То то вам сміх — ви мене ганьбите, що це я в поляцьке таке все убрався, таким паном вилажу з ходів; а ті пани наших селян заганяли ходи копати та й після вбивали, щоб ніхто не дізнався за ті ходи, — я здоймаю черепа та несу навпереваги, я таким ворогом уступаю у їхні доми на їхнє таке спізнання та й на страх; люди глину беруть у горбах та й черепи одкладають на купку, — наїдуть музейники забирати в свої музеї черепи і шаблі, але не мають вони черепів та шабель із-під самої землі, куди й кріт убоїться пролізти; а не хочте таких черепів до своїх музеїв, а не хочте такого героя в кіно й на вистави; я німцем уходжу в буфет, то мене б'ють колишні офіцери та голови сільради, а ще в поляцькому підступлюся до брами, то баби виходять з церкви і сміються, що знов пани наїхали і тра віру міняти. То баби зачинають ділитися на віру: а як тоді не мона було, а ми ходили, а типір усі такі віруючі, то вже нам мало місця і в церкві, — і я мушу обирати такий шлях і таку пору, що-но мені тіки знати, кудою й коли пройти; світ над-зиркує позад мною, гадаючи, що то я бавлюся, що то мені тра у театрі такому погратися, та й вгавлює, що аніяке знання то мені вже не потребується, бо як я почав здогадуватися, то де там який у хороби світ, який суд, які свідки. Світ тобі пробачає, що вгодно, — кричи,
нагадуй, проси о помочі; а-но впинися посеред ґвалту й нарахуй йому хоч який здогад, то вже він німіє, ноги ламає на храпі, — то ти такий хитрий, такої свободи набувся, що вже тобі й не скажи. О-о, тоді ж я вертаю до хоч якого місця, якої думки, та й у якому захочу вдіжжі. Мені що коли де насниться, то вийду у світ і вже бачу такісіньке, як і снилося, — бо я перш мав страх, а не здогадувався, таке надо мною схиляється, що ні жінка, і ні чоловік, я кидався зо сну і так ніч перебуду в блуканнях, воно мені тяму заступало та накивувало, що все мона, нічого не бійся, вже розгортало мене, як із сповитку, та й затоплювало такою масою, таким духом; аж коли дивишся, то це лялька із головою під хмари, і це тобі велено її мати за жінку, а знаєш, який то гріх, а щось нашіптує, каже, що мона, то не такий ще гріх, і вже тако ступаєш якимись дихтяними хатками, дверима, у кутку в смітті яєчка побачиш, й аж дивом дивуєшся: а де шосте; та й так гріх за гріхом долаєш, і все тобі нашепти, тако наче гурт невидний підспівує, й ще далі йди, й то ще не гріх, і за цим разом мона, а вже не знати, як обзирнутися на той перший гріх, і нема впину, і ранок не порятує; ви-и-итрі-щився, аж це піч перед тобою, ну то й знаєш, що піч, бо на ранок наснилася піч, — і це такий був мені порятунок; я беруся руками за припічок — ми з татом перемурували, але так, що наче яка й була, — то чого ж: піч. А що мене рятувало, не скажу ввік, — жінки позакутувані тако одна за одною присторо-няються, що й не обізвися, не руш, але тако припрошають одтулити найбільшу таємницю, тіки щоб уже ж був тут, взнав, і нікому нізащо ніколи; одтуляють одежі і чорним на мене дивиться ще чорніше — такою гумою обкутано од живота до стегон, і ноги й груди
23(10) березня зранку похмуро а перед обідом сонячно тепло
24(11) березня сонце і сушить Зіни день народження 26(13) березня ясний день другий тиждень минув поста 27(14) березня сніг пролітав
