Безсмертний боже, яка весела, бадьора, вільна, жвавіша за блискавку і швидша за Евра та наша частина, яка називається божественною і яку Марон називає вогнем чистого повітря. Отже, за прислів’ям: "де у кого болить, там він і руку держить", — скупий безперервно думає про гроші, купець — про товари, орач — про волів, воїн — про зброю, — коротше, що в кого болить чи радує, те є в кожного в голові і на язиці. Моє ж серце, як тільки я прокинувся, полинуло до свого скарбу, і я почав міркувати сам собі так: ми, дурні і нещасливі, обурюємось, якщо хто-небудь з нас, за звичайними уявленнями, живе в злиднях або скромно, не маючи ніякого чину, тоді як одна доброчесність робить щасливим і зберігає щастя. Що ж, чи досягнув ти, нарешті, доброчесності? Чи ти вже прийшов до такого стану, що і до тебе можуть стосуватися слова: "Вам дано розуміти таїнства цар— 294ства небесного"? Якщо ні, то де ціна витраченого часу? Звертаючись до самого себе з такими словами, я почав підводити підсумок часу: коли, для скількох, на які дурниці я витрачав річ, дорожчу за все. Я ще й тепер не вмію користуватися часом, і навіть той час, який тепер у моєму розпорядженні, витрачається на дрібниці або, що ще гірше, на смуток, або, що найгірше, на гріхи. На майбутнє ми надіємося, сучасним нехтуємо: ми прагнемо до того, чого немає, нехтуємо тим, що є, так ніби те, що минає, може вернутись назад або напевно мусить здійснитися сподіване.
Коли я про це роздумував, згадав грецький двовірш, який я переклав на латинську мову і заучив, коли був [в лаврЂ святаго Сергіа]. Оскільки цей двовірш досить витончений, ми перекладемо його тут:
Τη̃ς ‛ώρας ’απόλαυε, διέρχεται πάντα τάχιστα:
‛Έν θέρος ’εξ ’ερίφου τραχύν ’έθηκε 5 τράγον.
Лови час, бо все швидко старіє:
Одне літо молоде козля перетворює в кошлатого цапа.
О, якщо б, мій Михайле, ми так використовували час, щоб у збентеженні потім не молили даремно про те, про що дурні звичайно голосять: О, якщо б Юпітер повернув мені минулі роки!
Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати і чого домагатися. Бо не може (ми читали сьогодні з одним приятелем в підручнику), як каже Платон у своїй "Державі", "постійно дотримуватися доброчесності той, у кого нема твердих переконань у тому, до чого слід прагнути і чого уникати, бо хто корисне вважає марним і навпаки, той біле вважає чорним". І горе таким! — вигукує пророк.
Напиши коротко, в трьох словах, як твоє здоров’я, особливо душевне. Прищ, який вискочив на обличчі, благаю, не чіпай і не колупай. Вчора я вжахнувся, випадково почувши, що для багатьох такі прищі, які здавалися незначними, були смертельними саме тому, що їх роздирали.
Бувай здоров, найдорожчий, з Грицем та іншими малятами!
Ваш найбільший друг Григор. Сав[ич].
Квітень.
44
[Харків, місцевий; 11 травня 1763 p.] / 541 /
ΚΑΘ’ΩΣ ΓΕΓΡΑΠΤΑΙ
Toto diei tempore
In morte vita nostra nobis ducitur. 295
Ac quales innocens ovis,
Quam durus ille carnifex ferro petit,
Fusurus atrum sanguinem:
Ipsa obsecundat ducta nullis viribus,
Gutturque praebet cuspidi.
Sed ista cuncta vincit aucta caritas
Solius ejus robore,
Qui nos amore sempiterno amplexus est.
Nam certa stat sententia> 1. / 542 /
ΕΙΣ ΤΗΝ ΠΕΝΤΗΟΣΤΗΝ
О utinam nobis fluat in cor spiritus ille,
Quem doctor pueris miserat ille suis!
Spiritus ille novus, qui corda suo innovat igne:
Ille novas linguas, et nova facta creans.
Spiritus ille novus zephyrorum mitior aura,
Quis simul ac flarit, fit nova terra statim,
Tempora, coelorum motus et vita novatur;
Hora vetusta fugit, hora novata venit.
Iam nova facta patrant homines, nova dicta loquuntur.
Mox novus obtutus, corda pedesque novi.
Ac velut illa arbor, quae bruma mortua verno
Sole calente super fit paritura brevi.
Adspice nunc stolidi vulgi linguasque manusque
Atque pedes: quid vult? quid facit, aut quid ait?
Ambitiosa loquuntur ubique, loquuntur avara:
Haec nova verba putas? lingua vetusta quidem haec. / 551 /
Regnat ubique scelus luxusque et spurca cupido:
Haec nova facta putas? Facta vetusta quidem haec.
Sola petunt, quae sunt ventris carnisque caducae:
Haec nova corda putas? Corda vetusta quidem haec.
О miserere mei, mitis paraclete, venito!
Da nova corda mihi, verba manumque novam 1
Exime de specu vulgi miserabilis hujus:
Insere coelicolis, qua nova terra nitet.
Carissime Michaël!
