Хоча пройшло без малого півтора року, не відчуваю себе поза Києвом і край. Молодець, діду, що розрахувався з болячками, та ж в нас козацька кров пульсує і тече. Добре й те, що не зв'язався з університетом. Навряд чи на твій тонус сприятливо вплине галас студентських аудиторій. Та й що зараз можна говорити? Спробуй для різноманітності пожити за заповідями Жан Жака Руссо. Природа, легка праця в садку, роздуми над рукописами. Як на мене, цей спосіб життя цілком підходящий для твого віку. Щоправда, знаючи вашу чайникову (пардон за епітет) вдачу, малоймовірно Михаиле Івановичу, щоб ви на це пристали. Але тому ми й звемося homo sapiens*, що мусимо жити згідно певних норм, а не рефлексійними примхами. Дідусю, не сприйми написане як керівництво до дії, але краще як неупереджені поради стороннього. До речі, про КДУ та його випускників. Їх можна зустріти в кожному куточку нашої неозорої країни. Я, особисто, горджуся, що так високо тримається марка вузу. Це справжнійрозсадник-кузня наукових кадрів. Я ще не писав тобі, здається, що виявив тут "Історію української культури". Про неї схвально відгукуються,
* Людина, що мислить(латип.)
обмовляючись, правда, що в межах можливого. Я збираюся її ще раз перечитати, аби мати враження на свіжу голову. На бабу нашу дуже не нападайте, Михайле Івановичу. Теж мені домашній тиран. Знайшов собі козу відпущення. Якщо охота лаятися, то тільки на вулиці. Скидайте на чужих вантаж зайвих емоцій. Нехай до цього побажання прислухається тітка, а також сама бабуся. Я хочу застати вас усіх у доброму здоров'ї і без неврастенії. Тому, будь ласка, обходьтеся без війни домової. Даєш мир хатам! Ваш онук.
Тітонько, чао!
Регулярно отримую твої листи і читаю їх замість белетристики. Ух, і розумна ж ти в нас, ух, і розумна! Кандидат, туди його в гойдалку! Тут хлопець, як побачив твій образок, я ще докинув кілька слів біографічного плану, нараз заволав: "Заочниця, заочниця. Адресу давай!" На мою думку, то промовистий факт. Володієш вельми ходовими акціями. От тобі, справді, варто подумати про заміжжя. А щодо того, чому бракує шляхетних чоловіків, це питання окремої бесіди. Запевняю тільки, такі є й їх достатня кількість. Питання лише в якому місці? Я тут якось прочитав у "ЛГ" цікаву казочку. В ній розповідалося, що десь у якійсь країні прийняли рішення про знищення вовків. Цих звірів, хижаків-душодерів. Отож, після тої постанови заходили їх бити по чім світ. Перестріляли всіх і лише одному якимось чудом вдалося вціліти. І от, раптом, схаменулися люди: — Що ми робимо ? Та ця тварина — санітар лісу. Приносить стільки користі. Тепер уже заходилися шукати вовків, щоб рятувати їх від вимирання. В одному закапелку натрапили на того вцілілого і запропонували йому перейти на постійне мешкання до великого лісу. Але не схотів вовк назад до лісу, бо звик до нового побуту. Звик до трави й сиру замість м 'яса, звик до тремтячого шкандибання замість спритної гордої ходи. Оце така собі екологічна бувальщина. Читав я казочку в минулорічній газеті, якщо маєш охоту, пошукай на 16 сторінці. Взагалі, щодо чтива, так тут його достатньо. Найдокладнішу інформацію можна отримати з будь-якої галузі суспільних наук. Користуючись цим, працюю над собою. У мудрих розмовах збавляю вечори. Благо, погода до останнього часу стояла пречудова. В четвер уперше (!) пішов дощ із снігом. Зима цього року скоротилася значно.
