Мар'яна крутиться в жагучім танку.
В а г н е р (зачарований).
Вона хороша, певне, хоч дикунка.
Весняний ночі сон...
Подорожній
Не сполохніть...
Вагнер
Холодним розумом ладен повірить,
Що казка — не фантазії палкої
Є витвір, що вона — чарівна дійсність.
Подорожній
У кожного своя усюди казка,
І кожний з нас творець своєї казки,—
Барвистих мрій і золотих ілюзій.
Хоч смішно це, але у цім життя.
Фантазія дала таким, як ви,
Широкі й дужі крила, силу й міць,
На них літаєте в світах і казку
Створили ви, якій ім'я — Культура.
Вагнер
Не казка це, а факт.
Подорожній
І казка — факт
На певний час. Живе тут казка степу,
Як регіт — ніжная, як фея — красна.
І все навкруг: і степ, і срібні хвилі,
І дикі скелі, й хмари у блакиті,
І вільний вітер, ніч і день,— усе
Живе. Але я почуваю вже,
Що йде нова натомість казка — ваша,
ї казка степу вмре, як ваша прийде.
А там — заявиться нова, і вашій
(Помітивши, що Вагнер дрімає,
й собі вкладається).
На добраніч!..
З млина виходить Дід-мельник, щось каже Мар'яні,
показуючи рукою на нічліжан, і знову йде
в хату. Мар'яна з цікавістю дивиться в їх бік,
потім потиху йде до них. Юрко, граючи,
стежить за нею.
Вагнер
(почувши ходу, одкриває очі й підводиться).
Хто тут?.. (Угледівши Мар'яну).
Хто ти, мій привиде прекрасний?
Мар'яна (зупиняється).
Це я. Ви брали молоко?
Вагнер (стає на ноги).
Так, так...
Ввесь час я слухав голос твій чарівний,
Очима стежив за танком, і сон
Тікав з очей знеможених моїх.
Дитинства привиди вставали у думках.
Тут казка-мрія в дійсність обернулась.
Русалка, певне, ти?
М а р' я н а (здивовано).
Я — мельниківна.
Прийшла за глечиком від молока.
Вагнер
(кривиться; підходить, бере Ті за руки
й зазирає в вічі).
Ти мельниківна? Ні, не вірю я.
Юрко перестає грати й стежить за ними.
Мар'яна
їй-бо...
Вагнер
Чи бачив хто, щоб в мельниківни,
Замість очей, виблискували зорі?
Щоб на устах троянди паленіли?
Не може бути брів таких у неї!..
Не крийся і скажи: ти королівна?
(Бере Ті злегка за стан).
М а р'я н а
(сміючись, обережно визволяється
й бере глека).
Ви смієтесь?.. Я — мельниківна. (Хоче йти).
Вагнер
Одну хвилиночку... стривай...
Та хто ви?
Вагнер
Хто я?! Про те дізнаєшся за рік. —
Мар' яна (з зацікавленням).
Чому за рік? і як про те дізнаюсь?
Вагнер
Вернусь сюди.
Мар' яна
Чого?
Вагнер
Щоб оживить
Степи ці мертві...
Мар' яна (здивовано).
Мертві?!
Вагнер
...і голі скелі.
Мар'яна
Тут все живе. Он спить і диха степ:
Як тільки сонечко позолотить
Шпилі цих скель, то він загомонить,
Озвуться скелі голосно луною.
Ген-ген у лузі закує зозуля,
Зашепчуть верби з вітром-пустуном,
І зашумить шовковая трава,
До сонця річка радо засміється...
Вагнер (нетерпляче).
Все так, моє дитя...
Мар'яна
Тут все живе —
І хвилі кучеряві, й тихі зорі.
Як тільки зійде місяць золотий,—
Засне все навкруги, то із води
Мене чарує дідько водяний...
Ваги ер
Ах, знаю я!.. Людей... людей нема!
Мар'яна
Людей нема?.. Юрко і Дід... Доволі!
Навіщо більш?
Вагнер
Навіщо? Я скажу,—
Уважно слухай і запам'ятай.
(Знов бере її за стан рукою).
Хоча б на теє, щоб краса твоя
У пущах цих та марне не загибла.
Мар'яна
Мені то що?
Вагнер
Пишатися на людях.
На те й краса, щоб з неї любували.
Цвіте та марно квітка, на яку
Не впав ні разу вдячний погляд людський.
І самоцвіт коштовний є подібним
До каменя звичайного, коли
Ніхто не зна, ніхто його не бачить.
Ти квітка та, ти" самоцвіт коштовний.
Вродилась ти на те, щоб чарувать...
