Як будується оповідання

Тільки Велз довів цей прийом іроні­чної мотивації до краю, і в нього вона править за головний мотиваційний засіб. Свідомо чи не свідомо Велз використав Поевський прийом іронічної мотивації, але він переборщив в іронії, і читач не зовсім задовольняється розв'язкою і навіть не знає, чи з ним жартували, чи з ним говорили серйозно. Я можу це стверджувати на тій підставі, що, прочитавши ви­ щенаведену аналітичну статтю, дехто геть не погодився... не з моєю аналізою, а з моїм читацьким розумінням опові­дання. Оповідання Велзове не однаково розуміють читачі. І це саме через те, що він, як сказано, переборщив в іронії. Обидві новели — Поевська і Велзівська — виникли, умовно кажучи, "з нічого", але і вражіння від Велзівської новели (як і від багатьох інших його річей) — теж "нічого", і читач од-мовляється вважати зміст оповідання за факт. Тим часом пе­ресічному читачеві трудно буде сприймати Поевську новелу "Thou art the Man!" інакше, як оповідання про факт, такий-бо майстерний її текст, такий-бо яскравий тип його Гудфел­лоу, хоч цей тип і народився виключно з потреб тектоніки оповідання.

ПРОТОКОЛЬНЕ ОПОВІДАННЯ

("Касьян с Красивой Мечи". Оповідання Івана Тургенєва)

Я цілком свідомий того, що нижче видрукована стаття має дві риси трошки незвичних у такого роду літературі. По-пер­ше, я заперечую в ній цілий літературний жанр — неоргані­зовану прозу, ліричну прозу. Мене втішає тільки те, що ми навчилися вже заперечувати цілі мистецькі жанри, приміром, оперу. Едгар По заперечував можливість довгих поем, і істо­рія літератури цієї думки не спростувала. Одночасно з'явля­ються нові мистецтва — от, приміром, кіно.

По-друге, в цій статті менше є про Тургенєва, ніж має пра­во чекати читач. Це радше стаття з приводу... тургенівщини. Але й тут є факти, що мені дають розраду. Плеханов, при­міром, писав з приводу мистецьких творів, а не про них. Я просто-таки вітаю це. Так само робив Айхенвальд. Так само робить Ніковський у вступних статтях до письменників. Не­хай же буде дозволено й мені виступити з приводу Тургенє­ва... проти тургенівщини...

У двох інших статтях ми аналізуємо жанри, що не корис­туються (як не користувалися й раніш) ніякою повагою в людей, слово в цій справі імущих. Дарма що читацькі маси захоплювалися і захоплюються й тепер авантурними опові­даннями, дарма, що найпередовіші, наймужніші, найрево-люційніші елементи старого суспільства, а конкретно кажу­чи, молодь украй захоплювалась авантурним, географічним, космічним романом, але мудрі сивоголові старці, самі хова­ючи Пінкертона під подушку, прилюдно виголошували йому анафему і рекомендували молоді читати "серйозну" літера­туру. Критика систематично угроблювала "несерйозну" літе­ратуру, "неглибокі" твори й винесла на поверхню нашої су­часної історико-літературної свідомости виключно "серйоз­ну" літературу. Гімназіяльна наука во образі якого-небудь фіолетоносого павіана з породи вчителів словесности уро­чисто анафематствувала Купера з Майн Рідом, вихваляючи неміряні глибини й вартості, скажемо, "Фрегата Паллади" Гончарова.

Ясна річ, будити ініціятиву, розбуркувати в молоді неспо­кійний потяг до яскравішого, кращого життя було не в інтере­сах поліцейської держави й поміщицької літератури. Духовні кастрати й прекраснодушні філістери на штиб хоча б того ж таки Гончарова куди миліші були серцю вищезгаданої кліки.

Не будемо, проте, тут аналізувати досконально причини такого напряму в літературі, а згадаємо про нього, аби нага­дати, що відповідні традиції й досі живуть у серцях... людей, що нічого спільного не мають з поліцейською державою й поміщицькою літературою, живуть, так би мовити, по інерції, поруч із сотнями інших забобонів. Бравши, отже, в інших статтях нефешенебельні жанри, візьмімось аналізувати тепер жанр благопристойний, — а саме, розберім побутово-психо-логічний етюд Тургенєва "Касьян с Красивой Мечи".

Форма "Записок охотника" — збірка нотаток лібе­рального поміщика — позначається на більшості оповідань цієї збірки зокрема. Мало не скрізь оповідає сам мисливець епізоди, що трапилися з ним, мандруючи по градах і весях широкої Росії. Така форма дає авторові змогу будувати фа­булу не в порядкові наростання, градації подій, а в спосіб простого нанизування фактів. Треба, одначе, застерегти, що форма "Записок" могла б служити й рамцями для справж­ньої фабульної речі, отак, як фабульні речі ховалися в світовій літературі під рядками листів, під картками щоденника тощо. Сама по собі форма "Записок" є, принципово кажучи, тільки один з найлегших засобів для "реалістичної" окраски пода­ваного матеріялу. Ми бачимо на прикладі Велзового опові­дання "The Snexperienced Ghost", як участь автора становить неабиякий засіб для досягнення ілюзії "реальности".

Отже, цього наміру підкреслити протокольністю форми реалістичність змісту в Тургенєва, очевидно, не було. "Запис­ки охотника", мабуть, так-таки й є просто собі "Записки охот­ника", та й по тому. Бо ж ні один з цих нарисів такої додат­кової мотивації не потребує — факти й ситуації, в них опису­вані, настільки повсякденні й банальні, що приймаються на­чисто на віру.