28(15) березня сніг вночі випав а вдень хмарно з проясненням 29(16) березня ясний день 30(17) березня сонце і вітер холодно теплого Олекси 31(18) березня дощ теплий помер Малиновський маршал Радівон Якович йому 69 років 1(19) квітня ясний і вітер 2(20) квітня похмурий три тижні минуло посту 3(21) квітня похмуро і дощ хоронили маршала Малиновського в три години 4(22) квітня зранку ясний а вдень хмарно а під вечір ясно 5(23) квітня день ясний 6(24) квітня сонячно 7(25) квітня сонце зійшло ясне ясний цілий день і вітер 8(26) квітня сонце і тепло
9(27) квітня чотири тижні минуло посту 10(28) квітня ясний теплий
звіринячі, зачорнені наростом, а ще й дух звірячий; а хустку то сам мусиш розкутати, аби взнати ще страшнішу таємницю, та длубаєш на щілких вузлах і знімаєш хустку за хусткою, і бачиш оброщені щоки і бороди, і вже тобі вороття нема ані в сон, ані в день; і це тобі такий порятунок, тут тобі світ цілий, і все, що тіки не захочеш; волосяні ноги обступають тебе — отуто твій світ, а гиншого не бажай. Вислобоня-а-аєшся, як це в сні, летиш понад самою землею, а вже десь такі мотоцикли диркочуть, така ворожа сила, та й дальш, як захочеш, то не одбіжиш, але й вони не наздоженуть, і така воля, такий страх: тікаєш і не втечеш; вже хекають в шию, але не вхоплять. То це ще звідколи — ще з маленства, й так роками той страх збавляєш, у світу затишку дошуковуїся; аж коли мені сни сподоблятися стали що нічним, що денним думанням, — сниться щось таке мов нечвидне, проглипуєш ранок і вкрадаєшся десь до такого місця, де я собі знаю та й знаю, й гоппа-на, бачу таке саме, що й в сні; така жінка впоперед ступає, а ти назирці, то боком, то скоком, аж заким не вгледиш і гочі, і носа, і трохи губів, а щоки і борода затушковані, — десь так багацько набралося цеї жіноти, ге-но ви скажіть що й; і до церкви вступають ну вам купами, з розмаху хрести накладають на все своє чорне і зверху і спідсподу, якісь гріхи давнешні заховують та примолюють. А кажуть, то переселенці, а їх буде більш, як сидячих по хатах та при землі людей; а цим тра буде таких здоровецьких хатів, щоб їм жити купами, і на їдному місці ніколи надов-ше не передержатися, — то це ви мені, бабо, геть як-то ті, зо світу, а бо ті нічого не несуть та й не везуть, аж коли бачу, ця баба щось таке тягне, такими волоками впозад себе загрібає, то чо ж це не помогти людині. Не ми хіба їдні на цьому торговиську, що я з думкою, ви з ношею свею, а то всенький світ глядить, де що невидне, а таке страшне, чимсь покарано, а не знати; людей у больницях більш, як знадвору, уписують до карток кому нежить, кому непам'ять, аж сміх бере, — ото де не помирали віками, а вписано, що типір помиратимуть. Та й вам сміх, бабо, та й вам що хоч тако де не візьми: помрете од невидного чогось, а записано буде, що картохлі переїли. Несуть вас понад головами, на горби такі, де ви кожній травинці імення знали та любили в пучечки складати та з рукава як-то понюхувати, а вам добренно у славі плисти, а ми ж тую славу, гей, тай-й, — але ж то мені клопоту з цими бабами; вже ж несуть вас третьою гулицею, а влади не чути, а ораторів щось не знати, кому теє слово на пам'ять вашу сказати; біжу до влади, а їм ще ні так, ні всяк: а хай би землянок не копала, а хай би вогнем не
