То не Божа справа карати!
– Максиме, вибач, я тебе не розумію. Якщо не Бог на страшному суді, то хто покарає людей не гідних?
– Я того не відаю. Я вірю сину Божому який сказав Бог є любов! А там де є любов не може бути зла і помсти. А от про покарання… Я коли вперше почув розповідь дядька Степана про підступне вбивство мого батька, якого вбили самі козаки, що повелися на хитрість Жолкевського, та про різанину в козацькому таборі, вчинену за його наказом в якій загинула моя мама, то поклявся вбити його коли виросту. Але вивчаючи у школі святе письмо зрозумів, що то не вірне рішення. Ісус сказав "не відповідай злом на насилля!"…
– Ісус, син Божий так повів, він також мовив "возлюбіте ворогів своїх!", а як можна возлюбити татарву? Я наприклад думаю що Бог створив зло для того, щоб люди більше цінували Любов і Добро.
– Збишку, от мені цікаво чому "татарву" не можна полюбити, а поляків чи руських чи московітів можна?
– Ти знаєш, Максиме, мені то до голови не приходило.
– А може тому, що говорячи "татарва", ти бачиш перед собою татарів чоловіків з кривими ятаганами? А якщо то є жінка чи дівчина, та ще, може, вродливіша за твою Зосю, то зміниш свою думку?
– Того не може бути!
– А ти їх бачив?
– Ні, але впевнений, що не може бути!
– Добре, коли побачиш, тоді й поговоримо, а тепер можеш повірити мені, на слово я бачив і забути не можу. Але то все байки. Вернемося до помсти. Тепер ти зрозумів в чому причина козацької війни з Польщею?
– Якщо чесно, то я не можу повірити в таке. Хоча з іншого боку, якщо так діється то це з Божої волі стає.
– Ні, і ще раз ні! Бог не може творити зло! От ти сказав, "як можна любити татарву!". Я би тут погодився з тим, що то природно любити свій народ тільки за те що це твій народ. І то це буде лиш загальне поняття, серед свого народу теж найдеться немало твоїх кривдників, але народ свій ти від того любиш не менше. Тебе скривдили татари які забрали в неволю твою кохану, а ти тепер ненавидиш всіх татар. Чи то є правомірно і справедливо?
– Максиме, ти як ксьондз говориш, але для мене то занадто намудровано. Тепер татари скривдили і продовжують кривдити не тільки мене!
– Знаєш Збишку, може колись я і стану батюшкою або ченцем. Щоб ти знав, багато козаків – низовці, які протягом життя не мають сімей на старості йдуть в монастирі замолювати гріхи, яких натворили за життя. Вони розуміють що є великими грішниками, але мають надію на прощення Господнє! Пам'ятаєш як сказав Ісус в нагорній проповіді "сонце Боже світить всім і праведним і грішникам!"
– Ісус мав на увазі інше, а жити треба праведно і творити добро!
– То так всі трактують і я з цим згоден, але в даному випадку маю на увазі інше. Бог не розділяє грішних і праведних, це люди самі поділилися на грішних і праведних, а щоб виправдати свою дурість перекладають відповідальність на Бога. Я хочу щоб ти запам'ятав так як я пам'ятаю, ще одну примовку яку вживає Сагайдачний: "Бог дав людині розум, щоб вона не грішила, а людина використовує його, щоб переконати Господа, що творить гріх на благо!". І ще хочу сказати тобі, що прийшов на Січ не тільки тому, що є сином гетьмана. Я хочу як і ти мати власну державу і гідність, як і ти. Я маю на це право, і розумію, що на жаль цього можна досягти лише зі зброєю в руках. Проте моє бажання не має жодного відношення до помсти будь кому чи полякам, чи татарам, чи туркам!..
Але ми з тобою щось розговорились не на часі, пора до роботи!
– Дякую тобі, Максиме! Може я не все зрозумів з того, що ти мені тепер повідав, але я щасливий від того, що познайомився з тобою і мріяв би мати такого побратима як ти!
Максим відчував такі ж щирі почуття до Збігнева, але вони, майбутні воїни, вважали такі почуття не гідні мужніх чоловіків, тому Максим на знак згоди лише потис Збігневу правицю і вони пішли до табору.
***
На ранок всіх новиків, серед яких були і Збишко з Максимом, зібрали на площі. До них вийшов Сагайдачний у супроводі декількох старшин і бувалих лицарів – низовців. Сагайдачний коротко поставив завдання на проведення вишколу по підготовці до морського походу.
– Дітки, з кожним із вас я мав попередню розмову, і вірю у ваше щире бажання взяти участь у поході. Вірю що і відваги вам вистачає. Але до цього ще сила і вправність потрібна. А в морському поході ще й знання морської справи. Я добре розумію що за короткий час підготовки до походу не можливо всього навчитись, але основні навики вам передадуть відважні і бувалі лицарі. Тому уважно слухайте їх, у морському поході кожне зневажливе ставлення до вишколу буде важити вашим життям! З вами будуть вправлятися старші товариші не тільки у військовій справі. Ми вирішили зосередитись крім того на захопленні турецьких галер, подоланні фортечних стін, влучній стрільбі з луку і рушниці, Ну, і зрозуміло, у володінні шаблею.
Я знаю, що ви і самі постійно вчитесь володіти зброєю, а можливо дехто із вас зброєю володіє бездоганно, в кожному разі під час вишколу ви ближче познайомитесь, що стане вам допомогою в бою з ворогом. Я впевнений, що ви відповідально віднесетесь до вишколу, і дасть Бог в боях будете переможцями! Яким чином буде проходити вишкіл вам розповість курінний отаман, з яким ми були разом не в одному бою. То є лицар Війська Запорозького Олекса Гаркуша. На час вишколу він ваш батько. А я з вашого дозволу піду, маю купу інших справ.
