Андрій їздив далеко за ріку рубати лозину на плоти і тої лозини звіз багато. Заздалегідь згодив майстрів плоти городити і пошивати будинки. Оден майстер цілими днями вязав в стодолі сніпки із житньої соломи на пошиття будинків.
На бажання Андрія приїхав Тачинський і вибрав в городі місце на садок, навчив його щіпити і обіцяв з весною привезти кільканайцять щепок овочевих дерев. Андрій випросив собі ще два вулиї з бджолами, бо відразу хотів мати і свою пасіку.
— Чого ти так спішишся? Краще робити поволи, одного року це, а другого те.
— Ні, тату, все потребує рости і розвиватися, хай-же зачинає рости все від разу.
Як тільки наблизилась весна, в оселі Андрія аж закипіло. Городили плоти, пошивали будинки, садили щіпи. Сусіди дивлячись на таку запопадливість молодого хазяїна, любувалися ним: "Ой здавалося молоде зелене, а то буде хазяїн на всю губу, у його все начеб під руками росло".
Мимо тяжкої праці Андрій був веселий, вдоволений, при праці і підспівував, та підсвистував. До всіх був привітний і чемний, наклепів і набріхувань не слухав.
Треба було обробити поле і до цього взяв від тестя одного плуга, та не пустив його до дому, поки все до чиста не обробив, не засіяв.
Зося була теж вдоволена. Вона перемінилася зі-всім. Працювала запопадливо коло дому, ходила боса, обмащувала та білила хату, ходила коло коров, копала з наймичкою в городі. Цього Андрій не сподівався, бо уважав її за "жінку з вашеця".
Зося одягалася як звичайна шляхтянка. Перевяже було хусткою голову, винесе Дмитруся до огороду з колискою, а сама копає або садить грядки. Та при тім виспівує пісеньок, що аж люди заслухуються.
Вона теж була для всіх дуже ввічлива. Тим вона зєднувала собі між шляхтою симпатію.
Дивиться на все це Тучко. Люди хвалять перед ним Андрія і його жінку, та він лише вуса підкручує.
— Це з моєї школи, з під моєї руки...— похваляється.
Одно лише Тучкови не подобається, що Андрій тепер цілком від його відсахується, навіть ніколи до вуйка не забіжить, а вже щоб коли його в дечому порадився, то про це нема й мови.
Коли Андрієви треба у чому порадитись, то біжить до тестя сам або посилає жінку, а в нагальній потребі зайде до старого Дмитра. Того Дмитра вважав він, так, як і ціле село, за праведника, що порадить щиро. Вуйкови він не довіряє. Це його ціле поведения видалось йому загадочним.
Андрій поводився у всьому, як статочний хазяїн. У коршмі його ніхто ніколи не бачив. Як треба було робітників почастувати горівкою, то посилав за цим наймичку, а сам не ходив ніколи. До міста їздив лише в конечній потребі. Прийде було неділя або свято, то колиб лише з церкви та пообідати, він трохи проспиться на оборозі, та вже не може собі ради дати, щоб свято скінчилося і можна взяться до роботи. Одна лише слаба сторона і навичка, котрої не може перемогти, то рушниця4. Не йде у поле без неї, але тепер на весну стріляє лише яструбів, кані та ворони, що людям шкоду роблять.
Біля Зелених свят Андрій був з усею роботою готовий. Його оселя перемінилася так, що не можна її було пізнати. Вона огороджена новіським високим плотом, стріха обшита на ново, хата вибілена з верху і в середині. Вікна і одвірки обвела Зося пасму-гою сивої глини. На обістю чисто і позамітано. В огороді щіпи поприймалися, грядки гарно обкопані зеленіють яриною. Ворота і фіртка виплетені з верболози. Та ще Зося обгородила кусок подвіря перед вікнами і насадила всілякого зіля, яке привезла собі з Вербинців від мами. Та ще серед садку бренять бджоли довкруги двох улиїв. Андрій приготовився і на рійку і держав за хатою ще три улиї про запас.
Минуло літо. Андрій успів усе зібрати в пору. Якось так йому таланило, що нічого не замокло, не збавилося, усе повелося звести в пору під стріху. Якось вмів "поміж дощ" ходити.
Настала осінь, а відтак і зима. Тепер можна було трохи відпочати, та Андрій ніколи без діла не сидів. До того війшло в звичай, що до його хати стала сходиться шляхоцька молодь на вечірки. Зимою що вечера було її повно. Це любив дуже і Андрій і Зося. Посходяться, посідають в кухні довкруги стола, на лавках, на челядній постелі, на запічку та гу-торять, жартують, загадок відгадують, оповідають казок тай співають.
Згодом стало Андрія тягти до книжок. Захопить було яку книжку, то таки мусить знайти тільки часу, що прочитає її "від дошки до дошки". В першу чергу купив собі в місті Біблію. Він її читав у голос своїм гостям на вечірках.
Андрія ціле село любило. Він не мішався до жадних спорів, не приставав до нічиїх сторонників, з ніким не сварився, завсігди усміхнений, вдоволений.
Його ровесники йому завидували. Пословиця: "не кайся рано вставати, замолоду женитися" на Андрію найкраще справджувалася. Та то лише Андрієви так пощастило. Куди до того його ровесникам! Вони ще чекали на свою чергу, коли їх до війська покличуть. А Андрій буде реклямований, як самотній господар. Вони всі під владою батьків, а він свій пан, хоч і малолітним називається, і опікуна над собою має. Він вже жонатий, а їм сього не вільно. Правда що у його не гарна жінка, але все жінка. За це вона роботяча і запопадлива така, як і він сам. Дібралися!
