А на дачі? Там теж є помічники?
— Ну, садівник, кіномеханік, городня бригада — чи я там знаю?
— Водії, охорона, слюсарі, електрики?
— Ну, як положено, так і ведеться.
— А як же з принципами?
— Ти про що?
— Головний принцип соціалізму: заборона експлуатації людини людиною.
— Хіба я кого експлуатую? Вони ж не в мене на службі, а в держави. І обслуговують не мене конкретно, а мою посаду. Знімуть мене, поставлять іншого, — вони так само обслуговуватимуть і його. В персональній машині возять не мене, а посаду, депутатом і членом ЦК обирають не мене, а посаду, ікрою годують не мене, а посаду.
— І Сироту в заступники дають не тобі, а твоїй посаді?
— І Сироту. Яка різниця: повар, водій, Сирота?
— Ти ж знаєш, який це інтриган і падлюка. Як же ти міг погодитися на його призначення?
— Москва. Все Москва. Він знайшов там якісь ходи, підліз до самого Генерального, ми тут усі безсилі.
— Ти ж колись розхвалював, яка Україна суверенна!
— Ну, в Конституції справді записано, але хто ж на це зважає? У нас колись Грушецький очолював Президію Верховної Ради. Чув ти про Грушецького? Ну, не має значення. Так от він ляпав де треба й не треба: суверенна держава, суверенна держава. Набрид так, що Суслов не стерпів, сказав Щербицькому: приберіть отого суверенного дурня, бо Леонід Ілліч чути вже його не може! А ти хочеш, щоб ми тут виказували характер, коли нам хоч і про того ж Сироту.
— Він там завтра якусь нараду проводить. Хоче розпинати Трохименка. Ти чув про це?
— Не чув.
— Хоч і чув, не скажеш. Не можете простити Трохименкові безвідвалки. Скажи Самотузі, щоб провів мене на ту нараду. Скажеш?
— Вважай, домовились. А щодо Сироти… Ну, що він тобі? Головне те, що ти мій брат.
— Треба щоб взаємно.
— Тобто?
— Щоб я був твоїм братом, а ти — братом моїм.
— Родова діалектика?
— Та ні, мабуть, метафізика.
…Столики в залі, де Сирота проводив засідання, були поставлені "зигзагом", так що всі присутні сиділи боком один до одного і вільно могли б спілкуватися не тільки з допомогою слів, а й жестами: впівока всі бачитимуть жестикуляцію навіть тих, хто сидить позаду. Чиновницький винахід для всіх категорій громадян, включаючи глухонімих.
Ми з Трохименком розташувалися посередині залу, зайнявши два сусідні столики. Сирота з’явився з потайних дверей за столом президії, в супроводі двох підскакувачів поважно наблизився до керівного крісла, обвів поглядом зал, наштрикнувся очима на мене, мерщій ляпнувся на місце головуючого. Я не бачив його тридцять років, хіба що по телевізору, але за цей час нічого в Сироті не змінилося. Та сама інтригантська фізіономія, те саме пошморгування носиком, те саме шарудіння словами. Мабуть, і ширінька в нього була так само пом’ята, як в студентські часи.
— Високоповажне зібрання, — прошарудів Сирота, — події значення справді глобального вимагають нашої змобілізованості, коли ми не можемо відсиджуватися в глухій обороні, а повинні завше бути готові до того, щоб дати належну відсіч, покіль ворог…
Далі можна було не слухати, та його ніхто й не слухав. Чиновний люд знав своє.
— Як наші завтра зіграють? — чулося збоку.
— Аз ким вони?
— Та з "Спартаком" же! Відстаєш од життя!..
— Коли на рибку? — чувся інший голос.
— Куди в відпустку?
— Як з полюваннячком?
На трибуні вже стирчав так званий "відомий вчений", як назвав його Сирота, і безвиразно бурмотів:
— Після Чорнобильської аварії на поверхню випала деяка кількість радіонуклідів, зокрема ізотопи цезію, плутонію і стронцію. Ґрунт, і відповідно рослинність, у таких місцях "забруднені". Відповідно — м’ясо і молоко. Мабуть, злаки — теж. Який же вихід? Московські вчені, зокрема академік Ільїн, дають рекомендації ретельно переорювати всі ці землі. При перевертанні пласта забруднені поверхневі шари опиняються внизу, тому врожай буде вдесятеро "чистішим". Виникає потреба глибокого переорювання всіх площ, зокрема ґрунтів, а також пасовиськ і сінних угідь… Питання ускладнюється тим, що в республіці останнім часом значно зменшилася кількість потрібної тепер землеобробної техніки. Дався взнаки безплужний обробіток землі, з такою настирливістю насаджуваний товаришем Трохименком…
— А ось ми сьогодні й спитаємо товариша Трохименка, — подав голос Сирота, — спитаємо його, про що він думав, нищачи перевірену віками землеробну техніку, а тепер стоїть голий перед лицем аварії…
Він був, як ті Бурбони: нічого не забув і нічого не навчився. Може, завдяки цьому й протримався на поверхні при всіх владах — від Сталіна до Горбачова? Я не став ждати, поки Сирота довершить свою "спіраль" звинувачень, натяків, обмов і загроз, — тяжко підвівся і пішов на штурм трибуни.
— Коли вже хочете питати, то додайте до Трохименка також мене, Миколу Сміяна, а ще: професора Черкаса, академіка Бараєва, курганського польовода Мальцева, наших дідів і прадідів з їхніми сохами і скорідками, — ось тоді й можна буде вести розмову…
Я сказав їм усе. Чи жити людині у вічному передчутті й очікуванні аварій, чи бути господарем на своїй землі? Чи за прогрес і далі треба платити жертвами, як це робили наші предки, злагіднюючи злі сили природи, чи вважати прогресом тільки те, що несе користь і радість без будь-яких передумов?
