А що яблунівський колгосп "Барвінок" не пас задніх, то його правління на чолі з Михайлом Григоровичем Димом вклало угоду на творчу дружбу з відомим театром опери та балету.
Перш ніж їхати в Яблунівку, театр довгий час дискутував: із яким саме твором їм слід звітувати перед колгоспниками "Барвінку"? Посилались на Арістотеля, котрий сказав, що фабула є основа й наче душа трагедії. Згадувались імена Есхіла, Софокла, Евріпіда. Так, навряд чи варто везти в Яблунівку отого мольєрівського скупого, який скупий — і тільки, але хто відає, чи в колгоспі правильно зрозуміють шекспірівського Шейлока, який і скупий, і кмітливий, і мстивий, і чадолюбивий, і дотепний. Так, Дон Жуана зрозуміють, але чи на часі Дон Жуан?.. Ах, Мейєрхольд, ах, зображувальна стихія театру!.. Ах, Станіславський, ах творець нового сценічного ряду, ах, імпровізаційна єдність звукових і пластичних інтонацій актора!..
Головний балетмейстер театру Веньямін Веньямінович Веньямінов, учень славетного Бальзама Бальзамовича Бальзамінова, безнадійно намагався винести на затвердження художньої ради таке питання: "Метафора. Трактування метафори у Києві. Трактування метафори у Яблунівці. Чи здатен зрозуміти старший куди пошлють, що метафора — одна з можливостей налагодити зв'язок мистецтва й реальності?" Проте художня рада театру відмовилася на своєму засіданні саме так ставити питання, наполягаючи на такій редакції: "Метафора. Спільність у трактуванні метафори в Києві і в Яблунівці. Метафора — одна з багатьох можливостей для старшого куди пошлють завжди підтримувати тісний зв'язок мистецтва з життям". Головний балетмейстер Веньямінов, учень славетного Бальзамінова, ніяк не міг пристати на таку редакцію, висловлюючи певність, що грибок маслючок навряд чи дійде через метафору до концептуального сприйняття світобудови. Й навіть правління колгоспу не поручиться за те, що Хома невірний і лукавий здатен осягнути міфологічні й міфологізовано-історичні персонажі у Шекспіра, у Расіна, у Гете.
Як бачимо, відомий театр опери та балету якнайвід-повідальніше поставився і до творчої угоди, підписаної з колгоспом "Барвінок", і до своєї звітної поїздки у Яблунівку, а що вже тут особа самого старшого куди пошлють фігурувала на першому плані — дивуватись не доводиться. Отож і морочилася художня рада з отією сакраментальною метафорою, повертаючи її і сяк і так, розглядаючи і в затінку, й проти сонця.
Раділи, що та метафора мислями в небі, і шкодували, що вона ногами в постелі. Співчутливо зітхали, що та метафора вморилася, поки хліба наїлася. Дурнувато кліпали очима, коли бачили в лінивої метафори горб на животі, а в скорої метафори — горб на плечах.
Зрештою, коли всі дискусії й суперечки начебто зостались позаду, славний театр опери та балету в своєму балетному складі відбув до Яблунівки. Либонь, немає потреби змальовувати ні маршрут, ні транспортні засоби, ні дорожні пригоди, бо не вони є визначальними у зв'язках мистецтва з життям, а визначальною була й зостається пряма віддача мистецтва. Не станемо розповідати й про те, як у "Барвінку" зустрічали видатних митців, чим пригощали і які тости виголошували, хоча можете не сумніватись, що при зустрічі в Яблунівці сварка на воротях у жодного хазяїна не висіла, ніхто не кричав у в одну душу й за болячку ніхто нікого не хапав. А давайте зупинимось на тому моменті, коли навіч став відбуватися зв'язок мистецтва з життям, коли мистецтво навіч стало давати свою пряму реальну віддачу.
Помиляється той, хто думає, що балетна трупа театру виступала в новому Будинку культури в селі. Адже того вечора старший куди пошлють мав працювати на корівнику, отож постановка спектаклю була задумана саме на корівнику, так би мовити, на безпосередньому виробничому терені. У проході між загонами для худоби обладнали такі-сякі лаштунки, щоб вони могли якнайповніше імітувати об'єктивну дійсність, щоб мистецтво не відривалось, а наближалося до життя.
У цю вечірню годину худоба, повернувшись із поля, жувала засипані до жолобів корми, зітхала й ремиґала. По кутках корівника тьмяно блимало електричне світло, яке начебто криво впрягли, та воно все-таки поїхало. Хома невірний і лукавий завзято вовтузився коло гною із вилами-згрелями в руках, і про грибка маслючка зараз ніхто б не сказав, що чоловік спить, а Химині кури бачить. І хоч у корові молоко не скисне, доярки метушились, готуючись до вечірнього доїння. У доярки Христі Борозенної аж душа свербіла взятися за дійки в корови, Щоб ото, як мовиться, чотири братчики в один корч стріляли. Зоотехнік Трохим Невечеря заглядав до рота рябій Квитанції, що поранила язика об колющину й жалібно мукала.
Спитаєте, який спектакль у той вечір ставився на корівнику? Даруйте, що досі не сказано, проте пора й самим здогадатись. Так, так, "Ікар". Інші балети відпали з різних причин — і "Лебедине озеро", і "Спляча красуня", і "Лускунчик", чимало інших, що складали золоту скарбницю світового й вітчизняного мистецтва. Славетний театр опери та балету приїхав у Яблунівку з древньогрець-ким міфом про Дедала та Ікара — батька й сина, що злетіли на саморобних крилах високо до сонця.
