Царство йому небесне!
Г р и ц ь к о. Нехай се буде перед його душею!
М о с и й. Та щоб вiн за нас, грiшних, Бога молив!
И г н а т. Вiн нехай у царствi за нас за всiх Бога молить, а ми його тут добром поминатимемо! Попи у церквi панахидою, а ми, козаки, у таборi пiснею. (Берет бандуру). Ану, лишень, пани братцi, ту пiсню, що на смерть його скомпонували.
М н о г и е г о л о с а. Ану-ну!
Песня
Поют хором. Игнат играет на бандуре.
Ой забили ляхи нашого гетьмана,
Нашого гетьмана, пана Стефана.
Орлику, сизий орлику, молодий Стефане;
Україна плаче по тобi, гетьмане!
Орляку, сизий орлику, орлiв братiв маєш,
Що старiї й молодi: сам їх добре знаєш;
Що старiї й молодiї, все в тебе вдалися,
Вiдомстити та за тебе усi поклялися.
Та всi ж вони завзятiї, та всi голiннiї,
А в їх конi воронiї, швидкiї й пирськiї;
А в їх конi воронiї, громкi самопали,
Та їх здавна супостати католики знали.
Та в їх списи булатнiї, з довгими клюгами,
Всi гострi, як голочки з довгими кiнцями;
А в їх шаблi булатнiї на обидва боки,
Католикам зраду сиплють по всi вiчнi роки.
Набiгають на городи як чорная хмара,
Увiрилась католикам козацькая слава!
П е т р о. От пiвроку тому частiш спiвали цю пiсню, чим тепер.
П а в л о. Е, панове, ще не загинула козацька мати! Заспiвають її колись i шаблюки нашi.
П е т р о. Тодi усi присягалися вiдомстити за його.
П а в л о. Ану-ну! Горiлки... меду... ну! Щоб я луснув, коли оця шабля не нап’ється ляськоi кровi. (Берет кружку). Царство небесне, вiчний покой нашому доброму, милому пановi гетьмановi Остряницi, та тут же й тестю його Левку Гунi. Що ж, i вiн добра душа був... Так!
М н о г и е г о л о с а. Так, так.
П а в л о. Ну, i усiм тим, що за вiру Христову напасть i муку одбули, тож царство небесне й вiчний покой, а на ворогiв наших зрада i пiмство!
Н е с к о л ь к о г о л о с о в. Щоб їм добра не було! Щоб на їх чума напала! Щоб вони подохли усi! (Вместе).
П е т р о. Ну, панове громада, пили ми за мертвих,— вип’ємо лишень iще за здоров’я живих, тих, хто родину свою кохають i на глум лихим ворогам не дають.
Выкачивают еще бочонок и распивают.
Iще ж тепер меду, панове.
Пьют.
П а в л о. Ну, пане-брате, стiй! Ми з тобою як два апостоли: ти, бач, Петро, а я Павло; Петро хоч старiший, а усе їх малюють умiстi. давай руку! Спасибi i простибi тобi за твоє щире серце, та за твою ласку, та за твоє частування. Подiлимось лишень чарочкою та вип’ємо за твоє здоров’я.
Все пьют с восклицаниями.
Дай тобi, Боже, чого забажаєш: сина оженити, щоб було кому старостi твоїй глядiти...
П е т р о. Менi нiчого так не хотiлось би, тiльки щоб своiй неньцi рiдної Українi послужити.
С т е п а н. Так, так! От добра душа пан Петро Чалий. Та який ласкавий: от скiльки разiв уже вiн нас частує!
П е т р о. Що бiг послав, призволяйтеся, панове; медку ще! (Пьет, за ним все).
П а в л о. А що твiй син такий оспалий сьотоднi? За цiлу бесiду рота не роззявляв. Ей, Савко! Хiба ти такий був, коли ляхiв, мов зайцiв, по чистому полю цькував та слави собi залучав?
