отелилась десятій годині ранку 23(10) лютого трохи сонце показалось хмарно розтавало 25(12) лютого туман 26(13) лютого мороз вітер холодно 27(14) лютого сонячно розтавало 1(17) березня похмуро мороз вітер показується сонце сніжок почав йти 2(18) березня холодно мороз вітер 14(1) березня мороз зранку похмуро а після дванадцятої години сонячно вітер холодно 15(2) березня сонце цілий день мені шістдесят п'ять років
8(5) березня тепло 24(11) березня три тижні минуло 25(12) березня Кость помер
26(13) березня ясний теплий хоронили Костя Татаренка
та ще й звідколи — чи як ми дітьми такими були та творили собі, як нам жити, до зірки, до квіточки примовляли, ой, квітонько, квітунечко, ще й ти, зіронько ясненька; а не було паперу, то на пісочку соломинкою вимальовували що квіточку, що зорю; а вже ж до мальованого то й не промовиш, а тіки дивом дивуєшся, яке то воно; а вступиш у хату, то вітчимові вже й не так, — о, вже гасу напалила за ніч; а надстоїш довше увечері, щоб же ж і зірок діждати, та вийде зумисне під без і бульботить по нижчих листочках, як-то йому тут і місце, — ганьба перед хлопцем; рипнися до мисника, — на мисчині жаба почвертована, о бо-о-оже, це тра було не бачити, мати до неї: де він їх набрав; а це то вже вона згадала, — збираються на Розтоки гречку косити, ну та й її бере, а як назад їхати, спиняє коней біля болітця, — там колись хутором хата стояла, й ставочок був, а це заросло, одним жабам царство; вертається її вітчим, щось у лопусі загорнуте несе, замощує у гречку на задку, вйо, поїхали; отакої січки вріжем, отакої гречки вкосим! Чогось же у пам'ятку: що ті люди оддалік села, і так то їм не страх було, — коли це вони з матір'ю десь біжать на постріл, і зірочки на небі як-то якісь чужі, і як вона ступила у щось мокре, а вдома побачила, що кров, а на ранок привозять батька Кирила — заснув п'яний під корчмою, й так захолов; то ще був якийсь Іван Галичан, що мати казала, що він був до неї добрий, і якось воно так усе спливло, а от ці жаби — ну не сміх тобі; вітчим і її потроху підучував з теї мови, де він у полоні був, то вона й знала з кілька слів; от він сяде обідати, — сіоппетоі... абощо, а сам так очі витріщить: зрозуміла чи ні, але їй ці примовляння в печінках сиділи, подай, та ще й обдарує якимсь вченим словом у спину, гіоїст, — вона аж коли вже заміжня була, то тільки дізналася, що воно таке. Він цю європу в село привіз, то ще б і нічого, з батюшкою полюбляв у шахи грати, та спершу цього костюма та метелика приношував, а як закомандував у колгосп, то це тобі на європу, — з трактора прийде, руки в мазуті, а то ще агрономом трохи побув, то хоч пам'ять зосталася, такий лісок по сей день за капличкою по горбах зеленіє; ну та за жабів не забував, — цієї євроїр в селі не прижилося. От коли мати на роботі^ то й вона вимандрбвує, аби з ним у хаті не сидіти, бо шкрьомбає тими цвяхами по долівці та курить, та курить і научає, як що буде тією мовою, — добрезно, хоч було до кого збігати, тітків і дядьків у їхньому роду було; от уже чутка, що тітка Пичачка лаштується на висілки, мені той ваш колгосп на хоробу здався; така тітка здорова була, гарна, хазяйство велике, а мати парить по селу, десь дитина
