Це були найкращі з робітничої молоді — ентузіасти, борці за оволодіння технікою.
Грубер дивився у молоді ясні очі і згадував свою колишню аудиторію на батьківщині. Хіба можна порівняти ту молодь із цією? Скільки життя, скільки сили, скільки жадоби до знання! Справді, новий світ.
"Хіба є де в старому світі вчений, що має таких учнів, як я?" думав Грубер, і від цих думок ясніше працював його власний мозок, і він з радістю бачив, що все більше наближається до забутих ним формул та обчислень. Напружена колективна праця загострювала його розум, збагачувала його сили, захоплювала його всього.
ВІДРОДЖЕННЯ
Сірий зимовий день, один з тих, що провіщають близьку весну. Вже сніг береться водою, а в небі лахміття хмар, подертих південним вітром. Як вони розійдуться й визирне сонце, враз потече скрізь вода, задзвенить краплями, задзюркотить струмочками.
Грубер іде через двір заводу. А в голові — думки, думки... Дрібнесенькі частиночки води — її молекули. Вони такі дрібні, що їх не побачити й через найсильніший у світі мікроскоп. Ось вони ніби в спокої. Вони тремтять, вони вібрують, але все ж тримаються вкупі. Пригріє їх сонце, і вже не втримає сила взаємного зв'язку їхнього руху. Перейде кожна частинка в своєму посиленому двигтінні межі свого вічного руху, і люди скажуть: розтанув сніг, розтанув лід...
Різні речовини, коли вони переходять з рідкого стану в твердий, утворюють або кристали, або, як кажуть, аморфну масу. В кристалах частинки речовини посідають точно призначене місце, вони розташовані у певному порядку і не однаково в різних напрямках. В аморфній масі, в масі без кристалів, частинки розташовані рівномірно, лишаючись на тих самих місцях, що й у рідкому стані. Скло — така аморфна маса. У склі частинки розташовані рівномірно, як у рідині. Скло — це немовби тверда рідина.
"І саме через це так важко вивчити внутрішню будову скла, — зітхає Грубер. — Кристали краще вивчено, ніж аморфні маси".
Він іде, щоб крок за кроком простежити варіння скла. Це він часто робить після лабораторної роботи. Спостерігаючи, як готують шихту, як засипають її і як вона плавиться у ванні, він перебирає в голові ті формули, що він вивів у лабораторії. Його думка тоді працює жвавіше, ніби картина виробничих процесів допомагає проникнути в їхню таємницю.
Проминувши сарай з крейдою, піском та содою, Грубер заходить до складальної — приміщення, де готують шихту для скла. Готування шихти — складна й відповідальна робота. Всі матеріали повинні бути чисті й сухі. Від цього залежить якість скла, його прозорість, його колір, його міцність.
Грубер дивиться, як засипають в елеватор пісок.
У цьому піску 99,07% окису силіцію, тобто кремнезему. Є ще трошки алюмінію, заліза та кальцію, теж в окисах. Для скла потрібен сам кремнезем. Інші домішки не бажані. Але ж ніде не можна знайти зовсім чистого піску, тобто самого кремнезему. Доводиться терпіти домішки. Аби їх не було надто багато... Та не в тім річ, — сам себе перебиває Грубер, — треба тільки занотувати, які хімічні елементи є в піску. Окис силіцію. На окиси алюмінію, заліза та кальцію можна не зважати, їх мало і вони, очевидно, не впливають на основну хімічну будову скла.
Грубер пригадує хімічну природу кремнезему. В ньому два елементи. Один з них — кисень, сильний елемент, тобто такий, що енергійно сполучається з іншими елементами. В природі безупинно утворюються ці сполуки. Це відоме всім горіння. Воно буває помітне — з вогнем, з жаром, — швидке, енергійне горіння. Буває воно й повільне, коли речі, наприклад, іржа їсть. Це теж горіння...
Грубер пригадує всі ці давно йому відомі речі тому, що для дослідження дуже часто стає в пригоді дрібний, давно відомий факт. На нього не зважали, гадали, що це — дрібниця. А він іноді допомагає зробити велике відкриття. Груберову увагу привертає кисень. Із своїх забутих формул він неясно пригадує, що саме цей кисень, кисень у кремнеземі, сполучений з силіцієм, відіграє якусь значну роль у подальших трансформаціях.
Груберові думки супроводить рівний шурхіт піску у великих ситах — барабанах. Пісок просівають, щоб у ньому не було кремінців, які не розтоплюються, коли вариться скло, і потім, потрапивши в скло, розколюють його.
"Мій спосіб виготовлення скла не боїться кремінців — думає Грубер, — бо розтоплення шихти власним теплом, що його виділяють хімічні процеси, певніше за теперішнє, звичайне. Якби ж тільки згадати цей спосіб!"
Настирливий шурхіт піску заважає Груберові думати. Він іде далі, до сушарок. Це теж барабани, як і сита. Вони крутяться, і в них висихають, переміщуючись, пісок, чи крейда, чи сода. Коло сушарок Груберові в ніс б'є гострий дух. Це від соди та крейди виділяється вуглекислий газ. Робітники, що тут працюють, надівають на ніс і рот марльові протигази. Інакше перехоплює дихання.
З сушарок матеріали потрапляють на автоматичну вагу. Відважування — головний момент виготовлення шихти. Між матеріалами повинна бути така пропорція, щоб у готовому склі вона наближалася до формули — 1:1:6, де одиниці — це окиси натрію та кальцію, а шість — кремнезем.
— Добрий день, товаришу, — вітається Грубер з майстром, що стежить за вагою. — Як іде робота? — Він шукає нагоди поговорити, щоб мати практику в українській мові.
