В них – жито. По черзі кидають горстки того в вогонь и просять:
– Допоможи, Цицо!
Раптом почулось наче кувікання дитини. Всі завмерли. Вискочила з червоним хрестом на білому молоденька помічниця акушерки. Крикнула на весь двір:
– Хлопчик! Здоровий! Мати у нормі!
Потім, стішившись, накинулась на жінок:
– Геть з двору! До своїх грудничків! Язичниці, нав'ї нещасні. Не стидайте герцога. Не побачите княжича аж до хрестин.
Дивлячись на омиту і принесену дитину, Ліза осміхнулась звичайним усміхом матері, яка знає, що всі люди: святі та грішні, князі і холопи – це лише часточки, що відрізали від таких, як вона. Сказала: "Цей хлопчик – остання дитина. Більше не зможу."
– Так, – погодився герцог, – ти дійшла до межі. Вигодовувати дитину наймемо іншу, ще одну няню. Років за чотири оклигаєш.
– Ти ж казав ще пару місяців назад, що я – квітуча жінка.
– Лізо, навіть під страхом смерті ти не відмовилась би від своєї матримоніальної установки – шестірко. То вже надихав як міг.
– А зараз нахились, я тебе поцілую, та забирайся, бо я зморилась і вже засинаю.
***
Доля срібла з "Мері" була така. Сорок три чоловіки-скоробагатії поступово стали власниками різних виробництв Островів, зробивши їх з нуля, а потім створили Національний банк Атлантиди, де мали 49,9% капіталу (51,1% були державні кошти). Сорок чотири людини прогуляли свої кошти (це ще треба зуміти, нікуди не виїжджаючи з пуританських Островів) і у 1712 році попросили Всеволода позбавити їх клятви у частині морського піратства, що той і зробив.
Жоден з скоробагатіїв не спився і не загинув на момент позбавлення клятви. Це настільки вразило Всеволода, що він носився з ідеєю, що всі островітяни знаходяться під ковпаком центру системного розвитку паралельних світів. Але події швидко розвіяли таке враження.
Під видом надходжень з французьких маєтків Всеволода, його половина здобичі, ці великі гроші були використані:
— на цивільний лист — утримання монаршої сім'ї та розбудову і утримання палацу;
— на будівництво двох храмів;
— на утримання міністрів і фінансування міністерської діяльності;
— на соціальний захист;
— на побудову у Голландії двох кораблів.
— на пошук металевих руд на всіх островах.
З цього часу князь почав обробляти свої поля найманою працею. Жінка теж почала платити за пригляд дітей та худоби.
Бо часи первісної демократії явно завершувались. Ніякою силою не можна герцогської сім'ї було впоратись із домашнім хазяйством при необхідності розбиратись з усіма процесам, що розгортались на Островах. І у Палаці, і у стайні, навіть у корівнику, не кажучи вже про гуту, працювали наймити. Була прачка, повар. На основні сезонні роботи також наймали: на оранку, на посів, на жнива чи збір урожаю, на забій худоби тощо. Якщо у подальшому на домашніх роботах будуть згадуватись здебільшого самі П'ясти, то це тому, що це книга про ґенезу герцогства, а значіть і про правлячу династію.
Кульмінацією тогочасних перетворень було введення козацької охорони палацу, після того, як глупої ночі четверо п'яних поселян прийшли виясняти щось законне, але таке, що потерпіло б і пару днів. Переполошили дітей і жінці здалося, що це якийсь переворот. Герцог поклав прохачів спати у дальньому приміщенні, сказавши, що як вони трохи відпочинуть, то почне розбиратись. Вранці, очунявши, вони тихенько втекли. Днем він їх знайшов, і наче все в режимі, розібрався в справі. Але селищний голова і кошовий отаман сказали, що лихий призвід — людям заохота. І поставили цілодобову варту.
1708. У повному броньованому захисті біля плацу билися двоє. Що це за гладіаторські ігри? Шабля черконула по боку, людина повернулась. Жінка! Обидві – дівчата. В мить розпізнавання він рвонув без пам'яті вперед і заволав "Перестаньте!" Навіть абстрактна можливість одночасно втратити обох, кого князь любить у цьому світі, щоб він запаралелився, довела того до нестями. Його коханка, з-за якої прийшлось спати у конюшні, щиро йому посміхнулась. У лівому оці законної затанцювали бісенята. Інсценувала і перевірила. Не пройшов він царську ревізію. Бо тільки дітлахам, що стояли на віддалі, було незрозуміло, що серце щемить за обох.
Дарина вже більше двох років як щезла з усіх його горизонтів. І це в маленькій слободі, що проглядається наскрізь з найменшого пагорба. Виходить, вона, майже одразу після їх роману, збігла заміж на другий острів. Отямившись, Всеволод пішов, куди йшов і не бачив, як знявши кіраси і інші лаштунки, обійнявшись, ревма ревли дві молодиці. Плакали про те, що не можуть бути підлими, про те, що одна – Афіна, наче виточена з немислимої тут легованої сталі, утілення державності, навіть у найінтимнішому сексуальному пориві, а інша – Цица – трохи непристойна українська богиня життя, жіночого щастя. Хлипали про те, що нема рішення їх протистоянню, хіба що взаємне знищення. Бо до смерті не простить Всеволод тій, що залишиться в живих.
1708. – Слухай, Всеволоде! Ти чому саме мене надибав у жони? Невже серед принцес Європи не знайшов такої, щоб також була у відчайдушній ситуації, але щоб їй не переламувати свого мислення і походження при створенні твоєї держави.
