— Піди спитай!
Волошенко підбігла до Бочкарьової.
— Ну що?.. — спитали її батальйонерки, коли вона повернулась.
— Вона каже, що зараз буде велика станція й там нам дадуть обід. Але вір цій паскуді, вона, мабуть, нализалась там з офіцерами шампанського, так їй тепер байдуже!
— Сіда-ай! — раптом почули вони команду.
Паротяг гучно заревів і ліс повторив його сотнями лун. Батальйонерки побігли до вагонів. У лісі залунали крики і всі батальйонерки, що збирали суниці, кинулися бігцем до поїзду. Але поїзд не відходив. Паротяг дав ще кілька гудків і, коли всі батальйонерки розсілися по вагонах, він вирушив зі станції.
Поїзд ішов на фронт у напрямку до станції Молодечно. Він довго стояв, і на маленьких і на великих станціях. На великих станціях, де були військові харчувальні пункти, батальйонеркам видавали обід та гарячий сніданок або вечерю. Поїзд посувався до фронту дуже поволі й батальйонерки нудились у своїх вантажних вагонах.
На станціях, де зустрічалися військові частини й довго стояв поїзд, вони незабаром знайомилися з солдатами та офіцерами, що спочатку зустрічали їх різними глузливими дотепами, а потім, коли доводилось вже прощатись, розставалися неохоче з привітними, теплими побажаннями.
Батальйонерки знаходили собі солдат і офіцерів до вподоби й весело проводили час в їхньому товаристві. Деякі з батальйонерок за старою звичкою навіть підробляли на цьому. Незабаром, через надто послужливий телеграф, уся залізниця на десятки верстов знала, що їде "бабський поїзд", з веселими дівчатами в солдатських уніформах. І солдати військових частин, що були розташовані на залізниці, заздалегідь готувалися до зустрічі дорогих гостей.
Еротичні розмови, що залунали у вагонах батальйонерок, якось надзвичайно хвилювали Жанну Барк. У неї несамохіть прокидалися дивні почуття, що їх раніше вона майже ніколи не відчувала. Вона вся розцвітала. Жанна відчувала, що в неї починає грати кров, як грає шампанське, і їй стало приємно й моторошно. Вона відчувала, як її молоде тіло наливається якоюсь силою, енерґією, що її важко стримувати, що до болю наповняє її груди. І тоді вона починала сміятися без усякої причини, їй хотілося танцювати. Струнка постать і молоде безвусе обличчя прапорщика, що вона його бачила на станції, вставало їй в уяві й тоді вона щосили обіймала Франю.
— Він тобі подобається?.. Да?.. — питала Франя, помітивши якусь нервовість у поведінці Жанни.
— Хто? — наче нерозуміючи, говорила Жанна.
— Прапорщик!.. Він такий гарненький, як левинятко з зоологічного саду. Ми з ним познайомимось, хай звечоріє трохи!
Жанна червоніла.
— Навіщо?.. Це зовсім зайве!.. Він мені не подобається!
— Чого ти боїшся, Жанно, ми ж їдемо на фронт!.. Нас може вб'ють там. Я обов'язково познайомлюся з моїм підпоручником. Ах, який він симпатичний!..
Вагання й сумніви терзали Жанну. Чому вона не може так просто ставитися до речей, як ставиться Франя. Може справді на фронті її вб'ють, а вона боїться віддатися прекрасному хвилинному почуттю. Він же їй до вподоби, цей прапорщик з обличчям дівчинки. Чому б їй не познайомитися з ним? Ах, коли б це був Бойко, вона не вагалась би більше. Любий Стефан із своїми химерними поглядами, що втілювались у непохитні вчинки. Жанна пригадувала його трохи суворе задумливе обличчя, його нервову постать, що ніби так і звикла до небезпеки та переслідувань, і тоді прапорщик відходив на другий план.
"От, коли б несподівано зустрітися денебудь з ним на фронті! — думала Жанна. — Але ж він на півночі, десь коло Риги, а ми їдемо на західній фронт. А може його вже немає?"