Майстер привітно відповідає Груберові.
Поговоривши з майстром, Грубер провадить далі свій огляд. Йому, власне, цей огляд уже не потрібен. Він уже встиг передумати все, про що так часто думав: і про соду, і про крейду, і про пісок. Усі хімічні елементи, що утворюють ці речовини, вже розташувалися в його уяві, готові на різні сполуки, — ті сполуки, що постають у скловарній печі. Якби ж їх угадати!.. Думати про них, старатися відгадати їх Грубер любить коло скловарної печі. Чомусь там найкраще працює думка.
Грубер дивиться на годинник і раптом червоніє. Він упіймав себе на тому, що навмисне затримується в складальній. Він точно знає, коли Валя перевіряє пірометри на газогенераторі, й розраховує свій час так, щоб зустрітися з нею. Йому подобається, що там нікого нема, що вони тільки вдвох, вони й могутнє полум'я, що буяє поруч. Ось чому так легко думати коло скловарної печі. Бо там Валя. З нею так добре. Вона так само, як і Васюченко, як інші робітники та інженери, бере жваву участь у його дослідженнях. Так гарно радитися з нею. Особливо, коли нікого нема, коли вони тільки вдвох. І вперше Грубер думає: хіба Валя йому подобається тільки як товариш? Чому ж він почервонів, чому в нього спалахнуло обличчя? І чому він, думаючи про Валю, щоразу згадує Гретхен і порівнює обох? Навіщо він написав Гретхен, щоб вона приїздила? Правда, так він вирішив, коли тікав з батьківщини. Він чесна людина й мусить дотримувати свого слова, а він обіцяв Гретхен побратися з нею. Але ж можна було зачекати з листом.
Грубер жене від себе ці метушливі й суперечливі думки і, щоб забути їх, стежить за дальшим приготуванням шихти. Відважені складові частини потрапляють у великі барабани-мішалки. Перемішану шихту конвеєром передають до розподільного бункера. Ось вона білим порошком насипається у великий ківш. Ківш на колесах. Робітники везуть його до печі й засипають шихту.
Грубер іде за ковшем. Валя вже має бути коло генераторів. Грубер іде до газогенератора. В нього знову спалахують метушливі думки про Валю й про Гретхен. Та він розганяє їх якимись підрахунками.
Висока температура скловарної печі досягається особливим складним опаленням. Воно може бути нафтовим. Нафта видувається тоненькими цівками, змішується з гарячим повітрям, що вдувається підігріте в піч, і так створюється могутнє полум'я.
Якщо паливом є вугіль, роблять газогенератор, і тоді опалює піч не вугіль, а вугільний газ, що добувається в газогенераторі з вугілля. Газ горить буйним полум'ям. Принцип газогенератора простий: неповне горіння. Тобто вугіль чи дрова, згоряючи, дають не вуглекислий газ, а окис вуглецю, що добре горить, перетворюючись на вуглекислий газ. Окис вуглецю має один атом вуглецю і один атом кисню; до них прилучається ще один атом кисню, й тоді вже маємо вуглекислий газ, у якому на один атом вуглецю припадає два атоми кисню.
Грубер ураз припиняє свої підрахунки: він бачить Валю. Серце б'ється дужче, ніж звичайно. Але це, мабуть, через східці, якими він ішов надто швидко.
Валя променистою посмішкою вітається з Грубером.
Грубер дочекався, поки Валя закінчила контролювання, і пішов за нею нагору, до скловарної печі. По дорозі він казав:
— Як іноді випадок спричиняється до винаходу! От і з цією скловарною ванною. Варили собі скло в горшках, які ставили в піч. А одного разу через недогляд горшки в печі потріскалися, розвалились і скло вилилось на черінь. Щоб не пропало скло, виловили черепки, а скло вибрали на виробництво. І вийшло, що можна просто в печі, а не в горшках варити скло... Я от думаю, який випадок допоміг би мені пригадати мій винахід? Знаєте, буває, що людина від нервового струсу втрачає здатність ходити, а потім велика радість вертає їй ноги...
Сум забринів у Груберовім голосі. Валі аж серце стиснулось. Вона сказала:
— Нічого, товаришу. Я певна, що ви все згадаєте. А що ви робили сьогодні? — насмілилася вона запитати, глянувши так ясно в очі Грубера, що тому ніби весняне сонце засяяло.
— Ваша віра підтримує мене, — вимовив він вдячно І почав розповідати дівчині про свої досліди.
Як завжди, її влучні зауваження дивували його. Грубер не знав, що Валя цілі ночі сиділа, вивчаючи теоретичні матеріали з хімії скла.
Розмовляючи, вони підійшли до скловарної ванни. Вона була величезна. Цілий будинок, низький і довгий, з прибудовами. Крізь вікна, затулені залізними заслонами, пашів жар — температура там досягала тисячі градусів. Це була плавильна частина ванни. Тут варилося скло. Потім воно переходило в канал, — ціла будівля теж, — у робочу частину.
В одному вікні заслін був одхилений. Затуляючись від страшенного жару долонями, Валя й Грубер хвилинку, скільки можна було терпіти, крізь сині скельця розглядали дзеркальну поверхню розплавленої маси скла. В ній відбивалося склепіння ванни й яскраве полум'я. Очам було боляче дивитися на цей нестерпний вогневий блиск. Грубер зітхнув. Він згадав своє розплавлене скло, розплавлене внутрішньою силою, без цього пекельного жару й вогню, без цієї величезної теплової енергії, заради якої працює ота складна машинерія газогенераторів, рекуператорів тощо.
Валя зрозуміла Груберове зітхання.