С а в а. Був мед, та гостi попили. На страшнiй недiлi весiлля не справляють! Ви кажете, чого я такий оспалий? А хто не буде оспалий у сюю злющу годину, коли проклятий недовiрок мучить та катує православний люд без ласки? Ви кажете, чого я такий смутний та сумний? А хто не сумуватиме за своєю волею, що самi у себе вiднiмаємо? Хто веселитиметься, дивлячися на те, що там послiдню худобу у людей забирають, дiтей вiд матерей однiмають, у православнi церкви не пущають, сповiдатися та причащатися не велять... Скоро iз християн перевернуться на нехристей, а тут думки й гадки об тiм нема! Мов не одної матерi дiти! Панове братцi! Гуляли й дiди нашi, та й вороги вiд їх трусилися. А у нас... де кричать, а де спiвають, де кров iллють, а де горiлку п’ють. Аби менi гаразд, а об других нема заходу! Не таке вам пиво пити подобає, коли наша Вкраїна пропадає!
П е т р о. Синку! Кажеш ти правду, та й луже правду! далебi, правду. Ми хоч старiшi вiд тебе, та молодих слухати мусимо.
А н д р и й. На славу собi i нам вигодовав ти сина, пане Чалий! Голiнний молодець! Ще й тридцяти лiт нема йому, а вже двi пiснi спiвають про його. Ану лишень, хлопцi, про Саву пiсню!
П е с н я
Ой то ж наш Сава в поход виступає,
На конику вороному жахом виграває;
Бухо ляхiв двi тисячi, зосталося двiстi,
Ще й багацько та за ними вiзьметься користi.
Як подивиться пан Сава на правую руку:
Ей, вискочи, коню, коню, iз лядського трупу.
Як подивиться пан Сава через праве плече,
Позад його, поперед його кровавая рiчка тече.
С а в а. Колись i справдi се було пiд Немировим, тому вже два роки. Се тодi, як вибрали Остряницю. Та й тепер би, може, зложили пiсню, коли б було з ким йти на ворогiв! О, дайте менi лишень тiльки помiч та волю! Я б показав себе недовiркам... почоломкались би вони зо мною, iз колишнiм друзякою! Береженого, кажуть, Бог береже, а козака шабля стереже. Поки оця (указывает на саблю) не защербилася, Сава знатиме, що робитиме! Бачив мене Конецпольський, приглядиться вiн до мене ще й ближче.
М н о г и е г о л о с а. Сава! Молодець, молодець пан Сава!
П а в л о. А бiс їх батьковi, ляхи добре взнали нашого Саву пiд Немировим, та ще двiчi!
С т е п а н. Не менш того i пiд Случчю!
А н т и н. А як вiн, iз Остряницею тодi вiн був, та пробивсь крiзь ляхiв та iззаду їх дошмигав!
М о с и й. Усiм молодець; не гарний тим тiльки, що горiлки не п’є.
Г р и ц ь к о. А, мовчи вже ти.
И г н а т. Та що й казати. Якби усi такi, не така б тодi й наша Україна була.
С а в а. Спасибi за теє, що ви мене не забуваєте. Але менi б милiше було слухати, якби вашi шаблi забряжчали або самопали заревли, нiж отаку честь на мене одного. Ех, братцi, братцi, пора б нам уп’ять на войну. От скоро рiк сплине, як ляхи нас позабули.
П а в л о. Сто чортiв їх батьковi, щоб вони нас i на два дня не позабували! Братцi! Пан Сана хоч i попрiка нас, так за дiло. Як таки ми позабули свою рiдну матiр боронити. А? Чи таки не грiх нам? Далебi, ми обабилися, братцi!
Н е с к о л ь к о г о л о с о в. Що? Хiба в нас козацька кров застигла? За шаблi, братцi! (Обнажают сабли). Го, го! На ворогiв! На ворогiв! Ходiм!
П е т р о Ч а л ы й. Посiдаємо лишень оп’ять, братцi! Ляхiв тут чортма, так i биться нi з ким. Наколихаєтесь з їми тодi, як ляхiв споткаєте. А тепер поховайте їх. Та посiдайте та мене послухайте. Я, бачите, вже i старий; хоч трошки п’яненький, а все ще розума не пропив! От, бачиться, з такими голiнними молодцями чого журиться? Та, бач, нiчого не зробите! А вiд чого се? Вiд того, що без Бога свiт не стоїть, без царя земля не правиться. Бачиться, що у колодi багато бджiл, та усi слухають одної матерi. Отак i се! Через що наша Україна у такiй славi була при Сагайдачному? Через що нас добрi зважали, а злi лякалися? Через те, що тодi усi одно думали, одно й гадали, одного й послухали, а той слухав одного Бога, царя небесного! Отодi-то у нас i справа була, i божа ласка нас потiшала! Тепер... як сучi ляхи убили нашого гетьмана Остряницю, що ми? Якi позабiгали катзна й куди, якi пiшли у Сiч, а якi поперевертались на ляхiв... От тобi на! Нагибала коса каменюку! Гарцювала воля та й перестала; гуляла воля, налигала й неволя! А якби у нас тепер гетьман був та справа, давно б ми католикам баньки повибивали!