І від цієї думки Жанна блідла. Після смерти Муславського вона почала ставитися до війни серйозніше. Вона відчувала тепер, що там щохвилини може скоїтись багато сумних і непоправних подій.
Стефан, Стефан!.. Чому його тепер немає десь близько коло неї?.. Вона б так багато розповіла йому. Вона чомусь лише тепер зрозуміла, що лише Бойко, лише він міг би бути для неї її любим Стефаном. Лише б до нього пішла вона без всяких сумнівів та ваган
"Стефане, Стефане... Де ти?.."
Вона раптом зрозуміла, що вона згадує Стефана Бойка надто вже часто. — Що це таке? — Її гордість обурилась. Невже вона має до цього Бойка якесь почуття?.. Дурниці! Прапорщик цікавіший. Вона обов'язково познайомиться з ним. Вона ж солдат і може поводитись, як схоче.
Вечоріло. Було літо і смеркалося дуже поволі. Вони проїхали вже кілька станцій, обідали й вечеряли. Батальйонерки полягали на лавах першого й другого поверху обличчям в середину вагону й дивились, як заходить сонце, як в лісах густішає присмерк і під ніч оповідали смішних еротичних історій, що приємно дратували нерви.
Жанна замріяно лежала на лаві й дивилась на дерева, що миготіли в дверях вагону.
— Підемо? — спитала її Франя, що лежала проти неї в другій половині вагону. — Зараз буде зупинка й ми підемо пройдемось уздовж поїзду... Вони напевне вийдуть!..
— Алеж незручно зачіпати їх! — відповіла Жанна.
— От, ти побачиш!.. В солдатській уніформі поговорити з офіцером дуже легко. Я вже надумала, як це зробити.
Раптом вони почули, як загудів гудок паротягу. Поїзд підходив до нової станції.
— Ходім, зараз зупинка!..
— Може не варто!..
— Чого ти така боязлива?.. Це просто сором!.. Ходім!..
Поїзд став і Франя з Жанною зіскочили на колію. Станція була маленька й безлюдна. Стемніло і крізь розчинені двері вагонів на колію падали світлі плями від свічок. Світло сполохувало чорні тіні й вони порваними крилами билися об землю. У вагонах батальйонерки готувалися на ніч і тому на станції й на коліях було зовсім безлюдно. Франя з Жанною пройшли до офіцерських вагонів. Там, немов чекаючи на них, уже стояв прапорщик і палив папіроску. Франя несподівано для Жанни, не даючи їй затримати себе, одразу заговорила до прапорщика.
— Пане офіцере, — сказала вона, ставши струнко й віддаючи честь, зовсім забувши, що вона без кашкета, — скоро вже буде фронт?..
Прапорщик посміхнувся й у відповідь дзенькнув острогами.
— А вам дуже хочеться на фронт?.
— Не так щоб дуже, а просто цікаво!..
— А вам? — запитав прапорщик у Жанни.
— Дивне запитання!.. — трохи схвильовано відповіла Жанна. — Коли б мені не хтілось їхати на фронт, то я б не розмовляла з вами тут!..
Прапорщик зацікавлено поглянув на Жанну; він зрозумів, що з нею треба поводитись чемно. Ця дівчина, очевидно, була з інтеліґентної родини. Прапорщик тепер уже зовсім захоплено дивився на обличчя й кучеряве волосся Жанни.
Раптом у дверях вагону з'явився вже знайомий їм підпоручник. Він сходами зійшов до них на колію.
— Познайомтесь!.. Це підпоручник Сергій Григорович Манзій.
Підпоручник, щось почувши в голосі прапорщика, увічливо дзенькнув острогами, сказав: — "дуже приємно" — і простягнув руку Франі, а потім Жанні. Жанна несамохіть дала йому руку і згадала чомусь Голуб'ятнікова. Цей підпоручник Манзій теж був Сергій Григорович. Жанні стало смішно. Всі поручники й підпоручники нагадували один одного.
