Хорошо грають: сталінці1 їм набили… Ну, так сталінці?! Сталінці — шахтарі! Це раз. Друге, погода була не підходяща для бердянців, а підходяща для сталінців.
Але:
— Ми їм іще наб'ємо! Сталінцям[7] отим!
* * *
Так і живе Бердянськ. Так і живуть бердянці… Живуть собі, на базар щоранку ходять. А на базарі всіляка пожива продається, для "пропитанія"…
Там на базарі ще й бабуся сліпа сидить, з мисочкою в руці, сидить і причитає:
Помогніте, папаші,
Помогніте, мамаші,
Та помогніте ж, сестриці,
Помогніте, голубиці.
Когда б я світ божий видала,
Я б вашої доріженьки та й не засідала,
Когда б я світ божий виділа,
Я б рученьок не простягала.
Я б вашої головоньки та й не клопотала…
А дасть бердянець бабусі копійчину й дістає за ту копійку:
Сохрани, господи, вас у полі, Сохрани, господи, вас у домі, Сохрани, господи, вас у путі, Сохрани, господи, вас у дорозі.
І все це за копійку!
* * *
Ну, що іще в Бердянську є?
Пляж є… Там купаються, на сонці вигріваються… Це ясно.
Пошта є… На пошті поштових листівок нема… Але це ж не од Бердянська. Це от Наркомпоштеля. А Наркомпоштель вирішив: хай пишуть закриті листи. Більше напишуть…
Аптека в Бердянську є… В аптеці цвілі капсулі з рициною продають! І знову ж не винний у тім Бердянськ аж ні крапельки: то Укрмедторг таку йому ніжку підставив.
От що в Бердянську є… Все, думаєте? Ні, не все!
Наостанку я про найголовніше вам розкажу… Про діток про бердянських… Хароші дітки… Святкували оце вони цими днями свято закінчення шкільного року.
От як висипали на бердянські вулиці!.. Так і залили… Більш як три тисячі піонерів у Бердянську! І співали, і декламували в міському садку, і інсценіровки всілякі виставляли…
А як двинули пісні, що ото і:
Капітан комсомолець, Кочегар комсомолець, Всі матроси комсомольці, Комінтерна славні хлопці, Одно слово, ленінці!
Так куди вам?! Та ще не якнебудь, а з притиском:
ЛЕНІНЦІ!
Стара баба так не може. І "інші" так не можуть… Вони, дітки, — вони можуть!
А ви кажете: "Бердянськ?!" От вам і Бердянськ!
"БЛАЖЕННІ ІЗГНАННИЄ ПРАВДИ РАДИ, ЯКО ТИХ ЄСТЬ ПЛЯЖ НА МОРІ НА АЗОВСЬКІМ"
Харашо на світі жить, коли біля вас море шумить…
Тоді так добре на ракушках лежиться, бо під вами плахта, а над вами небо, а на небі сонце…
І знову ж таки море шумить… Азовське море. Воно з берегом бавиться: наляже грудьми своїми на берег, заворкоче, а потім одступить і так само заворкоче…
І так день, і так ніч… Воркоче море… Шумить…
Під воркіт морський добре казочки слухати… Море собі шумить, а ти собі слухаєш… А ті, що біля тебе лежать, розказують…
— І був я аж на далекім Уралі. І бив я білих… Ох, як я бив білих!.. А тоді потрапив я на Вкраїну… І бив я Махна… Ох, як я бив Махна! А тоді я демобілізувався і почав працювати на шкірянім заводі в Бердянську… За члена завкома був… В культкомісії працював… Робкором і місцевих, і губернських (тоді ще губернії були), і центральних газет працював… Дааа… Хароше життя було… Чотири роки робкорствував… А потім скоротили мене "по штату"… А потім — безробітний я… Нічого не зробите, "штати" — сувора річ… Сьогодні мене скоротили, а за два тижні на моє місце другого взяли, "кваліфікованішого" від мене, бо в нього чотири корови, садок, земля, а в мене нема того нічого… С и н к о в. моє прізвище… Скоротили, ще й посвідчення дали: активний член профсоюзу, активний робітник, активний робкор… Самий тобі "актив"… Дааа. Робкор — хароша штука… Передовик у робітничій демократії… Мне першого ж і кишнули… І от ходжуходжу, пишупишу… Дааа!..
…Робкор я… Старий робкор… Давній робкор… Тридцять літ робочого стажу… Слюсар… Активна участь в обороні Радянської влади… Останній час — робітник на Першотравневім заводі в Бердянську… Скоротили… Та ще майстер і говорить:
— Багато пишеш!.. І котись…
Я й покотився… Безробітний я. В садку тепер пораюсь… Прийдеш:
— Чи нема роботи?
