— Гаразд, — відповіла секретарка Орися, аби нарешті якось спекатися молодика, в якого почала закохуватися. Але треба було якось повернутися додому: вона ще так довго ніколи не входила у марку. Раніше — на якусь частку секунди, що й сама не мала певності, чи це було наяву, чи примарилося, її пройняв страх: ану ж вона не зможе повернутися? І вдома буде паніка, коли батьки виявлять, що кімната порожня. І як отут, на Фльориді, пояснити людям, хай і українцям, що з нею трапилося? Звичайно, їй допоможуть повернутися в Україну, але скільки то буде клопотів, хвилювань, пояснень та й взагалі галасу. Ще у газетах розпишуть про загадковий випадок.
Вона бачила море, що недалечке плескалося, пальму і збоку котедж. Хлопець уже віддалявся, аж поки не зник з її поля зору. Тоді без надуми вона повернулася спиною до краєвиду, який був і на поштівці. І як тільки вона це зробила, то опинилася у своїй кімнатці, у Львові. Секретарка Орися полегшено зітхнула. Альбом лежав у неї на колінах. Вона вклала в альбом марку, на яку вже боялася дивитись.
— Буде мене Юрко шукати ввечері в українській домівці, — засміялася щаслива дівчина. Вона вже навіть не називала хлопця паном Юрком, а просто на ймення. — Але ж здивується, коли незабаром зустріне мене у Міжнародному Центрі.
Тієї ночі їй напевно снилися море і пальма — Фльорида з поштової марки.