— Чого ви посміхаєтесь? — помітив офіцер.
— Ви нагадали мені одного мого знайомого, поручника Голуб'ятнікова, він теж Сергій Григорович.
— А, Голуб'ятнікова! Знаю. Ми разом з ним вчилися.
Жанна подивилась на прапорщика, він просто не відводив від неї погляду.
— Який чудовий вечір! І, здається, буде місячна ніч... Ви далеко їдете?..
— Разом з вами до Молодечно! — відповів прапорщик. — А там невідомо.
— Сідай! — пролунала знайома команда.
— Виходьте на другій зупинці! — сказав прапорщик.
— Ми це влаштуємо! — сказав підпоручник. — Ви, панночки, йдіть тепер до вагону, а ми до другої зупинки налагодимо справу з вашим унтером Бочкарьовою.
Раптом загудів паротяг і дівчата, не прощаючись, кинулись бігцем до вагону. Батальйонерки, що були в вагоні, простягнули їм руки й допомогли влізти.
— Що?.. Познайомились з офіцерчиками? — запитала Корзухіна. — Я все бачила!..
— Ну, і язиката ти! — сказала Франя, помітивши, що інші батальйонерки сміються. — Уже всім розплескала своїм завзятим язичком!
— А, Жанна!.. Я від тебе не сподівалась, що ти така хоробра! — сказала Волошенко.
— Залиште! — заступилась Франя. — Чого причепились?..
— А підпоручник гарненький хлопець!..
До Жанни підійшов її кіт Агасфер, що став пушистим білосніжним красунчиком, і почав пеститися об неї. Жанна взяла з собою Агасфера й на фронт. Батальйонерки звикли до нього й тепер часто бавилися з ним.
— Твій Агасфер трохи не залишився на станції. Я ледве його докликалась! — сказала Снятко.
Жанна обійняла кота й стала йому дорікати. Так минув час до другої зупинки.
Коли поїзд спинився знову і Франя з Жанною збиралися вже вистрибнути з вагону, до них підійшов зі списком в руці підпоручник Манзій. Прапорщик присвітив йому електричним ліхтариком і підпоручник став викликати за списком.
— Корзухіна!.. Волошенко!.. Максимова!.. Барк Євгенія Михайлівна!.. Чорненко Францішка!.. Колодуб!..
— Це з іншого вагону! — відповіла Франя.
— Ага!.. Снятко!.. Скільки вас тут у вагоні? — спитав, трохи подумавши, підпоручник.
— Дванадцять чоловіка! — відповіла Франя. — Четверо втекло, злякавшись німецьких гармат!...
— Всі дванадцятеро в наряд, до першого клясного вагону, замкніть двері й гайда!..
Прапорщик погасив ліхтарика й обидва офіцери пішли до свого вагону.
— Слухаюсь! — кинула їм навздогін Франя. — Збирайтесь, дівчатка!.. Швиденько! Кашкети не беріть! Все залишіть тут! Ну, виходьте! Погуляємо трошки... Тільки тихо!..
Батальйонерки пострибали на колію.
— Я не піду! — сказала Жанна.
— Е, кинь!.. Це ж наряд! Відмовитись не можна. Дисципліна!.. І Франя легенько виштовхнула її з вагону. Батальйонерки зачинили у вагоні Агасфера й пішли до клясних вагонів.
— Куди це ви? — висунулась якась батальйонерка з сусіднього вагона.
— А так на станцію!.. Попустувати трохи! — відповіла їй Максимова.
Батальйонерка позіхнула й сховалась у вагоні.
В клясному вагоні вже йшла гулянка. Офіцери без портупеїв, з розщібнутими комірами, пили горілку й вино. Вони веселими криками зустріли наряд батальйонерок. Дівчата відразу розсипались по вагону й познаходили собі затишні місця коло офіцерів і навіть на їхніх колінах.
Жанну й Франю в проході вагону зустріли прапорщик з підпоручником і потягли до свого відділу.