Їх освітлює й огріває тепло з великого каміна, де гоготить огонь із смолистих сосен і ялин. Ви побачите старих відьом: одну лису й білу, а другу рижу, патлату, що на верхів'ях гір зняли скажену бійку, і жахлива хуга від того свистить по скелях, замітаючи снігами дикий камінь.
За цим малюнком ви вгадаєте — десь притишену, налякану постать закинутого житця гір, що за старих часів такими образами персоніфікував своє співжиття із стихіями. Ви побачите у Кіттельсена прадавню іронію скандінава, що змальовує початок гірського струмочка такою леґендою. Сидить віками забутий, порослий лісом, стариган-велетень. Сидить на верховині гори, як скеля, і дрімає. У нього старече недержання сечі. Ото й тече вона струмочком, починаючи нагірський потік.
У Кіттельсена ви побачите й старовинне, прадавнє етнографічне весілля, що проходить лісом од молодої до молодого. Попереду єдиний скрипаль хитро ріже маршову якусь мелодію. Скрипка його в перлямутрі. За ним хлопець побожно несе футляр цієї чарівної скрипки. Молода з коронкою королеви й весільно одягнений молодий — обоє верхи на убраних конях. А вже далі пішки — ціла маскарада, де пішки йде перебраний "король", "судді" й інші сильні миру цього. Вони, звичайно, "тільки" пішки ходять на весілля до бід ного селянина. А ще далі цілий похід гостей. Навколо здивовані дерева лісу споглядають це не весілля й благословляють молоду пару ґронами пишного віття.
Але над усім цим старовинним минулим життям скандінава тяжить непереборна могутність стихій, що втілюється у Кіттельсена в такому малюнку: в горах була навальна метелиця. Якийсь страшний велетень — стихія, — оглядаючи свої володіння, пройшовся вночі по м'якому килиму засланих снігом гір. На одному пагорбку внизу стоїть забута хатинка, де тепліє у вікні вогник. Але велетень, що міг, ідучи, наступити на неї й розчавити, — переступив її і пішов далі. Лише величезними завалинами позначаються його сліди в горах і коло самісінької хати знак велетенського сліду. Темне небо, фіялково-білий пухкий сніг і тиша жовтого вогника у вікні.
От таке селянське минуле давньої Норвегії, коли його розглядати крізь тони, лінії й образи малярства.
Голяндські й інші майстри
Звичайно, в картинній ґалерїї в Осло є й старе европейське малярство, і колекція його зовсім непогана. Я не спеціяліст відрізняти, де оригінал, а де добра копія, а на превеликий жаль, каталога Норвезької ґалерії я дістати не міг. Зате я мав насолоду споглядати великих майстрів-голяндців, кажу з певністю, в оригіналах. Тут цілих три Рембрандта, три — Рубенси, Фан Дайк, Йорданс; далі чужоземці: Гойя, чудовий Кранах, де так соковито й ніжно співучими лініями живуть рожеві тіла, далі ще Теньєр, Гізенс і багато інших.
Великі французькі новатори
Але чим дійсно може гордитись і потрохи вже гордиться норвезька Національна ґалерія — це великими французами нового часу. Економічний перелім у житті Норвегії, що увів її в коло світових культур, завдяки рішучості суспільної еволюції і могутньому культурному виростанню, — ці фактори штовхнули норвежців узяти на духовну споживу собі все найцікавіше, що творилось під час того перелому на Заході і що твориться ще й тепер по Европі. І от, як рівнобіжність до трошки подібного стану, що був у Росії, передові норвежці перші оцінили й сприйняли новітнє французьке малярство. Більш того, норвежці почали купувати тоді ще не визнаних великих французьких художників, як це робили Щукін і Морозов у Росії. І ми бачимо в Картинній ґалерії в Осло кращі оригінали Сезана, Гоґена, Мане, Ван-Гоґа, Ренуара, Пікассо, Моне, Курбе, Деґа й і. Ми бачимо цілу низку скульптур Родена не тільки в музеї, але й на майданах, як було вже згадувано. Ви бачите типовий малюнок Сезана з чіткими контурами й першими кубами будинків. Далі два натюрморти роботи Сезана, портрет його ж пензля. Цілих сім речей Гоґена, де особливо цікаві два натюрморти в характері таїтянських його яскравофарбних малюнків, і два малюнки Скандінавії, де Гоґен, видно, був і знайшов сюжети для своєї буйної палітри. Пікассо — його картини "Бідне подружжя" в чорно— синіх і слоновокістяних тонах, далі типові розкладені на елементи гітари його ж роботи з 1903 року. Моне — картина "Дощ на морі". Особливо добре представлений Ренуар. Тут не тільки його чудова "Дівчина після купання", але навіть і його скульптури — "Суд Паріса" і "Афродіта" у формі сучасної провінціяльної, товстоногої й плодючої француженки з маленькими, ще юними грудьми.
Ви побачите також чудесний автопортрет Ван-Гоґа, складений з буйного дощовитого вихру барвистих рисочок-мазків, та ще яскравий "Цирк" Сімона.