У Андрія йшло все з роси з води. Він богатів з кожнім роком. Складав гроші, а як лише скінчив двайцятий четвертий рік докупив собі кілька моргів поля. До того інвентар його дуже помножився. Орав двома плугами, осьмеро коней, вісім коров, не чис-лячи сюди ялівнику та лошаток, які що року прибували. Але мав він про кого дбати, бо діти що раз прибували. Що лиш Дмитрусь підвівся на ноги, прибула йому до компанії сестричка Ганя, відтак братчик Петрусь появився у свій час — з малих дітей не виходив ніколи.
Та мимо його статочнрсти і повнолітности, його не перестали звати в селі малодітним і він за це ніраз не обиджався.
З Тучком він не сходився і за рахунки не говорив нічого. Противники Тучка стали його підмовляти, щоби у Тучка упімнувся о своє, щоби з тим пішов до адвоката, та Андрусь лише підсміхався і говорив:
— За це, що мене вуйко за цих десять літ навчив, то він варта цього, що собі з мого взяв. Хай здоровий споживає, а я маю свого досить і процесу-ватися з ніким не хочу.
За цих кілька літ Андрій став рослим, плечистим, дуже сильним мущиною і на причуд гарним. У його було блискуче чорне волосся, сині гарні очі, чорні брови і гарний вусик, який він собі в гору підкручував, і смагле лице з рожевою відтінкою. Він ставав з кожнім роком кращим. Цілком навряд було з Зосею. Вона родила часто діти. Четверо бігало за нею, а двоє поховала. Дмитруся давали до нормальної школи в місті. При тім Зося працювала побіч дуже запопадливо і не щадила себе. Це все склалося на це, що вона стала старіться і поганіти.
По десяти літах вона висохла, пригорбилася, трохи посивіла. Лице вкрилося глибокими бороздами, ніс начеб виріс і закарлючився, а до цього на його кінчику появилася велика бородавка, достоту у такому самому місці, як у її батька. Андрій у двай-цятім восьмім році виглядав мов писаний, був у силі мужеського віку, а Зося у трийцятому восьмому подобала на стару жидівку і сама на себе не могла у зеркало поглянути.
Побачивши себе такою вона дуже налякалася.
— Я вже тепер подібна до Моткової Рухлі.— Вона аж заплакала з жалю: — "Пропали літа молодії мов роса від промінів сонця. А що буде далі?"
Вона тим дуже зажурилася. Що буде далі, і як вона буде виглядати побіч свого молодого гарного чоловіка? Не можливе, щоб його серце від неї з кожнім днем не відхилялося, а опісля то не схоче на неї дивитися. Вона відтак думала над цим, чи Андрій зможе жити не полюбивши иншої? Це також не можливе і не мислиме, бо він тепер як раз в силі віку. Отже є дві певности. Вони не минучі, так як смерть. Андрій відклониться від неї а шукати буде де инде любови-кохання, бо йому до цього тепер пора, а вона вже не жінка, а старе опудало.
Станувши перед цими двома певностями, вона налякалася їх наче врат адових, в які її конечно, неминуче треба перейти на страшні муки, котрі тріва-тимуть до самої смерти. Вона полюбила Андрія від першої хвилі. Тепер та любов змаглася до найвищого напруження, як вона побачила, що Андрій для неї пропащий. А буде він тому пропащий, бо його серце прилипне до иншої, кращої та молодшої.
Такі думки мучили її що раз більше. Вона була сумна і нищечком плакала гірко. Та знова в її серцю повставав бунт проти цеї конечности. Як воно? Щоб вона так без борби позбулася свого доброго, набутого законного права на любов Андрія? Ні, вона стане до борби з цілим жіночим світом і краще згине, а не допустить чужої любови, до свого гарного Андрія. Тому треба держаться на осторожности проти такої небезпеки, проти того великого страшного ворога, якого вона ще не знає, а котрий може проявиться у кожній молодшій гарнійшій жінці.
В її душі зродилася заздрість о свого чоловіка. Вона опанувала цілим її єством. Згодом стала у неї заздрість переходити в умову недугу, котра її страшно їла і нищила. Це нищило в ній ці останки молодости, вона старілася і поганіла з кожнім днем. Що дня вона брала дріжачою рукою ненавистне зеркало. Але без цього вона не могла жити. Стільки разів поглянула в його, зараз відвертала лице зрошене горячими слізьми. Бо кожного разу вона відкривала на свойому лиці якусь нову морщину, а на голові що раз більше сивого волосся.
Вона посумніла, стала нетерпелива, злюча і сварлива.
Цю зміну завважав Андрій, і частенько питав, що їй сталося. Вона зразу вимовлялася то цим, то тим, а опісля навіть не відповідала на його питання і він перестав питаться. Йому й на думку не прийшла властива причина. Бо йому й на думку не приходила якась любов. Він звик до Зосі і другі жінки його ні раз не цікавили. У його на думці було одно: доробиться, забогатіти і забезпечити своїх діток. Праця і ощадність сталася у його одинокою ціллю життя.
Це, що Андрій перестав її допитуваться, її дуже дратувало. У всім була їй не догода. Сердилася, чого їй питає, що її сталося, бо це він сам добре знає, що їй є. Колиж перестав питати, то видно, що вона йому байдужа, і він певно вже собі вибрав иншу, до котрої залицяється.
Нераз приходила на неї хвиля розваги. Воно так мусить бути, що хто старший, той і ранше старіється, та що колиб навіть Андрій поглянув на иншу і полюбив її, то годі йому із-за цього докоряти.