випалювала, а хай би не ховала бандерівцям збіжжя, харчі та всяке цінне рухоме майно; а вона в колгоспі й дня не робила, а в сільраді підмести ні разу не хтіла; нема вам духових музик, і везуть вас повз церкву, а батюшка одвертається, бо ікони збирали з пограбованих хатів, а до церкви стежки не знали; а ночую приперли дитину од дівки-семилітки, куми стали подавать ту дитину батюшці, а вона замісто дитини очутилася свічкою, то батюшка в сказ: я свічок не хрещу, а принесіть мені дитину; а на вашу торбину зиркнув, що нічого такого не подаєте, та й буркнув: а цеї баби тут треба, як торішнього снігу. Же ж вам знов сміх: як це вдруге несете мене до церкви, а я в батюшчиних руках на щуку перекинувся, та й знов гайда додоми, а вдома я знов дитина; та й за третім разом несете, а я цим разом зробився хлібом, то батюшка подивився, ну та й хай буде, хліб святий, його не гріх перехрестити. А як мене похрестили, то я враз хлопчиком зробився, та й що вам кажу, а ну-ну: щастя ваше, що догадалися мене хлібом перехрестити, бо якби перехрестили свічкою, то був би страшенний мор, а якби перехрестили щукою, так був би страшенний голод, а раз хлібом перехрестили мене, то ждіть страшенного урожаю. Кажіть-кажіть, що то люди повидумували, бо ждали і моровиці, і голоду, а перед тим урожаю великого; а кажіть, що то на фабриках видумали якусь моду на крам, та й того так, — я вам і так повірю".
"А де б то хто тамечки родився, а ким таким удався, що його перехрестити, як хоч, та вгадай, яка ще лиховина уїсться в цей світ, — несуть тобі щуку, свічку, а й хліб, то хай буде щука, і свічка, і хліб; нема вгадання ані на голод, ні на урожай силенний. Світ обзивається не тими голосами, не там, де б ти хтів
11(29) квітня ясний теплий картоплю садила
13(31) квітня
гарячий
14(1) квітня
похмурий
15(2) квітня вітер
18(5) квітня
хмарно вітер
19(6) квітня дощ
25(12) квітня
сонце тепло
30(17) квітня Пасха
сонячно
1(18) травня
сонце тепло
2(19) травня до обіду
гарна погода а після
обіду вітер холодно
3(20) травня до обіду
похмуро і холодно а
після обіду сонце
тепло
5(22) травня покропив дощик і грім перший 6(23) травня Григорія
7(24) травня гарний теплий ясний 8(25) травня зранку ясно надвечір хмарно 170 Щербаченко 9(26) травня гарний теплий 10(27) травня гаряче а ввечері холодно і вітер
11(28) травня вітер 12(29) травня дужий вітер холодно 14(1) травня два тижні після Пасхи 17(4) травня вітри корова по... 21(8) травня три тижні після Пасхи 22(9) травня свято Миколи
23(10) травня дощ гарний
притулитися хоч краєм душі. Ти думав, їм грошей тра, де що позакопуване, нічийне, — а то їм тра знаку грошей, знаття, що є гроші, їм тра набутися смаку знаття усього позаховуваного й їм ненале-жаного; страчено навпослідок, що є багато, що мало. Ти хтів зна-хуром бути й людям такий лік дарувати, хтів рибою обгодувати пів світу, пів села, та й нагодував; а ще перед тим хліба їм наурочив багацько, та й мали хліб, але смаку не знали на хліб, — такий піст, одколи світу, що постують, а за стіни тримаються; та й думай, кого тобі шкодувати, чи світу цього, чи люду. Отворено двері церков, та йди признавайся, який ти винуватий, — а нема прикмету винуватості, а й до церкви страх уступити; то колись кріпацтво одміняли й різками примушували брати землю, а на тобі й волю, і віру задар-мо, — не хтять волі й віри. Ти такий вслухняний чоловічок, що й похорон зладнаєш, і владу закличеш, і батюшку впросиш; а я тако вигребуся з могилки, бо мені життя не тра, а цікаво знати, бо ти такий мудрий, що бабу спровадиш, а десь по тих сховках синонця мого налапаєш, та й будете десять літ поминати бабу, — тепер таке повелося, що не так той похорон, не те поминання, як саме поминання; з буфету вам вилазу не буде.