И г н а т. От що праведно каже пан Петро, так праведно; як чередi без личмана, так Українi без гетьмана!
А н д р и й. А що! виберемо собi гетьмана та тодi й гайда! Знатимемо, що починати.
Г р и ц ь к о. Та воно так, та де тих у диявола й козакiв набрати! Вся козаччина запустiла, мов перед кiнцем свiту.
П е т р о. А хiба забули, як Остряницю вибрали? Зiйшлися панове енеральнi та й вибрали; тодi до усiх козакiв на раду. От i усе! Не бiйтеся, аби вибрали гетьмана, а то де вони й наберуться! От тепер хоч i ми тутечки, усе люди шляхетнi, виберемо собi! Чого бариться?
П а в л о. А що ж, панове, хiба ми не старшi у вiйську?
М н о г и е г о л о с а. Що се за попитка? Оце ще!
П а в л о. Коли так, помолимося Боговi та виберемо собi гетьмана!
М н о г и е г о л о с а. О!
П а в л о. Далебi! Чи таки нам тут i заснiтиться без дiла! А ми без гетьмана нiчого не зробимо! Хiба ми не козаки! Що це... Гетьмана! Панове! Гетьмана!
А н д р и й. Кого ж?!
П а в л о. Як ви скажете?
А н д р и й. А ти?
П а в л о. Пана Петра Чалого?
Н е с к о л ь к о г о л о с о в. Гарно, гарно!
Г р и ц ь к о. Мов шаблею усiк! Пана Петра! Пана Петра!
С т е п а н. Лучшого у нас немає!..
В с е. Немає, немає...
П е т р о. О нi, панове, нi: я вже старий, немошний, ослобонiте: у вас є й молодшi, i достойнiшi.
П а в л о. Нi, нi, нам старого треба, та щоб розумний був, та управляти над нами умiв.
М н о г и е г о л о с а. Пана Петра Чалого!
П е т р о. Ослобонiть, будьте ласковi!
М н о г и е г о л о с а. Нi, нi, гетьман наш! У Терехтемирiв козакiв скликати! Гетьман у нас є! Пана Чалого! Пана Чалого!
И г н а т. Нi, панове, тут є дотепнiший вiд нього.
М н о г и е г о л о с а. Хто? Хто? Нiкого нема!
И г н а т. Ні, є. От хто! (Указывает на Саву). Хто ляхiв, як снопи, валяв? Вiд кого пан Конецпольський трусився? Хто пiд Немировом кровавую рiчку переплинув? Про кого нашi дiвчата спiвають? Чия слава по всiй Українi як грiм гримотить! От хто! Пан Сава Чалий, голiнний, хоробрий, славний наш пан Сава!
П а в л о. Молодий iще, нехай послужить!
М и к и т а. Вiн гаразд воювать, а не вправлять: дуже сердитий!
С т е п а н. Таже ж ми вибрали батька! Як же можна синовi над батьком старшинувати?
Ч а л ы й. Нi вже: у сiм я вас не пораджу! Вiн хоч i хоробрий, та нi. Не можна: норов у його не такий. Нi, нi! А коли порадить, то от... пана Павла, а мене, буде ваша ласка, ослобонiть!
Сава скоро уходит, за ним Игнат.
П а в л о. Дякую. Пана Чалого, панове! Так!
В с е. Так, так!
П а в л о. Ну, тепер поїдемо у Терехтемирiв.
В с е. Поїдемо! Поїдемо!
П е т р о. Ну, панове, коли вже вам так бардзо забажалося, щоб я був у вас гетьманом, так тепер i я не прiчки.
В с е. Гетьмане наш! Гетьмане наш! (Уходят с шумом).
СЦЕНА 11
На дороге. С одной стороны лес, с другой — Днепр. И г н а т и С а в а.
И г н а т. Що тепер казатимеш, пане Саво!
С а в а. Нiчого. На Вкраiнi є гетьман: ми ще не пропали.
И г н а т.