Мар'яна (сміється).
Ото! Чи відьма ж я, щоб чарувати?..
Вагнер (скривившись).
Фе, відьма... З дивних уст такі слова!..
Не відьма, а краса... Ти — чарівниця!
Мар'яна
Та, Боже крий! Ніколи в світі я
Не чарувала.,.
Вагнер (сміється).
Ні?.. То зачаруєш,
Коли краса твоя перед людьми
Веселкою блискучою засяє.
Мар' яна
Перед людьми? Нема ж їх, де вони?
Вагнер
Зжену я безліч їх у нетрі ці,
І виросте там місто гомінке,
Де степ буяв і тирса шелестіла.
Мар' яна
Та хто ж ви — грап, чи князь, чи пан
вельможний,
Що вас послухають вони?
Вагнер
Я той,
Хто цій пустелі скаже: оживи! —
І вмить вона, як в казці, оживе.
Мар'яна
Це правда?
Вагнер
Так.
Мар'яна (відступає).
Ви чарівник, виходить?
Мені вже страшно, далебі.
Вагнер
Чого?
Тобі нема чого боятись...
Мар' яна
Чом?
Вагнер
Бо ти сама вродилася на те,
Щоб панувать.
Мар'яна
Над ким?
Вагнер
Над усіма,
Хто буде тут, і над усім, що я
Зроблю...
Мар'яна
А що ж ви зробите?
Вагнер
Побачиш.
Людей пошлю під землю за скарбами.
Мар' яна
Хіба ви знаєте, де ті скарби
Заховано?
Вагнер
О так, я знаю все.
Мар'яна (сміється).
Ого! То ви і справді чарівник...
А що робитимете з ними ви?
Вагнер
Я вже сказав. Створю новую казку,
Я розведу такі огні, що з сонцем
Поборються вони страшним проміттям,
І все навкруг од стогону машин
Прокинеться до справжнього життя.
Зруйную все в степах, щоб на руїнах
Спорудить царство дужих. Ти ж мені ,
Сіятимеш в змаганнях творчих духа,
Як добрий геній мій... За мною підеш?
Мар'яна
Куди? Я й не второпаю, про що ви...
А млин, наш млин?
Вагнер
Що млин? На скелях тих
Збудую я палац тобі розкішний
І сад, як рай, круг нього розведу,
Вберу тебе, мов пишну королівну...
Куди не подивись — усе твоє,
Чого не забажай — вродилось тут.
Я сам — в ногах твоїх... Люби мене...
(Обнімає Ті й нашіптує палкі признання).
Подорожній (піднімає голову).
Пан інженір, як бачу, гав не ловить —
Він навіть сон солодкий залишив,
Щоб раптом розпочати творчу працю.
Не злий початок...
Крамаренко (сміється).
Спіть, не заважайте.
Подорожній (лягає).
Цікаво знати все ж таки — чого
Вас занесло у цюю глушину?
Крамаренко
Пан Вагнер розвідки тут розпочав
На землях будучого тестя.
Подорожній
Тестя?
Крамаренко
Так. Землі пребагаті.
Подорожній
Хто ж той тесть,
Коли не таємниця це?
Крамаренко
Старий
Тутешній дідич — пан Таран.
Подорожній (раптом сідає).
Таран?!
Крамаренко
Чого так здивувалися?
Подорожній
Невже
На пана Вагнера припав її,
Вільнолюбивої Сусанни, вибір?
Крамаренко
Марії тихої, скажіть.
Подорожній (з пільгою).
Марії?..
Так, так. Виходить, в неї є сестра?
Крамаренко
Ви знали їх?..
Подорожній
Скажіть, звідсіль далеко
Живуть вони?
Крамаренко
А далеченько пак:
Як рушить зараз берегом ріки,
То сонця схід зустрінете у них.
А ви хіба туди йдете?
Подорожній
Як сонце
Позолотить шпилі похмурих скель,
В дорогу рушу я. Вона ще тут,
Я сподіваюсь?
Крамаренко
Бачив я обох
Днів три тому.
Подорожній
І скоро шлюб в Марії?
Крамаренко
О, ні: принаймні аж за рік.
Подорожній
Чому
Пан Вагнер мусить довго так страждать,
Нудити світом од кохання? Чудно.
Крамаренко
За рік же цей повинен показати
Усім наочно він, що не химери
Всі домисли його,— що тут, в степах,
Лежить руда в землі.
Подорожній
Я розумію:
Й за це у нагороду в Тарана —
Дістане дочку із степами. Так?
Ну, що ж: як бачу я, то він не дурень.
К р амаренко
Вони кохаються...