ділася, — сидить собі в тітки і день, і два, от уже й скрині спаковані, та й висиділа на придане — мідну велику сковорідку їй тітка подарувала; вона з нею і заміж виходила; варення варити; та й то вже коли — по війні далеко, чути, що тітка Пичачка приїхала рідню провідати; заводить її сестра Женя в хату, а тітка сидить при столі, товстіша зробилася, та вся в золоті, видко ж, непогано там довелося на Далекому Сході; не впізнала її тітка; вона то й малою соромилася, як хто в хаті, а це немов зовсім чужа людина, — от згадали про сковорідку; тітка Василина каже, чого ж вертатися, як там усе життя минуло, посміялися, та й. Та й де ж знаття, — кидає тебе в світ, чи з свеї, чи з якоїсь волі; пів-народу прогребло континент уздовж і впоперек; а мати, бувши присмерті, питалася, а куди ж це вони тепер їдуть, жили б собі, чи тут місця мало, — а забули, як збувалися останнього золота, як вітчим повиносив до міста і рублі золоті, і каблучки — а що-о, вмира-ати? — тільки кульчики й зосталися, от було що зоставити дочці; а тим тепер є що дітям на дорогу у світ, та й виїжджають; чи ти думаєш, воно так собі все, оці войни та революції, та хоч що, — за гроші бійка, віками надзирують та мудрують, як повикачувати в народу гроші, щоб ходив та просив, бо то державі, такій бідній, треба, а то ще кому, щоб було їхнім дітям за що тепер з цеї держави ноги виносити. То хто ж це на ту державу робив, а хто одробляв, а кого зривало з рідного місця, — та ми й кван-тунців поб'ємо, а перш кістьми ляжемо, бо нас навстоячки під кулі на вра виводили; а вернулися з чоловіком з тої далечіні, то тіки те, що з собою везли, й лишилося; а багаж чи десь розбомбило, чи банда яка розор учинила, і сковорідка пропала, там така, як
27(14) березня Гагарін і Серьогін загинули
30(17) березня тепло сонячно о першій хоронили Гагаріна льотчиків 7(25) квітня Благовіщення ясний теплий 17(4) травня Андрей Усенко помер Фросі Чорної 18(5) травня хоронили Андрея Усенка Щербаченко Сергій в Красну Армію
22(9) травня Николая празник 30(17) травня Вознесіння 9(27) червня Трійця 19(6) червня дощ 20(7) червня дощ 12(29) липня дощ Петра Павла празник 17(4) липня день народження Тетянки 1(19) серпня баба Пізнюрка померла 2(20) серпня хоронили 3(21) серпня Валя поїхала помер маршал Рокосовський сімдесят два роки Толі день народження 14(1) серпня празник Маковея 19(6)серпня Спаса 28(15) серпня празник Пречиста 1(19) вересня дощ гарна погода 11(29) вересня празник Усікновенія Глави
17(4) вересня померла Нипка Крушинська
почистиш, то мов золото блищить; та й вертайся на милу Вкраїну, бо вже нові войни, у новий похід, уставай, страна огромная, — уже ж не грошей твоїх тра, а м'яса, та побільшенько, бо ті, що повиростають для держави, то ті сперш пілотки батьківські носитимуть, та робитимуть за десятьох, а щасливі будуть такі, як ніхто в світі: радітимуть голці саморобній, за машиною гнатимуться аж вкрай села, — о, щастя прокататися з дядьком у кабіні; ці вже до рабства звиклі, на тобі трудодень, бо знов держава збідніла, — та яке лихо нею вправляє, що рід на рід, народ на народ, світ на світ, а людина вже на людину; і то ж тра ще якось чудуватися на якусь травинку, до квіточки нагнутися, перепросити підкошене у траві гніздечко, дослухатися по дощі зозулині роки, — вона як була ще невеличкою, любила дуже, як до її матері приходили сестри; вони їй усі були гарні, але не схожі були одна на одну, навіть характери у їх були дуже різні; вони любили поговорити, посміятися самі з себе; мати питає в Ганни "ти що, заколола кабанчика, що принесла свіжини"; а Ліксандра, найменша, любила насміхатися "хіба ж то вона коле, то Микола, любий чоловічок"; Ганна могла й образитися, скаже "який уже є"; хіба вони винні, що "твого Василя вбили"; мати завжди старалася перебити, бо можуть ще й посваритися, бо беручкі були до слів; "Ганю, може, справді Микола колов"; "він, проклятий, знав, що сьогодні треба колоти, то поліз на клуню, вроді дірку зашити; а, думаю, ніколи він мені не помагав, то й сама справлюся"; сестри сміються — така тушка, як звалиться, той кабан і не дихне; "тушка не тушка, а вже попробую, не вперше; вигнала кабанчика на двір і взяла макогона, і дала йому по лобі, щоб він упав; але видко, не дуже йому попало; він трохи присів, а я за шпичку й на кабана, звалила, але, бачу, неладно всадонула йому в серце, а він, проклятий, як схопиться, я перекинулася, а кабан бігає по подвір'ю зі шпичкою і кричить на всю вулицю; добре, що подвір'ячко маленьке, треба ж його домучити; кабан на подвір'ї кричить, а Микола на клуні "Ганю, що ти робиш"; почала вже смалити, допіро, проклятий, зліз, почав бурчати; кажу, мовчи, заразо, бо ще й зі злості тебе обсмалю; а що я бичка сама різала, правда, що довго бекав, мабуть, не зовсім перерізала горлянку; мій Микола аж плаче, а сусіди хоч мають з чого сміятися"; "він, зате, тебе й любить"; "еге, йнакше й не назве як моя матір-божа; я йому дулю, а він схватить її і цілує як навіжений, вицілує всю, тільки не посилай у погріб по картоплю, бо боявся жабу; а раз таке впросила, набрехала, що слаба; пішов таке з горем; це вже було восени, листочки вже пожовтіли і де-не-де
падали, і місячно так було, гарно, вечір гарний; але Миколу впросила, біжи ж та внеси на завтра; крутився, крутився, таке пішов; не знаю, чи то він брав, чи ні; кажуть діти, вбігли знадвору "мамо, батько кричить у погребі"; думаю, Господи, може, там привалило чи якої немочі він там кричить; вибігла з дітьми, повісилась над цим погребом "чого кричиш, як навіжений"; каже "жабу в руки схватив"; жаба; ну ми вже над цим погрібом полягали зо сміху; а він, як куля, з погреба вискочив "Ганю, голубко моя, мати-божа, буду робити, що скажеш, тільки не посилай у погріб"; з мого Миколи всі сусіди сміялися, що він такий боягуз; але зате він був неледа-чий, все міг зробити, йому аби пилка, струганок, долото; оце він буде стругати, відрізати, тесати; оце його любе діло; і сміються сестри, аж за боки беруться; "і четверо дітей настругав"; ну хоч буде що згадати; а чим ти, Олько, похвалишся, як Василя вбили, то сама ж не хотіла жити, навіть у Київ їздила, думала, там якогось уловиш; "ой, сестрички, їздила; там у Люсі небоги вберуся по-город-ському й ходжу по вулиці; там так гарно, весело, людно, там дерева такі велетні, шепочуть собі від легенького вітерцю; а мені й обізватися нема до кого, ходжу одна, як голубка підбита; підійду до вітрини, стану, подивлюся на себе і думаю, я ж гарна, чому мені нема щастя; он іде таке нікчемне, а чоловік коло неї як орлик; в кожного своя доля"; "і справді ти їздила в Київ, щоб там когось знайти?"; "думала і їздила, а нікого не судилося"; сміються сестри; "Олька зможе що хоч відчибучити"; "тобі судився ось фельдшер, чого тобі ще треба"; "судився то судився, як я його ненавиджу, не можу на нього дивитися; воно таке роботяще, і лічить уміє; як надіне білого халатика, так наче
18(5) вересня
хоронили Нипку
Крушинську
21(8) вересня
Пречиста день
народження Інни
Тамариної
27(14) вересня
Воздвиження
20 жовтня Хроська
померла
26(13) листопада Бутенко помер 27(14) листопада Заговин Вова прийшов з армії 40(17) листопада Сергій ...