробитися до города! — дав наказ князь Роман і, рубаючи мечем, пробивав собі дорогу. Нараз ударив його один вояк Володислава ззаду рогатиною. Удар був сильний, рогатина пробила панцер і застрягла в грудях. Князь звалився з коня додолу. В розпалі боротьби не завважив цього ніхто з княжих дружинників, тільки отрок Дмитро. Він зіскочив з коня і припав до князя. Князь жив іще, і помер на його руках. Битва велася вже оподалік. Отрок негайно сів на коня і щосили помчав у город, щоб дати знати, що сталося.
Вийшли дружинники з города, викопали могили і похоронили в них княжих людей, а тіло князя Романа взяли на ноші й понесли в город.