Курінний розділив молодь на чотири півсотні, і повідомив хто з ними буде займатись якою справою. Навчити новиків всіх премудростей поведінки в морському поході і при необхідності військовому бою було доручено Самійлу Чубу. Спільно штурмувати фортечні стіни на прикладі берега Червоного Кута взявся вчити сотник Федір Скороненко. А Платон Куліш, кращий фехтувальник на Січі, повинен був передати секрети вправного володіння шаблею. Визначити вміння новиків володіти луком і рушницею взяв на себе сам курінний отаман.
Найбільше молодих козаків вимучував Федір Скороненко. З самого рання "чайки" з козаками причалювали до берега, і вони з тяжкими драбинами вискакували на берег і бігли до майже вертикальних стін Червоного Кута. Тут приставляли драбини і дряпалися до гори. Там де драбини не діставали верха, кидали гаки до верху і дряпалися далі вже по прив'язаному до гаків канату. Досить часто з драбини разом з канатом новики летіли згори, розбиваючи обличчя ранячи кінцівки.
"Вчіться бісові діти!", покрикував сотник, "Під час бою ще зверху стріляти будуть, якщо зненацька не вдариш на ворога!". Зовсім знесилена молодь поверталася до човнів, де Самійло Чуб, даючи їм відпочити, вчив роботи з веслами розповідав як поводитися в тій чи іншій ситуації. Особливо прискіпливо примушував повторювати як кожен повинен вести себе під час бурі і при нападі турецьких галер. " Під час бою немає часу думати, все робиться так, як закладете до мозку тепер!", повторював Чуб як молитву.
Після обіду і до пізньої ночі новики "тирлувалися" в гайочку за кілометр від казарм. Там знаходилося стрільбище і толока, на якій, розбившись на пари, козаки дзвеніли шаблями. В перший день Платон Куліш своєю шаблею в двобоях перевірив кожного на що здатен, які можливо невідомі прийоми; хтось знає, щоб потім передати іншим. У цій вправі у числі кращих був Збишек, так як при штурмі стін був кращим Максим. На завершення вишколу, навчання у вправній стрільбі проводив курінний Гаркуша. Стріляли в ціль більше з луків, "Хто відчує ціль і поцілить в середину цілі з лука, той швидше опанує рушницю!", повчав Гаркуша. Економлячи порох і кулі, з рушниці стріляли лише після вивчення всіх вправ, які необхідно було виконати до стрільби.
Перший тиждень після таких каторжних занять новики ледь доповзали до постелі. Але на другий хлопці почали відчувати в собі зміни. Швидко і впевнено робили складні вправи, бігом неслися до стін з важкими драбинами, і вже ніхто з козаків не падав з драбин при подоланні стін. Пройшло ще два тижні і курінний призначив день для показу гетьману, чому навчилися новики.
Зрання козацька старшина, задіяна до навчання молоді, зібралася на березі Червоного Кута спостерігати, чому вони навчилися. Через деякий час зі сходу з під сонця з'явилися човни, які стрімко мчали до берега. Розгледіти їх було тяжко, сонце сліпило очі, відбиваючись на гребінцях хвиль, тому спостерігачам важко було розібрати скільки човнів і тим більше скільки в човнах люду. Тим часом човни без єдиного звуку пристали до берега, і без шуму і криків козаки по двоє-троє хапали драбини і бігли до стіни берега. В лічені хвилини вони з'явились на горі і оточили старшину оголивши шаблі. Федір Скороненко подивився на Сагайдачного.
– Хотів би до чогось причепитись не можу. Добре попрацювали! З такими вояками можна сміливо йти на турецькі фортеці! Славно, лицарі!
І без цих слів було видно що Сагайдачний задоволений вишколом новиків.
– Ну, тепер покажіть як зброєю володієте. Бачу зненацька захопити ворога зможете, а ну, як швидко оговтається! Що будете робити!
Молодь, а за ними старшина пішли в гайок, де на протязі трьох тижнів вони вправлялися в стрільбі із луку і рушниці. Стрільба з луків була не така переконлива, значна частина новиків багато стріл пустила поза цілі і новики стояли притишені і зніяковілі.
– Не стидайтеся хлопці, лук то така зброя що вимагає довгого і клопіткого навчання, щоби вправно стріляти. Правду я кажу Олексо?
– Звісно, пане гетьмане! Та й то сказати, хлопці ще й не виділи як можна поцілити з лука. Петре, може покажеш новикам "карпатську квітку"? Думаю того буде досить, щоб зрозуміти, як можна вправлятися з цією зброєю.
– Олексо, ти знаєш, я давно не брав лука до рук, все перо та перо, але спробувати треба. Гляди, і мені пора до тебе на вишкіл! А ну, дітки дайте мені лука!
Хлопці подали гетьману зразу зо п'ять луків. Петро по черзі взяв кожного, спробував натягнути тятиву, лишив одного, інші віддав. Олекса Гаркуша простягнув йому п'ять стріл. Гетьман уважно подививсь на кожну і взяв одну, і навів лук на ціль. Різко відтягнув тятиву, на мить завмер, мов скульптура з луком, і стріла затріпотіла в середині цілі. Козаки схвально загомоніли.
– Тихо горобці! Не заважайте вправі!
Гримнув курінний. Сагайдачний мовчки взяв у нього другу стрілу і звичним рухом послав у ціль.