Що він зробив. Він дав розпорядження видавати овес коням. На папері, розуміється… А в сводці показував, що зібрано вівса по чотирнадцять центнерів з гектара. От і вийшов у нього пересічний урожай зернових (без кукурудзи) більш ніж по чотирнадцять центнерів з гектара.
А нашому голові що: аби цифра була справна!
— Чому нема вівса в засіках? — запитували голову.
— Коні поїли! — відповідав голова.
Кількадесят гектарів кукурудзи колгосп викосив на зелені корма.
А в сводках?
А в сводках він узяв та й показав, що всю ту зелену масу він засилосував.
І цифра заготовленого силосу вийшла дуже справна.
— Чому нема силосу в траншеях? — запитували голову.
— Корови поїли! — відповідав голова.
Колгоспні корови дали молока по тисяча двісті літрів на фуражну корову.
По сводках було показано, що з кожної фуражної корови надоєно по дві тисячі літрів.
— А чому ж так мало молока державі продано? — запитували голову.
— Телята випили! — відповідав голова.
Коли в районі поставала справа про нашого метикованого голову, в райкомі говорили:
— Не подобається нам цей голова!
Представники райвиконкому заперечували:
— А чому не подобається? У нього не гірш, як і в інших! А головне, він у нас метикований! Викрутиться!
І голова викручувався.
2
Над колгоспом, де головує наш метикований голова, шефствує колектив лісгоспу.
Дружний колектив лісгоспу на чолі з своїм молодим енергійним директором до своїх шефських обов'язків ставиться дуже сумлінно і багато допомагає підшефному колгоспові і матеріалами, і робочою силою.
За допомогою шефів колгосп побудував непогані корівники, свинарник, пташину ферму.
Шеф допоміг колгосп електрифікувати і радіофікувати.
А коли в колгоспі чи сівба, чи жнива, чи молотьба, — голова колгоспу завжди дзвонив до шефів:
— Дорогі шефи! Біда! Допоможіть! Зашиваємось!
І вже на другий день летить у колгосп машина з робітниками лісгоспу рятувати своїх підшефних.
І якось так завжди виходить, що шефи працюють, ну, ламають, приміром, на полі кукурудзу чи копають картоплю — нема біля них колгоспників.
— А де ж ваші люди? — запитують шефи.
Голова колгоспу, приємно посміхаючись, одповідає:
— Наші люди на іншій роботі! В тімто й допомога ваша, дорогі наші шефи, що ви своєю роботою дали нам змогу перекинути наших людей на інший вузький участок роботи! Ви картоплю копаєте, а в цей час наші люди готують насіння для озимої сівби. Ми з озимою сівбою запізнилися і кинули тепер туди всю робочу силу! Велике вам, дорогі шефи, спасибі за вашу допомогу, без вас ми ніяк би з роботою не справились.
Шефи раді, що їхня робота таки справді корисна, що вони шефствують не на папері, а таки так, як і треба, посправжньому, поділовому.
Хіба ж їм спаде на думку, що голова з бригадиром уже давно порозумілися, що, мовляв, як приїдуть шефи, свої люди хай на своїх присадибних ділянках пораються, в кого ще на власних огородах роботу не закінчено, а хто з огородами вже впорався, — хай у город поїдуть, побазарюють, — побайдикують хай, одне слово.
— А чого нам?! Шефи пороблять! Шефи в нас — золотий народ! — вихвалявся голова.
І про свого голову колгоспники завжди доброї думки:
— От у нас голова, так голова! Колгосп, щоправда, хоч і не дуже у нас передовий, та> проте, жити можна! Хоч трудодень у нас, сказать, і не дуже вже такий рясний та важкий, так ми ж і не дуже й наполягаємо на колгоспну роботу, — завжди є час у себе на вгороді і посадити, і прополоти, і прибрати, і на базарі в городі продати… Живемо, одне слово, непогано!
З
Колгосп має неабиякі грошові прибутки.
Звідки?
З базару!
Щодо базарних справ наш метикований голова великий-таки комбінатор.
Про таких колись старі люди говорили: "О! Це такий, що й рідного батька продасть!"
Ми говоримо не про нормальні торговельні операції, в яких кожний колгосп, виконавши державні поставки, вільний робити, як він уважає для себе за краще, — ні, ми говоримо про комерційні всілякі комбінації нашого голови, від яких (комбінацій) тхне неприкритою спекуляцією.
Він має агентуру по базарах, має своїх "кореспондентів", і, дістаючи інформації про становище на певному базарі, він "ловить момент".
Він не від того, щоб продати перед весняною сівбою насіння ярових культур, аби тільки добре заробити.
— А чим сіятимете? — запитують голову.
— Викрутимося!
І він викручується.
Він має багато скрізь друзів-приятелів: у того позичить, у того прикупить, — дивись, і викрутився — посіяв. Як посіяв, яким насінням? А ви його запитайте! Дістанете відповідь:
— Як яким насінням? Кондиційним!! Аякже ж!!!
Він навіть образиться на вас, що ви могли подумати, що він посіяв абияким насінням!
Комерційні операції дають колгоспові чималі грошові прибутки.
Він іще й вихваляється!
Він може присоромити чесного голову передового колгоспу, що той видав грошей на трудодень менше, ніж він, голова колгоспу непередового, а такого собі, ну, середнього…
— Як же це ви так, товаришу! Передовий колгосп, і так мало грошей на трудодень! У нас — більше! А нам кажуть, щоб ми на вас рівнялись!
4
Перед Новим роком голова ходив заклопотаний: де зустрічати Новий рік?
Вирішив зустрічати вдома і запросити на зустріч шефів. А тут якраз прийшов зав тваринницькими фермами:
— Пора силос одкривати! Нема чим годувати корови!