Hi versiculi quoniam visi sunt non injucundi, quique me hoc sacratissimo die, qui meta καί σκοπος omnium festorum est, pias res meditantem vel propter φιλαυτίαν, vel propter pias sententias adfecerunt, id est moverunt ad pietatem animum, hanc ob rem tibi quoque doctrinae. sed magis pietatis, quae sola beat, studioso nostroque amico communicare visum est. An si nauta suos / 552 / nauticos sermones nautae, mercator mercatori, militi miles libenter ‛ομιλίας suas communicat, pietatis 296 bonarumque literarum studiosus apud studiosum ac amicum mutus erit? Ach! non est ita! Tu interim perpende, non verborum, quae prope nulla est, elegantiam, sed utrum nos satis pie cogitavimus, vim sententiarum; et nucleum, non corticem degusta. Faxit suo tempore ’αγιώτατος ‛ο Παράκλητος ut vetusta et vulgaria fastidiens imo ipsius pietatis lacte relicto. Appetas nevum christoque viro dignum cibum, ut de te quoque id de Juda prophetatum possit usurpari: dentes ejus super lac.
Tibi faventissimus Gregor[ius] Sab[bin].
ЗА ПИСАННЯМ
<Як співає Давид: в тобі
Все наше життя.
Щодня смерть загрожує нам.
І ми як та невинна овечка,
Яку жорстокий м’ясник
Готується зарізати,
Пролити її темну кров,
Сама сприяє цьому,
Підставляючи горло під ніж,
Хоч її до цього ніхто не змушує.
Але все це перемагає милосердя
Силою єдиного того,
Хто обіймає нас вічною любов’ю,
Бо існує певне твердження...>
НА ДЕНЬ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ
О, якби нам в серце вливався той дух,
Який вчитель вклав у своїх учнів!
Той новий дух, що оновлює серця своїм вогнем;
Той, що створює нові мови і нові діяння.
Цей новий дух ніжніший за віяння зефірів,
Лиш тільки він повіє — зразу новою стає земля,
Оновлюються часи, рух небес і життя.
Давній час тікає, оновлений час настає.
Люди уже роблять нові справи, вимовляють нові слова.
У них з’являється новий зір, нові серця й ноги.
Так дерево, мертве взимку, оживає,
Як тільки з висоти зігріє його весняне сонце.
Подивись тепер, яка мова, руки й ноги дурної черні.
Чого вона хоче? Що робить і про що говорить?
Слова її бундючні, повні жадоби.
Думаєш — це нові слова? Це стара мова.
Всюди панують злочин, розкіш і брудна хтивість.
Думаєш — це нові справи? Ні, це старі справи. 297
Люди дбають, щоб догодити шлункові і тлінній плоті.
Думаєш — це нові серця? Це старі серця.
О, зжалься, ласкавий заступнику! Прийди!
Дай мені нове серце, нові слова і нову руку!
Визволи з печери, де живе нещасна чернь!
Прилучи мене до небожителів, яким сяє нова земля!
Найдорожчий Михайле!
Ці вірші здалися мені не позбавленими приємності. Коли я в цей найсвященніший день, який є метою і вісником всіх свят, міркував про священні речі, ці вірші, чи то через самолюбство, чи то благочестивими думками захопили мене і спонукали душу до благочестя. Тому я вирішив повідомити про них і тебе, мого друга і ревнителя науки, а ще більше — ревнителя благочестя, яке одне робить людину щасливою. Якщо моряк охоче обмінюється своїми морськими розмовами з моряком, купець з купцем, солдат з солдатом, то невже прихильник благочестя й корисних наук буде німим з тим, хто займається тим самим і є його другом? О, так не може бути! Але ж ти зверни увагу не на вишуканість слів, майже незначну, а на те, чи мислимо ми благочестиво, на силу висловлених думок і визначай смак не по шкаралупі, а по ядру. Хай найсвятіший заступник зробить у свій час так, щоб ти, відкинувши давнє і грубе і залишивши лише молоко благочестя, бажав нової їжі, достойної християнського мужа, щоб до тебе можна було застосувати пророцтво про Юду: зуби його біліші від молока.
Вельми прихильний до тебе Григор[ій] Сав[ич].
45
[Харків, місцевий; друга половина травня — поч. червня 1763 р.] / 991 /
Dilectissime omnium amice Michaël!
Post preces vespertinas valde aveo renovare hesternam deambulationem. Tu e templo egrediens aut ad me aut recta in hesterna tempe per humilia, quibus heri rediimus, loca sic lente ibis, ut te assequi ipse possim. Adducam mecum et magnam chori partem, id est meorum puerorum cantatorum. Accipiam et auctorem eundem, cujus ego genio vehementer delector. Nae ille sapienter juxtaque salse detrahit larvam suam blandissimae turpissimaeque meretrici, puta mundo huic. Sed ponamus eum esse talem, qualem vulgus aestimat. Attamen sapientis est e stercore aurum legere. An non Christus improbis паденіе, non ’ανάστασις? An non omnia pura puris? Sed 298 quid ego tibi hunc laudem? neque enim erimus similes ventosi illius ac stulta philosophia inflati scholastici, qui risit ’επίγραμμα, τό ’επίγραμμα... inscriptionem illam... Hoc solum dico: Nemo unquam salsius, plenius, utilius ob oculos posuit velatam mundi spurcitiem. Sane talibus, qualis tu es, bubonis lumina ingenerat. "Дажд премудрому вину..." etc. Illud Terentii videtur sucinde ingeminare: Ex aliis periculum facito, tibi quod ex usu siet. / 992 / Invitus finio. De hoc genere nocte dieque est disseredum.