Але – помилка. Власність багатих, хоч і буде сконфіскована, але не буде розділена між бідними. Ні! Вона поїде в Москву. Австралійські вина, м'ясо, цукор, фрукти опиняться на московському столі. Навіть куркулі не зостануться в Австралії. На них чекають концентраційні табори Сибіру. Отож, австралійці, гуртуйтеся в тотальний опір! Не давайтеся на класовий поділ, на класове цькування! Пам'ятайте:
Юнайтед, ві стенд,
Дівайдед, ві фол.
Петрові так сподобалася ця приказка, що він навіть пробував перекласти її на українську мову:
Об'єднані ми ворога скинемо,
Розсварені – і без ворога згинемо.
Січові програми звучали дуже переконливо. Австралія готувалася психологічно і матеріально до важкої і затяжної боротьби.
Але кінець окупації надійшов так же раптово, як і почався.
Вояки окупаційних сил раптом похворіли на вікєндіс австраліяніс. Підхопили бактерію від кенгуру. В суботу відмовилися слухати накази своїх офіцерів, повскакували в авта і поїхали собі на море і в гори. Політруки і партійні так налякалися, що сіли в гелікоптери і прискореним темпом залопотіли з Австралії. Назавжди.
"Нові Дні" № 4, 1984 р.
______________________
ПЕРЕВОРОТ У КРЕМЛІ
Науково-фантастична євгеніка
1999 року двотисячний легіон клонів жив у бараках під Москвою. По всій державі саме планувався перехід із соціялізму в комунізм, і уряд вважав вірних легіонерів дуже потрібними на випадок заворушень. Легіон підпорядковувався безпосередньо голові уряду Миколі Залітайкину. В честь цього батька клонізації легіонерів величали Миколайовичами: Петро Миколайович Молоток, Іван Миколайович Гайка, Степан Миколайович Поспішилов...
Ім'я кожного було написано спереду на сорочці. Я хоч і не був клоном, але теж носив такий напис: Абдул Миколайович Мухомед.
Я походжу з Кавказу. Моє справжнє ім'я Абдул Магмут. Я опинився поза законом через сімейне непорозуміння. Сім'я тоді звалися п'ятикратниками. Отак, четверо або троє "братів" зійдуться з однією жінкою і разом мають право на одну дитину. Така сім'я звиває кубло для хворобливих ревнощів. Мої "брати" Коля, Саша і Сєря все відпихали кавказького чоловіка на задній план. Мої гроші бралося, але до розкошів мене не допускалося. Я зрозумів, що тут ніколи не знайду щастя, і втік до клонів. Уніформні приборкувачі із спецвідділу приїжджали у пошуках за мною. Але мої господарі мене не видали. Між клонами і спецвідділом вже й тоді диміли вулканчики незгоди.
Часто закордонні журналісти питали товариша Залітайкина, чому існують лише чоловічі клони? Чому немає жіночих? Чому дискримінація на ґрунті статі?
Голова відповідав:
– Я не бачу дискримінації. При відсутності жіноцтва немає ґрунту і для дискримінації.
Невдачі почалися з того, що Залітайкин зрадив сам собі. Проти всіх сподівань, він секретно виростив жіночі клітини за стінами московського Кремля, його жлони (жіночі клони) відзначалися надзвичайною вродою. Генетичний матеріал для них був привезений з Парижу. Як вони підросли, Залітайкин почав замовляти з-за кордону найостанніші фасони. Він балував жлонів жаб'ячими лапками, тоді як природні громадяни животіли упроголодь. Старий, мабуть, зовсім з розуму з'їхав, бо документи доводять, що він марив про комунізм у виді мусульманського раю: навколо тебе фруктові сади з фонтанами і партійні гурії з розкішними грудьми.
Доки легіонери-клони були малими, то й чутки не турбували хлопців. А як підросли, то щось збурило їм гарячу кров. "А чому це Залітайкин ховає жлонів у Кремлі? Чому не пускає їх у товариство їм подібних?" – питали вони.
Треба тут додати: вже з самого початку існувала така думка, що клони, як ніякий інший організм, надаються для планового господарства. Коли хочеш, ти їх наплодиш тисячами. А коли не хочеш, то спакуєш на поличку: хай собі сплять штучним сном і не просять їсти.
Замість того, щоб спокійно зважити ситуацію і мирно задовольнити вимоги молодих клонів, Залітайкин вирішив спакувати їхніх лідерів на поличку. Мало того, він доручив це приборкання фахівцям із спецвідділу. Інквізиторська служба привчила цих гицелів до садизму, і вони пішли виконувати своє завдання з патологічною жорстокістю.
Такі заходи обурили клонів і об'єднали їх до спільної боротьби. Вони вривалися в спальні штучного сну і будили своїх товаришів.
Нарешті всі клони, цілий легіон, зібралися на мітинґ. Вони виголосили свої скарги і повільним, урочистим кроком рушили в напрямку до Кремля. Деякі несли плакати і били ритмічно в барабани:
– Що ми хочемо?
– Жлонів!
– Коли ми їх хочемо?
– Зараз!
Я, Абдул Магмут, знаю цих молодих людей як своїх п'ять пальців. Поживши в їхньому середовищі, я маю найкращі кваліфікації, щоб говорити про них. Вони не мали наміру робити якусь шкоду в Кремлі. Дійшовши туди, вони спинилися б і зашарілися б по самісінькі вуха при виді вродливих жлонів. Але Залітайкин цього не думав. Повідомлення про демонстрацію розгнівало його. Він просто здурів з люті. А може, здурів з ревнощів. Він заявив, що клони зрадили ідеї комунізму. Їх треба усунути. Їх треба знищити, угробити. Хай жлони допомагають в період переходу із соціялізму в комунізм. Проти клонів Залітайкин послав військо.