— Ааа! Це ти?! Нема! Та так, мабуть, що й не буде! Робкор я… Ф е д ь к о моє прізвище… Дааа.
…Робкор, знаєте, я… Струсовський моє прізвище… Молодий я ще робкор… Комсомолець… На заводі шкіряному я працював… Скоротили, знаєте, "по сокращенію штатів"… Молодий я ще робкор… Так і ходжу… Дааа…
І я газетяр… Є г о р о в на прізвище… Секретарював у місцевій газеті… Тепер статті й кореспонденції пописую… Прийдеш кудинебудь:
— Чи нема посадишки, знаєте?
— Ааа?! Пишете?! Нема, голубчику! І так, що навряд, мабуть, чи й буде! Тяжко тепер, голубчику, з посадами, самі знаєте…
Ну й підеш… А там дивишся — другого й приймуть… Пишу я, знаєте… До газет пишу… Даа.
— Та й що нам, товаришочку, робити?
— Що робити? (Це вже я їм говорю). Робкорівське, говорю, "движеніє" в Бердянську… "Двигають", говорю, робкорами… Інших по інших, говорю, місцях'убивають… Которі робкори й сількори, говорю… Ну, а вам, говорю, що вам… "Принімаючи, говорю, во вніманіє", що город Маріуполь у вас, говорю, не без прокурора, з нами, значить, говорю, бог!! Давайте покупаємось…
Харашо в Азовськім морі купатись… Море шумить-шумить…
"ІДЕАЛ"
Не парфуми "Ідеал", і не мило "Ідеал", і взагалі не той ідеал, що ви його в думках укохуєте, а жатка "Ідеал".
Жатка, машина ота, що пшеницю косить…
Так про той "Ідеал" мовитиметься…
Про найідеальніший "Ідеал"… І найпотрібніший…
Хто родить той "Ідеал", як він родиться, куди йде, кому допомогу несе?
У Бердянську "Ідеал" родиться…
Під горою завод стоїть, а з димаря там дим курить… Завод стоїть "Первомайський", робітничий ще й селянський… Дивись!.. Аж завіршувалось…
Так оцей самий завод "Первомайський" у Бердянську і виробляє знамениті жаткисамоскидки, типу Дорінга, відомі і в нас, і за кордоном під назвою "Ідеал"…
Колись завод належав Джонові Грієвзеві, спритному англійцеві, що прийшов до Бердянська простим ковалем, розпочав з невеличкої кузні, а кінчив багатющою акціонерною компанією "Джон Грієвз і К0"…
Виробив тип своєї жатки, зробив тую жатку легхоходною, неважкою, недорогою; жаточки виливав та весело поживав…
Робив він ще й букарі, плуги, снопов'язалки… Робив аж до революції…
Прийшла революція, утворила нове акційне товариство "Робітник, селянин і К" і передала завод новому хазяїнові.
"Робітника" й "селянина" ви, мабуть, знаєте, а за К° запросили вони до себе трудову інтелігенцію… Та й почали працювати…
Попервах не клеїлося. Робітник та селянин частенько дома не бували, бо то Врангель, то Колчак, то Махно — доводилося ж ото перестрівати, завертати і т. д., ну а К теж м'ялася, стояла перед отією, що й ви знаєте, платформою та чухалася: "Чи лізти, чи не лізти?"
Кінець кінцем прийшли хазяїни додому, подивилися з платформи на К, дали руку:
— Та ліз уже! Чого мнешся, "перепуганная"? Полізла К … Полізла і, як каже свята євангелія, на платформі "угобзилася"…
Та й запрацювали бони "разом трох"… Та працюють і досі… Працюють, сказать, непогано. Панську спадщину поширили.
Спорудили ремонтноінструментальний та будівельний цехи. Це для потреб самого заводу. Спорудили дві нові вагранки.
Збудували шість нових печей для "томленія" чавуну. Поширили деревообробну робітню.
Закінчують нову будівлю чавуночистки, прибудовують шишельний відділ гамарного цеху…
Перебудували ковальську й пресову робітні… "Женуть" 16 000 жаток на рік… І 500 на місяць… На той рік гнатимуть 26 000 жаток… От вам нові хазяїни!
* * *
Зовнішній вигляд заводу?
Завод як завод. Працюють люди… Формовщики — формують, гамарники — виливають, ковалі — кують, слюсарі — слюсарять, зборщики — збирають…
У директорськім кабінеті сидить не Грієвз, а людина з дуже простим прізвищем — Лисенко…
Підход до справи в директора правильний.
— Дозвольте, товаришу, подивитись, як ви свої "Ідеали" "в життя переводите". Я з тих, що пишуть… Розповім, може, і про "Ідеали" ваші…
— А грошей це не коштуватиме?