Місток між двома малярськими періодами
Ясно, що ці майстри не могли не відбитись у малярстві Норвегії. Але з другого боку, мистецька культура, які б вона стрибки не робила, все ж мусить мати безперервну лінію переходів, так би мовити, художній місток. І от між старим малярством Норвегії, що наблизилось до часу великого виходу норвезької культури на світову арену і нарешті перейшло в наш час цілком новим, між цими двома масивами, звичайно, було чимало майстрів. Вони, наслідуючи з невеличким запізненням техніку Заходу, ще не могли вийти вперед і показати цілком своє обличчя. Тут уже барвистий і глибокий лірик скандінавської природи В і л ю м с е н, що яскравими фарбами змальовує типові сюжети Норвегії. Гляньте! Узбережжя моря після бурі. Перекинутий човен прибили хвилі до берега. Жінка в розпачі; коло неї дитина. Синяві вітрила в морі, і над горами сонце з вогнистим вітрилом, язиком сяйва. Особливо надовго врізується в пам'ять художник С о л ь б е р ґ, що в новій манірі на великих полотнах дає відчути всю силу краси скандінавської природи: літній вечір, зелений фйорд, синьо-фіялкові гори або знов зимова ніч у горах і, нарешті, сучасне місто після метелиці.
Художник Л у н д малює портрет ще молодого Гамсуна. Гамсун на його портреті — білявий чоловік із блакитними очима. Волосся — як жовта осіння трава в дощ. В різні боки бризнули руді вуса, як у кота чи в старовинного польського шляхтича. В цілому на цьому ранньому портреті Гамсун схожий на парикмахера.
Художник модерніст Едвард Мюнх
Але ви йдете далі, впиваючись очима в стіни, обвішані малюнками, і попадаєте до залі, присвяченої цілком найбільшому художникові-модерністові Норвегії і одному з найбільших художників Европи — Едвардові Мюнхові. (Норвежці сами кажуть на нього: Мунк, але ми будемо дотримуватися загальноевропейської вимови назви цього художника, що, до речі, пишеться так: Edvard Munch). Цей художник народився 12 грудня 1363 року в Лейтені (Ґедмарк) в Норвегії. Малярства вчився на батьківщині, а головно, потім у Парижі, живучи на державну стипендію. Багато мандрував по Франції, Італії й Німеччині. Прищепився в Німеччині, де дістав найбільше визнання як великий майстер модерністичного малюнку, виставляючись і навіть проживаючи в Берліні приблизно з 1900 року. Виставляється у Берлінському Сецесіоні "Лівих майстрів". Під час війни жив почасти в Осло, почасти в інших країнах. І нарешті академізувався як маляр у тій же Німеччині з 1920 року, влаштовуючи свої виставки у Мюнхені, Берлінській Академії (1923 рік), у Швайцарії (Цюріх, 1925 рік) і, нарешті, зібравши повну виставку своїх картин — у Національній ґалерїї в Берліні. Як бачимо, шлях до світової відомости Мюнх мав через Німеччину, хоч і вчився в Парижі.
Німці як трамплін культур
Взагалі німці для скандінавів стали тим трампліном, із якого і норвежці стрибнули на світову арену в літературі і, як бачимо, в малярстві. В тому відношенні німці несподівані альтруїсти, яко всесвітні культуртреґери з сивої історичної давнини.
Творчі смуги великого норвезького маляра
Коли дивитись на картини Мюнха, зібрані в Осло, то побачимо, що, як і слід сподіватись, перша смуга його праць, особливо між 1889 — 1896 рp., є напружений шлях шукань малярських, щоб одірватись од реалізму і перейти в чистий імпресіонізм і символізм. І цій новій манірі, що виявила цілком модерністичне обличчя Мюнха десь у 1900 роках, Мюнх показав себе за визначного психолога, майстра просякнень у глибини трагізму людини, що межують із безумством. Смертний жах і екзальтованість живуть у його постатях, змальованих рішучими темними й прозорими мазками. Зелено-червона і темно-біла тональність дзвенить, як північні льоди.
Його автопортрет характеристично змальовує самого письменника, що з божевільним жахом вдивляється в темну порожнечу, в якій ховається обличчя катастроф. Він немов передчув світову війну, змалювавши в постатях чоловіків і жінок обреченність людську.
На картинах Мюнха мертві й налякані, заглиблені в передчуття рокової біди постаті. Природа — мов сновида. Особливо вражають такі картини, як "Мати й дочка", "Змужнілість", "Біля вмерлого", "Жалюзі". І над усім цим здіймається страдницьке обличчя втіленої у "Мадонну" долі людства — людське життя.
Разом з тим Мюнх виявив себе за знаменитого портретиста. Його портрет Вальтера Ратенау, того, що був убитий як міністер закордонних справ пореволюційної Німеччини, загальновизнаний шедевр. Так само виявив себе Мюнх за видатного майстра фрески. Його розпис музичної залі "Авля" в Осло вражає не тільки по-новому поданими сюжетами скандінавської природи й побуту, а головно тими імпресіоністичними льодово-прозорими й різнобарвними і разом холодними бризками, що назавше залишаються в пам'яті. Нарешті вже після 1915 року з'являються на палітрі цього художника теплі зелено-рожеві й фіялкові тони, що дають відчуття перлової теплоти і перлямутрів.
Творчість Мюнха стоїть наче б віхою на межі двох епох норвезького малярства.
Барвиста молодість
Ще вище, на третьому поверсі, в світлих залях (на другий чи на третій день) ви встигаєте побачити не тільки графіку, дереворити й офорти норвежців, а що найцікавіше, — молодих свіжих і барвистих художників сучасної Норвегії.
Бадьора, життєрадісна барвиста молодість! Ви гляньте на Т і г е н с е н а, що пішов од Сезана далеко-далеко вперед. Теплою веселкою грають його малюнки. Ви ходите по залях молодих художників І п'єте той життєрадісний мажор, якого й чутки не було в старих художників.