Отже, старший куди пошлють зі смаком поплював на шкарубкі долоні, побиті залізним горохом мозолів, міцніше вхопився за держак вил-згрелів, загадково проказав:
— Цілячи в орла, не влучаймо у вола!
Голос грибка маслючка долинув до головного балетмейстера Веньямінова, що стояв між двома хвостами — між хвостом чорно-рябої рекордистки Асамблеї і хвостом фуражної корови Ревізії. Балетмейстер Веньямінов ізблід, наче йому раптом усе пішло з рук, а не в руки. Помітивши, що зблід Веньямінов, одмінився на обличчі й оркестр, що розташувався неподалік поміж хвостами семи корівчин — Квитанції, Накладної, Економії, Премії, Догани, Регламентації, Безвідмовної. Хор, що мав співати без слів, збився докупи трохи далі за оркестром, і цей хор також спохмурнів на обличчі, наче раптом дружно позабував усі ті слова, яких він і не повинен був знати. Танцювальна група на дерев'яному підвищенні аж посіріла, наче в словах старшого куди пошлють застерегла оту іскру, з якої ох і великий вогонь буває!
Здолавши свій острах, що народжувався в демонічних безоднях підсвідомості, головний балетмейстер Веньямінов мимовільним молитовним трьохперстям правої руки торкнувся блакитної, в білу цятку краватки-метелика на грудях — і цей його панічний рух сприйнято як сигнал. Оркестр, що стояв між сімома хвостами Квитанції, Накладної, Економії, Премії, Догани, Регламентації, Безвідмовної, озвався ніжними голосами скрипок та дерев'яних духових інструментів — флейти, кларнета, гобоя, близького до подвійного авлоса. Хор, що мав співати без слів, і заспівав, власне, без слів...
І почалось! І почалось те, чого досі не бачили не те що на сцені театру, а на жодному корівнику світу. Оскільки зв'язок мистецтва з виробництвом тут був такий тісний, то подеколи навіть найдосвідченіші театрали не помітили б, де мистецтво мало не обертається на виробництво і де виробництво мало не перетворюється на мистецтво.
Флейта в оркестрі була не просто собі флейта, а флейта Пана, які водились іще в стародавній Греції, і в руках віртуоза-флейтиста її зв'язані мотузочком п'ять дудочок і сопілочки видавали звуки м'якого, ніжного тембру. Кларнет наче аж дихав ясним, чистим звуком десь у діапазоні від "мі" малої октави до "соль" третьої октави. Гобой у високому регістрі народжував пронизливий і різкий звук. Скрипка променилась звуками такого проникливого переживання, що, здавалося, ось-ось сконає в руках скрипаля. Хор, який із великим успіхом умів виконувати хорову музику Глінки, Мусоргського, Чайковського, Римського-Корсакова, Ніщинського, Лисенка, зараз без слів співав так натхненно, як іще ніколи не співав.
Блідий, мов смерть, головний балетмейстер Веньямінов думав: "Хор — це згусток архаїчних інтонацій, він допомагає передавати ветхозавітне відчуття старовини в міфі про Ікара". Перший акт сюїтного типу у виконанні балетної групи, що виступала у яблунівському корівнику, справив би враження на найрафінованіших поцінувачів мистецтва. Мрії та любов Ікара у першій картині, кування крил у другій картині, боротьба в третій, відчай і боротьба в четвертій, торжество безсмертної ідеї в п'ятій картині — все це разом, на глибоке переконання Веньямінова та всіх членів балетної трупи, не могло зостатись непоміченим старшим куди пошлють, фуражирами, доярками і зоотехніком Невечерею, все це мало справити на них естетичний вплив, а справивши такий безсумнівний естетичний вплив — і втілитись у прямій віддачі мистецтва: у високій продуктивності праці, в трудовому ентузіазмі, у зайвих кілограмах надоєного молока, у підвищеній його жирності.
Грибок маслючок порався з вилами-згрелями коло гною, дівчата доїли худобу, грав оркестр, античний хор співав без слів, а на збитій із грубих дощок сцені посеред корівника звершувалось велике таїнство мистецтва. Прозоро-кришталеві, пастельні тони в тих епізодах, де йшлось про любов Ікара, дещо втрачали в глухуватій напівтемряві корівника, проте танцюристи вражали майже фантастичною пластикою рухів, віртуозністю виконання кожного номера. Особливо вдались епізоди Ікара з Птицею, яку грала навдивовижу еластична блондинка, котра, либонь, зумисне гамувала свій дикий темперамент, але його видавала як врубелівської чарівливості синява очей, так і мелодійні, сказати б, контури тіла. А що вже музика спалахувала в цих епізодах! У музиці чувся політ, музика здатна була захопити в той політ не тільки Ікара й Птицю, а, здавалося, весь корівник разом із старшим куди пошлють, із доярками та зоотехніком Невечерею.
Головний балетмейстер Веньямінов, переживаючи за успіх спектаклю і водночас не сумніваючись у тому успіхові, аж млів од тривожного задоволення, коли під дірявим склепінням яблунівського корівника зазвучала пасторальна концертна п'єса для флейти соло та ударних. Музика тут мало не защебетала, або й защебетала, і в доярок, що не полишали доїння, перед очима постали, звісно, птахи й птахи, безліч птахів, що ринули в небеса й кликали їх за собою. Якби можна зафіксувати думки Веньямінова під час вечірнього доїння, коли худоба, жуючи сіно, зітхала й сопла, коли струмки молока вибігали з дійок і стріляли в дійниці, то думки головного балетмейстера мали б, очевидно, такий вигляд: "Ах, як злютовано короткі три-хордові і кварто-квінтові приспівки, яке остинато малої секунди у арфи та ударних, яка ладова й метроритмічна змінність із яскраво вираженою танцювальною основою!..