Отак, із-за рогу, вискочили танки і лизнули вогняними язиками по лавах демонстрантів.
Раз.
Другий.
Третій.
Клони заметушилися. Деякі попадали спалені. Обрубки тіл, чорні і обгорілі, із стогоном качалися по вулиці.
Населення не довіряло клонам, бо ототожнювало їх із системою. Але в лице неприхованої жорстокости відкрилися двері приватних мешкань. Люди знімали з себе сорочки і натягали їх на клонів.
Відтоді товариш Залітайкин втратив опору серед легіонерів. Напис "Миколайович" вийшов з моди. Настав день, коли й голова уряду сам зник безслідно.
Отак, увечері, його бачили на телевізії. А наступного ранку вже його було віддано в забуття. Це такий вираз в російській мові. Насправді, його забрали приборкувачі. Новим головою став їхній генерал. Клонізація була припинена, і перехід із соціялізму на комунізм знову відкладений на майбутнє.
Зрештою, і далі існувала потреба в надійному військовому з'єднанні. Тому науковцям дали наказ змайстрячити роботів. Ці були слухняними і виконували накази точно і акуратно. Головне, не мали ані амбіцій, ані статевих потягів.
Мені було ясно, що на історичну арену вступає нове явище: роботизація.
Я, Абдул Магмут, навчився говорити машинним голосом і зареєструвався як Робот ч. ЖН-16.
Спочатку моє перелицювання не оплачувалося. У спецторзі стояли порожні полички і не було нічого поживного, щоб придбати. Хіба машинне масло для змазування роботів. Але згодом прийшли небесні блага.
Уряд відчув потребу в західній валюті. Постановив продати тисячу роботів до Америки і Австралії. При цій нагоді я назавжди виїхав із Совєтського Союзу. Можливо, це про мене там склали приказку: "Абдул всєх надул, а сам смился".
Пам'ятаю чудовий, сонячний день у Сіднеї.
Мене на ринку купила чепурна і вимоглива фермерка. Вдома вона не заспокоїлася, доки не випатрала з мене всю правду:
– От, і добре, що не робот! – заключила задоволено. – Обійдеться без запасних частин, які дуже дорогі. Я, бачиш, бідна вдова. Мені потрібний робітник слухняний, працьовитий і дешевий. Саме такий, як ти.
При слові "вдова" мене охопила паніка. Після свого членства в п'ятикратнику я не мав наміру женитися знову. А чого цій впертій жінці треба? Чому вона так рано овдовіла? Що сталося з її чоловіком?
Я хотів щось пояснити, але фермерка піднесла вказівний палець і строгенько сказала:
– Мовчи! Пам'ятай, що ти тут на правах робота. Якщо наш прем'єр-міністр почує, що ти брехун, то відішле тебе назад у Совєтський Союз.
"Нові Дні" № 6, 1984 р.
_____________________
ПЕРЕТВОРЕННЯ У ТВАРИН
Євгеніка
Совєтський Союз у 21-му столітті: уряд все ще не відповідальний перед виборцями.
Акробат Петро Кормига необачно говорить про це перед колегами. Наступного дня його запроторюється в тюрягу.
Боже, які болі приносить розлука! Молода дружина Варка... дорога, золота, неоціненна... приходить у в'язницю на відвідини.
– Ти візьми ось цю пілюлю, – каже Петрові скрадливо, потай від вартового.
Варка знає про трансмутацію – революційний винахід перетворення у тварин.
В'язень ковтає пілюлю, стає вошею, залазить Варці за рукав, і вони удвох покидають тюремний терен.
Вдома Петро міг би знову прийняти людський образ. Але з обережности він лишається персидським котиком. Лежить на м'якій канапі цілий день, дозволяє себе ласкаво гладити і бадьоро воркоче у присутності Варки. От тільки й біда, що сусідський пес. Цей не любить котів.
Одного гарячого дня Варка забула закрити двері в коридор. Лягавий саме чекав на такий недогляд. Негайно побіг всередину, щоб розправитися з котиком. Та цей не дрімав. Перетворився в лева. Тут же на очах у пса. Пес заскавулів, піджав хвоста і втік з хати.
Цей випадок навів Петра на думку про те, як заробляти гроші. Він придумав новий виступ для Варки. Став слоном і крейдою в хоботі писав на дошці: 2 + 2 = 4.
Або навіть слово: "Харків".
Якщо цирк їхав на гастролі до Києва, там слон писав: "Київ". Якщо до Львова, писав: "Львів".
Глядачі просто дуріли з захоплення.
В Москві сам голова Верховної Ради прийшов подивитися на славнозвісного слона. Голова ступив на кін і голосно спитав:
– Як зветься наше місто?
Слон кивнув головою, розставив вуха і написав: "Москва".
– Дуже розумний слон! – похвалив голова. – Може він допоможе нам планувати нову п'ятирічку? Чого в нас не хватає? Що нам ще треба?
Слон покивав головою і написав: "Треба вільні загальні вибори уряду і опозиції".
На цю детальну і несподівану відповідь присутні вибухли таким буревісним реготом, що ледве цирковий дах не зірвався з кроквів.
Але слонові за це не дали бананів. Як він залишив кін, на нього і на Варку вже чекали гицелі з КГБ.
Урядові чинники винесли рішення: зарізати слона на слонину, а Варку заслати на Північ.