Всеволод здригнувся, безпомилково відчуваючи якусь небезпеку у цьому, загалом теоретичному питанні. Ліза кормила дитину, він гострив косу. Серпи він так і заборонив, попри супротив людності, пішовши на цей раз на принцип. Він був рішуче проти цієї малопродуктивної допотопної технології. Гостріння бруском мало що дало і він подумував вийти у хазяйський двір за домом та відтягнути молотком полотно коси на металевому зубці, вбитому у викопаний пень і тоді вже вигострювати лезо литовки.
– Знаєш, Єлизавето, в Україні інколи ставили стерегти коней знатних конокрадів. Яких не вбили, бо не попалися, сторожити коней. Ніхто краще за них не знав про звички крадіїв.
– Дуже вигадливо і недостовірно. Для зав'язавших – спокуса, для невиправних – ідеальна нагода. А щось інше?
– Можливо я так реалізував і переборов якусь підсвідому залежність від Москви, – обережно припустив він, чітко зафіксувавши "зав'язавших", як свій черговий внесок у лексику Лізи.
Розклепуючи полотно, герцог мимохідь глянув на Ореста, який із відомим, майже фарфоровим виробом місцевих гончарів прямував до дуже потрібного місця.
– Вже шестірко, – на автоматі подумав герцог і раптом, втративши координацію, врізав по обідку. Коса обурено задзеленчала. – Це ж її, Лізи завдання по життю – три хлопчики, три дівчинки і всі живі. А потім?
20
1708. Був звичайний інформаційно — церемоніальний візит морських офіцерів республіки Генуя з Італії, надзвичайна рідкість у цих водах. Герцог пробував витиснути максимум інформації про стан економіки і політику дожів цієї старовинної талласократії. Чергова ж війна поряд їхньої республіки. Але навіть на побутово-житейському рівні вони майже нічого не знали, із здоров'ям команди було все гаразд, бо терпляче відстояли сорок днів на Карантинному острівці – біля третього острова.
Раптом вони попросили прийняти, на їх погляд, трохи дивний подарунок від голови магістрату охорони здоров'я їхньої країни (так герцог зрозумів неясну іспанську капітана). Зацікавившись, взявши слово що це не благородні метали, бо нащо короні дорогоцінні подарунки, що можуть ввести у спокусу підданих, герцогиня надали дозвіл. На розчарування Єлизавети, це були одинадцять саджанців плодових дерев і до нього – пакет, на якому французькою було виведено "Порядок посадки дерев та догляду за ними". Герцогу здалось, що одиночне плавання його у цьому паралельному світі завершується. Зацікавленість, неспокій, здивування і навіть безпорадність бризнула з його очей. Зчитавши це з обличчя того, герцогиня стираючим рухом провела по підлокітнику трону.
Вкрай прискіплива і довга інструкція здається була димовою завісою для поскрипітиму. Переписавши його для роздумів, князь негайно спалив цей заключний листочок. Переклад з французької ( італійські вкраплення – на мові оригіналу:
Государ! Cristoforo Colombo зробив величезну справу для іспанської корони і для всього людства. Але, боже ж мій, як мало для республіки, де він народився і де вперше піднявся на палубу. Ні, поодинці, сім'ями роботящі, легкі на вдачу жителі del bel paese là dove 'l sì suona (Країни, де наше "si" так солодко бринить! Данте Аліг'єрі. Божественна комедія. Пекло. Пісня 33. Строчка 80) будуть прийняті, здається в усіх колоніях Нового Світу, віддаючи свій рід, свою кров на посилення народів, що закріпилися там. Ми зондували ґрунт на предмет створення обосібленої колонії італійців перед католицькими королями Іспанії, Франції, Португалії, забувши Бога та стид, пробували випросити у протестантів з Нідерландів, але ніхто не хоче відродження колоній Генуї. У нас навіть були колонії у Монтекастро (зараз – Акерман) і вверх по Дністру. Ми знаємо, що Ви з Речі Посполитої, а це зовсім близько до неї. Ряд знатних сімейств звертається до вас з проханням допомогти заснувати генуезьку, а може й загальноіталійську колонію. Stefano Onorato Ferretti і підпис.
Так, – подумав великий князь, – посаджу я на удільне князівство когось з синів. Як тільки щось буде намічатись, передам хлопця під регентство найвпливовіших італійців, що переселяться сюди. Але створити і авторитетний Сенат. Тоді будуть їхати і з республік і з монархій апеннінського чобота. Якщо і полаюсь з австрійським Леопольдом першим, бо буду відбирати у нього підданих, то мій сюзерен, король-сонце буде радий до нестями. А перекид втікачів забезпечить Генуя. Не така вона вже й пропаща, десяток кораблів знайде. А у Білгороді-Дністровському князь навіть був.
Нью-Васюки сяяли у душі князя новорічними вогнями і він не намагався їх погасити. Наукова фантастика інколи має право перевернутися в химерне фентезі.
Якщо у першому акті сценічної драми на стіні висить рушниця, то у п'ятому вона повинна вистрелити; якщо у першому акті життя на стіні висить рушниця, то у п'ятому вона може бути викинута як проржавілий, не підлягаючий ремонту, мотлох. То цей, італійський проект спочатку відкладався на десятиліття, а потім… Ну збережемо інтригу, не будемо казати, хто з одинадцяти причетних вбивця.
Розторгувавши усяку італійську всячину, корабель пішов під загрузку тютюном у Північну Кароліну.