До Івана). Прощай, чоловіче.
Іван
Не положіть панського гніву.
(Пішов).
Пан
Оце халепа! Як тут мені бути?
Хома з горілкою іде.
Ти що?
Хома
Горілку несу Іванові.
Пан.
Я вже його вислав.
Хома.
Так вернути?
Пан
Як вернути? Вернути? Ах ти падлюка! Давай сюди чарку. (Бере чарку і випиває разом).
А!
(Утирається).
А!
(Тупа ногами).
А!
(Копилить губи).
А!
(Бере його за груди).
А!
(Б’є кулаками).
От тобі, от тобі! Знай, що я твій пан! Знай, що я твій пан!
Хома
(біжить плачучи)
Матінко моя, навіщо ти мене породила!
Пан
(оставсь один, скрегоче зубами; очі налились, кулаки стулив і кричить)
Увесь світ сокрушу!
III
В хаті у Йвана Поклоненка. Маруся сидить в одній сорочці і тче. Увіходять Хома та Ярема, Хома з хлібом, а Ярема з яйцями. Ярема вихватує у Хоми хліб, а Хома у Яреми яйця.
Хома
(виступає до Марусі)
Його благородіє Іван Миколайович посила тобі поклон і жалує тебе на велике опекунство… Давай хліб!
Ярема
А дзуськи!
Хома вириває хліб. Ярема не дає. Хліб розломили на дві половинки.
Маруся
(тим часом співа пісню):
Ой коли б я, мій паночку,
Трошки багатенька,
Наплювала б я на тебе
Й на твого батенька.
Хома
Що ж ти тепер наробив!
Ярема.
Се ти…
Хома
Брешеш, ти!
Ярема
Брешеш, онцихристова довбешка!
(Заміряється кулаком і кидається на Хому).
Хома підставля кошіль із яйцями, Яремин кулак вибиває кілька яєць з кошеля.
Маруся
(скочила)
А що се за харцизяки такі найшли у хату! Чого ви завелись! Ач! Убрались у чужу солому, ще й шелестять! Та вас тут пов’язати треба.
Хома
А що! От ми тепер зв’яжемо оцього бісового сина!
Ярема
Дурню! Се так на сватанні кажеться?
Маруся
Ох, ви виросли – уму не винесли! Сідайте лишень, та я вас стану питати. А будете лаяться, – візьму та й роздягну… Ну, отак. Не кушіть мовчаночка. Кажіть, чого єсте прибули до нас?
Ярема
Од пана.
Хома
Цить! Не так треба.
Маруся
І на се, мабуть, кебети не стало! І самі не знають, чого прийшли. Так я ж вам скажу: прийшли ви за тим, що всяк купує, а ніхто не продає.
Ярема
Як се так?
Маруся
Овва! Умієте з паном своїм загадки загадувати, а одгадувати – так і ні. Авжеж я одгадала вашу, і ви б мою одгадали. Та де вам! Прийдеться самій сказати. Ви прийшли мене сватати, а звісно, що усяк сватається, а ніхто з невістою не набивається. От воно й виходить, що всяк купує, а ніхто не продає.
Хома
Так.
Ярема
Так.
Маруся
Ну, ви знаєте, що старости ходять з хлібом на сватання. Де ж ваш хліб, панове старости?
Ярема
Оцей навіжений, бузувірний…
Хома
Оцей єретик, щоб йому на тім світі…
Маруся
Бачу, бачу, що пристало вам старостувати, як собаці в човні сидіти. Ну та чого барилу з кухви глузувати! Хороші старости! Та й молода незгірша: старости без хліба у хату увійшли, а молода в одній сорочці їх зустріває. Ви тим без хліба, що дурні, а я тим ув одній сорочці, що в мене хата без очей і без ушей, а хоч є очі, так зав’язані.
Хома
Як се?
Маруся
А! умієте загадувати, а розгадати так не вмивались! Та й куди вам, таким бейбасам! Якби собака дзвякнула, то я б і почула; а якби віконниці у хаті незачиняті, то я б подивилась, та все б таки й пізнала, що ви йдете!
Ярема
Бач!
Хома
Де ж твій батько?
Маруся
Поїхав до млина.
Хома
А коли вернеться?
Маруся
Коли поїде на об’їзд – так вернеться увечері, а як навпростець, то у полі й заночує.
Ярема.
Від чого ж так?
Маруся
А, і cього не розчовпаєте! Коли поїде навпростець, а там дорога погана, тихо їхатиме, вечора прихватить, то у яру сидітиме.