Тітонько, виконай, будь ласка, прохання — передплати на табірну адресу "Иностранную литературу" або, як не буде, "Вокруг света". Знаю, що це тяжко, та може вдасться. До речі, чи відомо тобі, що 82
"Вибране" Птухи рецензоване в Будапештському журналі "Демографія" минулого року. Щойно отримав твого листа від 9/Х. Як завжди поглинув, це минаючи "ніже титли, ніже тії коми". Хвилюватися зараз особливо не треба, позаяк на кінець грудня все стало ясно. Моя філософія інші — нічого не мине безкарно. Нехай тимчасова скрута, нехай "злії люде", я вірю в себе і в життя.
Алочко, мамі перекажи, що на короткочасне побачення приїздити не варто. На ньому не вільно навіть передати їсти. Такі правила. А поговорити нормально — мама говорила зі мною в аналогічній обстановці після суду. Так що ніякої рації. Із здоров 'ям поки без змін. Досі ходжу на роботу, шию торби для... Звісно, відсутність дієтичного харчування робить свою справу, але, коли поведеться зовсім погано, покладуть до лікарні. 5-НОК аж надто шукати не варто. Леспінофрил та невіграмон, якщо будуть, то й гаразд. На нову передачу ліків розраховувати не доводиться. Добре, хоч що взяли. Тому до чергового великого побачення нічого й думати. Як сказав один, "к сожалению, я вам ничем не могу помочь" *. Про лікувальну білизну вам уже писав. Я сплутав, гадаючи спершу, що то тонка й проста. Носитиму її разом із теплою — буде чудово. Як одягаю білизну, завжди згадую твої митарства з нею. Можна було здуріти. Подякуй Бровку за фотографії. Я там такий гарний: "на вольній, бачиться, бо й сам ще вольний". До речі, чи Зойка не живе вкупі з Надією. Кланяйся від мене Ліні. Коротко по-езопівськи напиши, як у неї справи? Цікаво б про все дізнатися, та що зробиш. Інколи я в листах починаю розумувати, але то не від доброго життя. Хотів би написати конкретніше, але... Цілую і вітаю щиро з —річчям. Вибачай, що невчасно. Бажаю всіляких благ та звершень задумів. З любов'ю. Небіж.
20/Х-74.
Писано на 4-х сторінках.
Добридень, мамочко, Мар'янко, тату! Вже кінчається жовтень і в нас видали указ новенький про перехід па зимову форму одягу. Я зустрічаю холоднечу у всеозброєнні. Комбіную подвійний комплект із лікувальної й теплої білизни (я вже писав, спочатку здалося, що тонка, і аж потім уздрів на бірці "лікувальна") — буде незле. Працюю в швейці, то нашив собі різних піддьовок. Не замерзну. Ліки поки що не приймав. Гадаю, на випадок загострення вони стануть
* М.Амосов — депутат Верховної Ради УРСР, до якого Валерій з табору звертався з проханням посприяти в лікуванні.