Подорожній
Це видно... Гляньте...
(Показує на Вагнера, що обняв Мар'яну
й цілує).
Крамаренко
То байдуже: веселий жарт мимохідь.
Подорожній
Що жарт, то жарт: боюся тільки я,
Щоб не скінчивсь веселий жарт сльозами..
Чабан отой, по нім я помічаю,
Не зовсім жарти тії уподобав.
Кипить, немов окріп. Ось гляньте, гляньте...
Юрко підбігає, обурений, хапає за плечі Вагнера
й одкидає його набік, бере Мар'яну за руку
й тікає до млина.
Мар'яна
Ой, леле! ти це, Юрку?
Вагнер
О, прокляття!
Дикун! розбійник!..
Крамаренко
(схоплюється, підбігає до Вагнера
й нахиляється над ним).
Що він вам зробив?
Поранив? ні?
Вагнер (підводиться).
Байдуже.,, налякав.
А ви ще не спите?
Крамаренко
Тікає сон,
Коли цікаву казку чуєш.
Вагнер
Так,
Цікава казка, дивна і принадна.
(Дивиться, як обурена Мар'яна
змагається з Юрком).
Ви бачите — вона його не любить,
Вона обурена, що він так нагло
Нам перебив нічну розмову нашу...
Крамаренко
Нехай, нам спати час: коротка ніч.
Вагнер
Так, будем спати ми, а на світанку
До діла знов..."
Вкладаються обоє. Розгнівана Юрком, Мар'яна
одпихає його БІД себе й ховається у млині.
Він якусь хвилю стоїть коло дверей і грає;
вона не виходить. Тоді Юрко ламає сопілку
об коліно, хутко переходить греблю
й зникає в скелях.
Крамаренко (засипаючи).
ї знову тихо скрізь...
Вагнер (засипаючи).
А в тиші цій літають сни звабливі
І казку заплітають...
Подорожній
Увірвалась.
По хвилі з млина, озираючись навкруги,
виходить Мар'яна; пеоеконавшись, що Юрка нема,
вона тихо сміється до шуму води, погрожує
кулаком Водяникові, потім потиху прокрадається
до нічліжан, стає навколішки коло Вагнера
і, любуючи, довго дивиться на нього.
Вагнер одкриває счі; побачивши її, раптом сідає.
Мар'яна, поклавши палець на уста и показуючи
на тих, що сплять, дає знак мовчати, потім
міцно оповиває його шию руками й палко цілує.
Коли він хоче одповісти тим самим, вона,
сміючись, виривається, тікає до млина,
І по дорозі піднімає камінь, жбурляє весело
" у воду й зникає у млині.
Вагнер
(повернувшись на місці, зачарованим
поглядом слідкує за нею)..
Прекрасний сон приснивсь...
Подорожній
Не пробудіться.
Вагнер (не повертаючи голови).
О, він ще тільки розпочавсь для мене.
Кінця не видно ще. Початок казки,
Що тут, в степах цих, заплелась...
Подорожній
(перевертаючись на другий бік і засипаючи).
Початок
Не злий... який то буде їй... кінець?
II
Кабінет директора заводу й шахт Густава Вагнера.
Відчинене вікно в сад, залитий передвечірнім
сяєвом. Вагнер, схвильований, ходить з одного
кутка в другий.
Трохим (входить).
До вас пан Крамаренко.
Вагнер
Хай увійде.
Трохим виходить. Вагнер ходить роздратований,
нервовий.
Крамаренко
(тихо входить, стає біля порога
й слідкує за Ватером).
Ви чимсь схвильовані, то, може, я
Зайду по справі іншим разом?
Вагнер (зупиняється).
Це ви?
Гаразд... скажіть, що діється у нас?
Крамаренко (здивовано).
Я вас не зрозумів...
В а г н е р (дражливо).
Не зрозуміли?
Ну да... я так і знав... Усюди ви
Все ходите — на шахтах, на заводі,
А що там діється — нема вам діла.
Крамаренко
І знов-таки — я вас не розумію.
Що сталося?
Вагнер
А те, що хтось, незнаний,
Непроханий — намігся стати нам
В замірах наших на шляху
І підступом таємним сіє ремство
Між тими, хто повинен нашій владі
Служити без вагання.
Крамаренко
Вперше чую.
Вагнер (іронічно).
Так? Ви не чули? Ще б пак...
Крамаренко (образливо).
Прошу вас...
Догани я, либонь, не заслужив.
І взагалі — яке до того діло
Мені, що зовсім інші маю справи?
Коли моє не в лад...
Вагнер (перемінивши тон).
Мені пробачте...
Але...