Хома
А мати твоя де?
Маруся
Пішла на заєм плакати.
Ярема
Еге, се, мабуть, покійника ховають?
Маруся
Дитина вмерла у сусіди, так мати пішли над нею сидіти; а як у нас умре, так, певно, ті до нас прийдуть. От і вийшло, що мати на заєм плаче.
Хома
Ач!
Маруся
Чим же вас частувать, панове старости: чи прибиллю, чи убиллю, чи тим, що на Бога дивиться?
Хома.
От кати його батька!
Ярема
Що ж се таке?
Маруся
Що? Мабуть, не хватає глузду? Прибиль – то молоко, бо як з корови надоїм – і корова ціла, і молоко прибуває у хазяйстві, а до того й теля годується та росте; а убиль – то сало, бо як його добудеш, то кабана не стане в хазяйстві; а те, що на Бога дивиться – то сирівець, – онде стоїть у кутку. Він у нас давнішній та кислий, та як нап’єшся його, то так і задереш угору голову до образів, що онде стоять. А що се у вас за яйця, панове?
Хома
Пан прислав.
Ярема
Тобі пан прислав.
Один на другого грізно позирнули.
Маруся
А навіщо їх мені? Хто-таки на сватанні молодій яйця носить? Се вже нехай як поїду до пана, так сам почастує.
Ярема
Се пан тобі прислав, щоб ти взяла десяток цих яєць і висиділа к ранку курчат.
Хома
І щоб панові на обід поспіли.
Ярема.
А як не поспіють, то пан і брать тебе за себе не стане.
Хома
Та ще й хлосту дасть.
Маруся
Он як! Та ви з своїм паном мудрі, нічого сказать! Давайте, яєць, давайте. Де ж тут десяток? Тут усього шість.
Хома
Оцей бузувір…
Ярема
Оцей хранцюз…
Маруся
Годі, годі! Бачу, що побили здуру. Ну, та я свої знайду. Скажіть панові, що я їх і висиджу, і вигодую, і к обіду панові поспіють, та тільки нехай пан зробить з однолітків плуг, та виоре ним ріллю, та насіє проса. Коли те просо виросте і вберуть його до ранку, і змолотять, щоб було чим курчат годувати, – тоді й курчата мої панові поспіють на обід. Отак же йдіть і скажіть, та глядіть – не забудьте.
Хома
От біс його батькові! Яка ж ти з-сина й мудра, Марусю!
Ярема
І від чого ти така розумна, скажи, будь ласкава?
Маруся
Ну, ну! Нічого тут довго… Ідіть собі та скажіть панові те, що я веліла.
Хома
(хоче йти попереду, а Ярема дорогу йому заступає).
Стій, я попереду.
Ярема
Ні, я.
Хома
Ні, я!
(Розставляє кулаки).
Маруся
Ізнов гризетесь! О, та й увірились же ви мені! (Хватає їх за свити та дує під поли). От же вам! Нехай горить!
Ярема
Де горить?
(Скидає свитку).
Хома
Ой-ой-ой!
(Скидає свитку).
Маруся
(підхвачує свитки).
От же вам, щоб не лаялись! А що! казала – роздягну, от же й роздягла! Ідіть тепер в одних сорочках, а свитки згодяться курчат укривати.
Ярема
От тобі на! А се все ти…
Хома.
Уб’ю вражого сина!..
Побігли. За дверима чути – кричать та лаються.
IV
У пана в будинку. Пан, роздягнутий, лежить на постелі. Хома мухи б’є долонею, а Ярема лоскоче пана по п’ятах.
Пан
Ач! Справді неначе й не мужицького роду! Яка розумна! Тепер сам не знаю, як від неї відчепитися. Озьми, Хомо, пляшку та налий води мені за пазуху.
Хома робить се.
Послухайте ви, йолопи! Як призову чоловіка з п’ять людей та розложу вас, та так оддеру, що аж млосно вам стане. Нащо ви, сучі сини, казали, що ніхто загадки не відгадає?
Хома
Як, пане?
Пан
Так! Щоб вас сей та той! Хіба я не питав вас: хлопці, ніхто не узнає? А ви кажете: ніхто, їй-Богу, ніхто! А тепер і вийшло чортзна-що! А все через вас.
Ярема
Та се Хома все.
Хома
Брешеш, гирявий! Се все ти.
Пан
Мовчіть, біси вашого батька! Ви, бачу, одежу загубили через свою лайку та сварку і діла до пуття не довели. От я вас! Ей, Васильку!