83 у більшій пригоді. Почуваюся зараз 50 на 50, як кажуть американці., Звісно, харчі далекі від досконалості, але в листопаді пообіцяли дати дієту. Попоїм хоч той місяць. Погода в ці дні така ж, як у пас восени в листопаді. Часто бувають сонячні дні. Тоді пригадується улюблений Зеров "і золотом цвяхована блакить". Що я тут маю досхочу, так це розмов на літературні, мистецькі теми. Нещодавно дивилися "Землю" Довженка. Кожен знав якийсь цікавий епізод з життя митця. Ми пригадували, говорили про соціалістичний реалізм, і цілу добу. Потім дебатували, що нового вніс він до світової культури. Було цікаво, як може бути цікаво на гарному висококваліфікованому обговоренні. Бо до нас, українців, підключилися хлопці, які добре обізнані з російською та своєю національною культурою, і феномен Довженка їм досі відомий не був. Н-да, справжнісінький пен-клуб. А щодо моїх дурниць. Мамусю, невже був би я тобі любий у ролі сусєда Басі ? Не зміг би вже переінакшити себе, якби й дуже схотів. Що закарбовано на скрижалях людської долі... І не треба журитися, ятрити себе моїм ув'язненням. Нема нічого вічного. Тож пригадуй той афоризм із персня Натана Мудрого. Я писав тобі, що обидва послання від Аннички отримав. Дякую щиро Бровкові за (фотографії та шарж. Всі листи його також прийшли. Але скажи, що я йому не мультиплікат. Нехай мене так болє не малює, бо програю його в карти. І Свєтку, щоб болє не надсилав. Хай краще мене самого, або з другою девочкою. До речі, чи не вийшла вона заміж? Або хтось із відомих вам? Про невідомих не питаю, бо тоді Мар'яні довелося б відкривати клуб слідопитів. Розваг тут, звісно, обмаль, тому свіжі анекдоти проходять на "ура". У нас гумор здебільшого ситуаційний. На день народження мені подарували двотомник Г. Сковороди. Попили тоді чай, відзначили бучно. На роботу ходжу день-у-день. Все шию й шию. Таки пущу їх з торбами. Не сказав би, що ця політехнізація принесла мені силу користі. Хоча ти й виправдовуєш її. Мабуть робиш це, щоб заспокоїти мене. Мамусю, але я вже такий дорослий, що з подібними речами даю раду. Важливо не зробити з чогось комплексу. Бо інакше в тюрмі збожеволієш. Так, це треба вміти — бути в усьому обмеженим і не занепасти, не припинитись як Людина. Читав про ваші київські святкування і в пресі. Цікаво надзвичайно дізнаватися про війну з вуст самих учасників: як вони сприймали дійсність, ступінь переконаності тощо. Тоді картина війни вимальовується в таких несподіваних барвах що ну. Стосовно Мар'яни давай поки умовимося на половинчасте рішення. Нехай скінчить десятирічку, а далі видно буде. Шкода, поганенько вчиться. Але вона вже доросла дівчина, може, заапелювати до її глузду? Адже ж сама собі 84 робить шкоду. Виросте примітивною й неосвіченою — нічого в житті не досягне. Невже їй не кортить стати студенткою ? Чорти зна яка в нас система виховання. Діти ростуть зовсім безвідповідальними. Відсутня спрямованість на те, що життя — боротьба, і край. Має місце деградація. Не знаю, чи помічаєте цей процес ви, але я усвідомив його цілком виразно. Дуже розслаблююче діють ці гасла: щасливе дитинство і безхмарне майбутнє. Суджу по собі. Мене змушувало прагнути до знань лише честолюбство. Але ж більшості цього явно замало. Для дітей типу Мар'яни, не вельми схильних до аналізу, в авторитеті — думки, що визнані багатьма. Вона ковтає вже перероблене вчителями або однолітками. Отже, крім усіляких інших перепон треба перекрокнути ще й через її пасивність. Ну от, і знов рефлексії... плюс філософія. Лесі з її ногою перекажи мої найщиріші співчуття. Підлікуйте бабусю. Алочка нехай стишиться, бо хочу застати вас усіх при здоров 7 та доброму гуморі. Надсилайте потрошку листівки з видами України або виконані в національному стилі. Це ходовий товар як подарунки. До речі, як поживає родич твоєї колишньої співробітниці?* Льоня, бува, не знає? Бандероля мені належиться наприкінці листопада чи в грудні. Я дізнаюся й відпишу, коли саме. В бандеролі краще надіслати цукерки "Ракові шийки". Бо печиво невигідно — раз і схрумали. Чи повикупали ви з "Передплатних видань" мої книжки ? Я писав про них.
Цілую.
Син і брат.
31/Х-74
Добридень, мамусю! Так швидко дні летять, що незчуваюся, як уже треба писати наступного листа.