— Ні, кажу. І сам я не беру, бо нема таких, щоб і давали… Я "платонічний" газетяр… Не з четвертої сторінки, де "за рядок нонпарелі…" Мої "оголошення" задаром і корпусом…
— Будь ласка! Обдивляйтесь! Вам усе покажуть!..
Зразу видно людину з пальцями, щільненько один до одного притуленими: копійчина не проскочить… Нічого не зробиш: директор з Донбасу.
* * *
Робітників 1 200 чоловік… Виробляє завод виключно жатки.
Виробництво прогресує широкою ходою: року 1924–1925 програма — 8000 жаток.
За 1925–1926 роки завод випустив 16 000 машин. На той рік намічено 26 000.
Коштує жатка на заводі 175 крб. Ціна прейскурантова передвоєнна.
* * *
Чи добра жатка "Ідеал"? Не знаю, не косив нею…
Бачив тільки в канцелярії заводській отакенне діло з листами од селян… Пишуть у тих листах такі "твори":
"Дорогі товариші робочі! Виражаю вам благодарність за вашу жатку "Ідеал", котора дуже легка в ходу й хорошо косить. Іще прошу вас, вишліть мені запасні часті… І многі спрашують, де можна купити вашу жатку…
С почтенієм…"
* * *
"Ідеал" — жатка легка в ході і дуже зручна для хазяйства. Це її робочі властивості… Але оригінальна вона й характером своїм. Народившись на півдні, вона більше за все закохується в півночі. У Сибіру… На Сибір її тягне. Укрсільмаштрест у цій справі їй за ретельну сваху править і віддає її радо за молодого, що "за Уральським хребтом, за рєкой Іртишом"…
Та так віддає, що наші південні "молоді" аж у ревнощі вдарились:
— Та дозвольте ж хоч трохи нам нашого "Ідеалу"…
— Не знаю, чи "сваха" погодиться, чи ні… А слід би… Хай би наша "дівка" і по наших ланах гуляла… Не вся, а хоч частина…
* * *
Беруть її й "за моря за океани"… В Персії вона косить, у Турції вона косить, завойовуючи поволі закордонні ринки. Бо вона — "Ідеал".
ПТИЦЯ ПЛАЧЕ
Є на північнім березі моря Азовського велика коса, що колись звалася Денисовою, а тепер зветься Обіточенською…
Коса та на 45 верстов заходить в море і починається якраз отам, де розляглося на морськім березі невеличке місто Ногайськ.
Денисова коса, як і всяка морська коса, — вузький довгий півострів морського походження. Вкрита вона типовими дюнами, лагунами та лиманами…
Знаменита тая Денисова коса тим, що править вона за найголовніший етапний пункт для водяного та болотного птаства, що перелітає з півдня на північ і навпаки…
Щороку напровесні і восени мільйони птаства обліплюють ту косу, де птаство відпочиває після довгої путі… Частина птиці зимує… Частина залишається на косі й тут же кублиться.
Кублиться тут така птиця: крижні, чирята, гагари, лисухи, чайки різні, кулики, лебеді, журавлі…
Денисова коса — єдине місце на Україні, де залишилися величезні колонії бакланів, чайок, крячків…
Знамените місце — Денисова коса.
І от уявіть собі, що мільйони того птаства, такого симпатичного, плохого, беззахисного, прекрасного птаства, корисного і з наукового, і з економічного боку, плачуть…
Плачуть дрібненькими чистими сльозами, і сльози ті птичачі краплинками діамантовими падають у море в Азовське…
Чого ті птахи плачуть?
Через людей плачуть.
Через великих, сильних, мудрих людей плачуть плохенькі, кволенькі, беззахисні водяні пташки.
Людина нищить птицю…
Людина в особі радгоспу "Вольний", що хазяйнує на косі, здала ту косу в оренду, під випас, а скот витоптує без жалю птичачі колонії…
Людина в особі бердянських, генічеських і інших рибалок щороку наскакує на косу й видирає сотні тисяч яєць та продає ті яйця на яєчні "натюрель"… Цілими баркасами людина ті яйця вивозить… Збирає в коші великі, опускає яйця в тих кошах у море: "запортки" (яйця з зародками) випливають на поверхню і їх вона викидає, а свіжі, не "запорчені", забирає… Людина ця не зупиняється ні перед чим… Вона нападає на об'їздника, що його був поставив на косі Бердянський відділ мисливців та рибалок, і хоче того об'їздника в Морі втопити за те, що той не давав їй нищити беззахисну птицю…
Людина в особі Всеукраїнської спілки мисливців і рибалок (ВУСОР) чухається…
До неї писали, її прохали вжити заходів, щоб захистити птицю від людини, а вона собі чухається…
Щоправда, Денисову косу оголошено "заказником" на п'ять років, тобто заборонено п'ять років там полювати, але що значить "заказник" без ніякої охорони?
Для того, щоб птицю там не нищили, треба 800 крб.