Ще я сказав їм, що судити треба не нас, вічних хліборобів, які не зготувалися закопувати радіоактивний бруд, а тих, хто допустив Чорнобиль і запаскудив, знищив нашу землю на тисячоліття…
Багато дечого я сказав їм, але в дискусію зі мною ніхто не став встрявати, Сирота мерщій оголосив перерву, всі зірвалися з місць і кинулися до буфетів і, наче вони прибігли з голодного краю, запихалися сосисками, знищували бутерброди з ікрою, балики і ковбаси, випорожнювали горнятка з ряжанкою…
Не люди — ходячі стравоходи.
* * *
Я знов побачив їх, але вже тепер у братовій квартирі, коли вони з’являлися перед Марсель, щоб висловити їй співчуття з нагоди передчасної трагічної смерті її чоловіка, а їхнього керівника, видатного діяча, вірного сина, плоть од плоті, кров од крові…
Марсель, хоч і не змінила гніву на милість, вимушена була заговорити зі мною, попросивши бути з нею при тих відвідинах.
— Ти хоч постав карафку з горілкою та якісь там бутерброди, — порадив я.
— Обійдуться! — жорстко мовила вона. — Тепер за чарку горілки з партії виключають! Маркерій лежить мертвий, а я їх ікрою годуватиму!
— Слов’янський звичай.
— Всі ваші звичаї — типова відсталість!
Довелося змовчати і дивитися, як надзвичайно передова жінка приймає так само передових відвідувачів. Соратники, співробітники, підлеглі, але не рядові. Рядові сюди проникнути не могли. Чоловіки й жінки, всі сановні, надуті, всі під знаком трьох "і"; ікра, імпорт, інтриги. Жінки мовчки витріщають очі, манірно бгають губи, виблискують золотом, самоцвітами і перлами. Чоловіки демонструють перли глибокодумності:
— Який був працівник!
— Питання вирішував без зволікань.
— Ріщуче й безоговорочно!
— Але завжди збалансовано…
— Виважений підхід… Тільки виважений підхід…
— Любив заявляти: ви мені дайте консенсус…
— Консолідація для нього була на першому плані…
— Поважав плюралізм…
— Але з деструктивними елементами був безпощадний!
— Екстермізму не допускав, ні, ні!
— А як він з усіма отими корумпованими групами? Рицар, справжній рицар!
Марсель зітхала, кивала головою: так, так, справді, він був такий; вони підходили й до мене, тиснули руку, бурмотіли свої нікчемні, безглузді слова, ніхто не думав, що я Марків брат, — надто вже несхожий зовні, не знали, що перед ними вже й не людина, а тисячоліття, які жахаються видовища оцих пустих душ, заламують руки від сорому й розпуки.
Мовне отупіння вже не окремих людей, а цілих народів. Живе слово витісняється смисловими знаками, приблизними замінниками, мертвими ієрогліфами. Словесна дієта, пережована і виплюнута всесвітньою м’ясорубкою слів. Фарш. Вийняли душу з мови. Структуралізм. Математизація. Комп’ютеризація. Все ніби й так: лаконізм, точність, функціональність. А враження, ніби тебе посипали дустом, як шкідливу комаху. Де гра поезії, де донебесні барви, де гучне гриміння життя? Сучасна мова нагадує примітивного олдовайського предка поряд з мадонною Рафаеля. Слова облітають планету, як грип "Гонконг". Ескалація, моніторинг, спонсор…
І цілі народи стають мов німі: є сила, немає слова.
І мій народ теж. Невже знов і знов відлунюватимуться гіркі й несправедливі слова, що народилися колись у притемненій душі Пантелеймона Куліша, засліпленого хутірськими недогарками:
Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків
диких,
Ти, що постав з безумної
відваги
Гірких п’яниць і розбишак
великих…
Брат досить зневажливо відгукувався про предків. Соціалістична революція могла утвердитися, тільки перекресливши всі минулі епохи, знищивши пам’ять про них, як знищила собори, церкви, палаци, пам’ятники царям і їхнім слугам, відкинувши священні книги і навіть священні імена.
Я казав братові: "Мовчи про предків! Могили здригаються від вашої так званої діяльності "на благо"! Що ти зробив на цій землі? Чим похвалишся? Роллю Леніна в п’єсі Корнійчука! Що зоставиш по собі? Сахару!"
* * *
Тепер брат мій лежить непохований, і люди тупо вибурмочують над ним нестямні слова, а ми знов, як тисячу років тому, пливемо кудись по темному морю за чужими богами для свого зневіреного народу і не відаємо, яких же богів привеземо цього разу, яких пресвітерів, які ікони, які молитви.
Конча — Озерна, 25 січня 1988-25 лютого 1991 року.
1
Сельний (церк.-слов.) — польовий (Книга Іова, 5, 25, Псал. 102, 15). — Тут і далі примітки автора.
2
Слова Лазаря Барановича
3
Тепер Спаські. В XVI! ст. там стояла церква Фрола і Лавра, і ворота звалися Фролівськими.
4
Соловйов, т. V, с. 626
5
Так звали тоді селян-одноосібників, які надавали перевагу індивідуальному способу господарювання перед колективним.
6
Певг — сандалове дерево.
7
Сталінський лозунг 1932 року.
8
ДР — скорочення від англійського Displaced person — переміщена особа.
9
МР— Military Police — військова поліція американської армії
10
Так звали на фронті орден Леніна.
11
Цей "твір" без жодних змін передруковано в збірнику "Диктанты по русскому языку для 5–9 классов". — Київ: "Рад. школа", 1990, с. 178. Укладачі: Л. Попова, Н.