Перекажемо отож попереду короткий зміст одного з цих етюдів, а саме "Касьян с Красивой Мечи".

1. Автор повертається з полювання. При цій нагоді даєть­ся ландшафт. Виписуємо.

"Я осмотрелся. Мы ехали по широкой распаханной равнине, чрезвычайно пологими волнообразными раскатами сбегали в нее невысокие, тоже распаханные холмы; взор обнимал всего каких-нибудь пять верст пустын­ного пространства: вдали — небольшие березовые р о щ и своими округленно-зубчатыми верхушками одни нарушали почти прямую черту небосклона. Узкие тропинки тянулись по полям, пропадали в лощинках, вились по пригоркам, и на одной из них... различил я какой-то поезд. На него-то поглядывал мой кучер. Это были похороны..."

Цей ляндшафт, біла настирна курява, стома і спека, мож­на було б узяти як настрій зустрічі з похороном, але для цьо­го немає підстав. Очевидно, так і було насправді з автором. Це, так би мовити, не ляндшафт, а факт. Пізніше автор навіть заявляє: "погода была прекрасная, еще прекраснее, чем прежде"... із чого ясно, що ніякої окраски змістової цей ляндшафт не має.

2. Кучер починає гнати візок, щоб не зустрітися з похоро­ном.

3. Вісь зломилася, й доводиться стати на дорозі. Повз ав­тора проходить похорон, докладно описаний.

4. У присілку автор знаходить Касяна і умовляє його до­везти його до порубу, щоб він міг купити там нову вісь.

5. Купивши вісь, автор іде на поруб постріляти. Ляндшафт. Касян ув'язується за ним.

6. Автор убиває деркача. Вони лягають на траву. Лянд­шафт. Касян починає філософську розмову про кров, гріх і тварин.

7. Далі розмова йде про життя самого Касяна, про Мар­тина Теслю, що вмер, хоч його і лікував Касян (це його хова­ли в першій частині етюда).

8. Касян розповідає трішки про далекі місця, де йому до­водилося бувати.

9. З'являється дівчина (Аннушка), що живе з Касяном. Зостається нез'ясованим, чи це його дочка, чи ні.

10. Автор розстається з Касяном і вертається додому. Його кучер Єрофей мало додає пояснень про Касяна, хоч він був сусіда йому колись у Сичівці, на батьківщині Касяновій.

З цього короткого переказу кістяка видно, що автор не тільки в рамцях (облямівці, "обрамлении") свого оповідання додержує форми блокнотної, але й у самім оповіданні не дає ніякої структурної лінії. Є проста нитка, на неї неорганізова­но, очевидно фотографічно, нанизано розмови, перемежувані ляндшафтами. Самі розмови, як бачить читач, знизано не в порядкові наростання, а навпаки, в порядкові спаду, охля­вання. Попереду йде найдужче місце, — Касянова філософія, а далі йдуть біографічні відомості, що вкінець убивають у читачеві цікавість до Касяна. Вражіння загадковости, ви­кликане зовнішньою постаттю його й несподіваною заявою про гріх убивати тварини, стирається. Появ Аннушки, що міг би додати якусь сильну рису до характеристики Касяна, не використано зовсім. Зате все яскравіше й яскравіше стає для читача очевидним, що йому розповіли щирісіньку правду, з початку до кінця, не прикрасивши її геть нічим. Читача піддурено, отже, в найганебніший спосіб. Читач жде, що йому розкажуть вимисел так, що він повірить, що йому розказано правду. Натомість йому розказано правду так, що він шко­дує, що до неї не додано вимислу. Автор поводиться, як той єврей-комерсант з Могилева в анекдоті, якого спитали: "Куди ви їдете, Борух Абрамович?" Той одповідас: "В Мо­гилів!". Той, що запитував, довго мовчить, накупчуючи обу­рення, нарешті вибухає: "Для чого ви мене дурите? Адже ж ви сказали, що їдете в Могилів, щоб я не подумав, що ви їде­те в Бердичів. Але ж ви насправді їдете в Могилів! Для чого ж ви мене дурите!.."

Є ще один засіб модифікувати подавані факти психологі­чного порядку — це давати поряд "для порівняння" інакшо­го, протилежного понайбільше, порядку матеріял. Так і зроб­лено в етюді того ж таки Тургенєва "Хорь и Калиныч", де протилежність психологічних образів пояснено ріжницею між губернями Орловською та Калузькою. В оповіданні "Касьян с Красивой Мечи" такою протилежною до Касяна постаттю являється кучер Тургенєва Єрофей. Єрофей — це, так би мо­вити, Хорь, а Касян — так би мовити, Калінич; схожість між ними досить велика, приміром, Касян, як і Калінич, знає гра­моти. Отже, й тут ми маємо пару: Фавст і Мефістофель, чи, коли хочете, Моцарт і Сальєрі, так сказати, романтик і ре­аліст. Глибше цього порівняння не йде, бо глибше не йде аналіз кожного з них. Можна ще й навести паралель зі свято­го письма: Марія й Марта — і навіть, коли хочете, "Гоголь і чорт" — настільки поверхова ота "психологічна глибінь" пси­хологічного етюду, настільки цей етюд є необроблений про­токол сирових подій.

Не додає нічого до характеристики Касяна й ляндшафт. Узагалі ляндшафт у прозі грає або як відповідна декорація, або ще як контрастова декорація. Скажемо, ясний, соняшний день може стати за декорацію для життєрадісного мо­менту, або, навпаки, за глузливу контрастову декорацію для якогось моменту, скажемо, смерти укоханої матері, чи що.