Увіходить хлопець.
Васильку! Одведи Хому та Ярему, нехай їм Михайло півсотні дубиняк у спину заліпить.
Хома
Паночку, соколику, помилуйте!
Ярема
Паночку, лебедику, помилуйте!
Пан
Ні, ні, не помилую. Веди їх, Васильку… та постій! Нехай тепер не б’є – я сам устану та піду. Я от як люблю, як людей б’ють, а вони кричать.
Хома та Ярема плачучи вийшли. Через кілька хвилин увійшов Олексій.
Олексій
Продав я, пане, пшеницю у городі і скупив усе, що треба по-домашньому.
Пан
Добре. Почім же ти продав пшеницю?
Олексій
По сім з копою митою четверть.
Пан
А що ж так дешево? Учора купець по дванадцять давав.
Олексій
(скороговоркою)
Та се, видите, судир, по той часті, що купець набавляє по рублю затим, що йому не перевозити, та вп’ять за містяне… стало буть, що на місці купив по рублю, так воно, як його счести, то мало розниці. Та вп’ять і те, що купець гроші давав, а я товаром забирав, а воно як на товар, так завсегда дешевше продається.
Пан
Ну, може. Скільки ж грошей? Усіх шість четвертей, по сім з копою… сім та сім, чотирнадцять, та ще сім, то вийде… а кат його батька! вийде… вийде… двадцять один, та ще сім, то двадцять вісім, та ще сім, то тридцять п’ять, та шість полтин, то три рублі, – то тридцять, тридцять вісім. Так, Олексію?
Олексій
Так, ваше благородіє, достолно так.
Пан
Де ж гроші?
Олексій
Ось подозвольте поглядіть, що я тут купив.
Пан
У, багато! Скільки всього? Ітого сорок п’ять рублів. Так се, стало буть, ти на свої ще гроші купував?
Олексій
На свої, судир Іван Миколайович!
Пан
Так скільки оце ще тобі грошей слідує?
Олексій
Ізвольте полічить, судир.
Пан
Три… ні! Два цілкових; так, чи що?
Олексій
Істинно так, судир Іван Миколайович!
Пан
(дає йому гроші)
На ж тобі.
Олексій
Покорніше благодару, судир.
(Бере написаний лік і ховає у кишеню).
Пан
Ну послухай, Олексію: зроби мені, будь ласкав, що я в тебе попрохаю.
Олексій
Що прикажете, судир?
Пан
От бачиш, Степановичу, загадав я людям загадку.
Олексій
Знаю, судир, і обіщались з тої сім’ї панію собі взяти, де відгадають, а Иванова Поклоненкова дівчина й відгадала.
Пан
Отож-то й є! Що ж тут мені робити? Брати її не приходиться: пани сміятимуться, що я, такий стовповий дворянин, та взяв таку просту крепачку. Ти сам знаєш, що батюшка мій поручиком був, а дідушка мій у малоросійській козацькій службі хорунжим служив. А я оженюсь на простій! Як се можна?
Олексій
Справедливо говорите, судир!
Пан
То-то ж і є! Як же з нею мені розв’язатись? Я вже думав і так, і інак. Хотів їй ще загадку загадати, так хлопці мої, Хома та Ярема, таки ніяк не втихомирються: що пошлю їх, то вони задеруться і діла до пуття не доведуть.
Олексій
Та, по-моєму, просто послать та й сказать їй, що не буде сього ніколи; а то і овсі не посилать, так воно й минеться.
Пан
Не можна, Степановичу, погана слава піде. Скажуть: що се за пан, що раз скаже так, а вдруге інак.
Олексій
Ну так от як: послать її батька що-небудь продавать, а опісля сказати, що, мов, обманив, та й не брать дочки і його ще випарить.
Пан
Еге! І так не годиться. Чоловік добрий – батько, слухняний, та й вп’ять-таки поганої слави не минеш. А я видумав от як: загадаю їй таку загадку, щоб вона до віку до суду не розгадала. От видумав.
(Підскакує).
Звелю їй приїхать до мене, та тільки так, щоб ні санями, ні возом, сама щоб була ні боса, ні обута, ні гола, ні вдягнута, ні волом, ні конем, ні війком, ні голоблею, ні з гостинцем, ні без гостинця.
(Регочеться).
От як! Оце так! Нехай розгада! Як думаєш, Олексію?
Олексій
Хто його знає, пане.