— Мороки з тим силосом: то його заготовляй, тепер його одкривай! Ну, заготовити, спасибі їм, шефи нам допомогли! Ага! Ось що! Взавтра шефи приїдуть Новий рік зустрічати, ми їх і попросимо силосну траншею відкрити! Урочисто! Ви, мовляв, заготовляли, ви й відкриєте! Ще й промову виголосимо про значення шефської роботи! О!
Зав тваринницькими фермами дивився^ на голову з захопленням:
— От голова! От голова! Якби мені замість моєї голови та отаку голову! Метикована!
5
Чи було це все насправді? Не було!
А для чого це все пишеться?
А для того, щоб цього не було! У наступнім році! З Новим роком вас, товариші!
ОЙ ТИ, ЗИМУШКА, ЗИМА…
1
Прапрадід мій чумакував: у Крим по сіль їздив. Як і належить чумакові — волами. То про мого прапрадіда пісні співаються:
Занедужав чумаченько,
Упав та й лежить,
Ніхто його не спитає,
Гей, гей, що в його болить…
Так мій отой самий прапрадід, ще до того, як він занедужав, та розповідав своїй сестрі в других, а та ще переказувала ятрівці моєї баби, а ятрівка — бабі, а баба моїй тітці, а тітка вже мені отаку "сторію", причому баба божилася й заприсягалася, що це все чистісінька правда.
Коли аллах сотворив світ і закінчив свою роботу, на землі наступила весна і на всіх деревах у земному раю почали розпукуватися бруньки.
І потяглося до бруньок геть-чисто все живе і на землі суще: той те хапає, той інше. Одне слово, ніякого порядку. Аллах бачить, що треба навести лад, покликав він усіх до себе й звелів кожному вибрати одне якенебудь дерево або квітку, щоб потім тільки з того й користуватися. Мої предки отоді вибрали вишню…
Прийшов і чорт.
— Ну, що ж ти, чорте, вибрав? — питає аллах. Чорт відповідає:
— Кизил.
— Гаразд. Бери собі кизил, — посміхнувся аллах. Зрадів чорт. Усіх, мовляв, обдурив: кизил першим од всіх дерев зацвітає, значить, і дозріє раніш од всіх. А перша ягода — дорога ягода: повезе свій кизил на базар, добре продасть, дорожче від усіх.
Настало літо. Почали дозрівати плоди: черешні, вишні, абрикоси, персики, яблука, а кизил усе зелений. Твердий і зелений.
Не зріє кизил. Згодом червоний зробився, але як і раніше, — твердий і кислий.
— Ну, як твій кизил? — глузують люди.
— Гидота, а не ягода. Не повезу на базар! Збирайте самі!
І от пізно восени, коли по садах позбирали всі плоди, пішли люди в ліс і побачили почорнілу ягоду, але дуже солодку і смачну. Позбирали й ласують, глузуючи:
— Проґавив!
Чорт дуже розлютувався і помстився на людях.
Другої осені він зробив так, що кизилу вродило вдвоє, а може, і втроє більше, ніж минулої, і сонцеві, щоб він дозрів, довелося послати на землю значно більше тепла.
Зраділи люди, що такий великий врожай кизилу, не зрозуміли каверзи. А сонце виснажилося за літо, і настала на землі така зима, що повимерзали в людей садки.
Від того часу така ознака: коли врожай на кизил — буде холодна зима.
2
Праправнуки мого прапрадіда тепер їздять у Крим не волами.
Вони їздять туди "Побєдами", прекрасними автобусами по асфальтовій трасі, в цільнометалічних вагонах залізницею або летять срібнокрилими самольотами…
Їздять вони в Крим не по сіль, а відпочивати у чудесних санаторіях та будинках відпочинку, набиратися сил під цілющим промінням життєдайного кримського сонця на березі ласкавого синього моря…
Та й Крим тепер не той, який був за тих часів, коли долею людською керував аллах з чортами. І люди вже не ті, і порядки не ті. Кращі, одним словом, порядки введено. Незрівнянно кращі. На розширення садів та виноградників лінію взято. На картоплю і овочі. На кукурудзу. На розвиток громадського поголів'я худоби. Багато голів колгоспів працюють з перспективою, уперед тобто дивляться. Корми, наприклад, уже не на один рік, а на цілих два роки заготовляють. Кращі колгоспи з польовими роботами до свят ще справились, до весни готуватися почали.
Однак переказують нам, що ніби ще й тепер тряпляються серед голів кримських колгоспів люди, які ще й досі не втратили віри у велику силу кримського чорта.
Такому голові кажуть:
— Товаришу! Зима от-от-от… А у вас ще на полі кукурудза, а у вас ще приміщення для худоби не відремонтовані, не утеплені, корми не підвезені, про силос ви не подбали… Як же ви зимуватимете?
А такий голова відповідає:
— Зима тепла буде. Хіба не помітили, що цього року кизилу зовсім не вродило? Перезимуємо!
А того й не знає, що трапилося з одним таким забобонним головою.
Голова цей, побачивши, що врожай на кизил нікчемний, вирішив, що зима буде "сирітська", і до зими як слід не підготувався.
Перезимуємо, мовляв.
Одного разу зайшов голова у закусочну, щоб на дозвіллі помріяти про перспективи розвитку господарства свого колгоспу, — а такі голови, як ми знаємо, дуже полюбляють мріяти здебільше в закусочній. Ну, зайшов, значить, він у закусочну, попрохав пива, — от уже вам не докажу, чи просто пива, чи вже те пиво було як причіп, — випив кухоль, випив два, і замріявся, й задрімав, поклавши на стіл голову. Ну, після трудів… Задрімав, і привиділося йому, що вся колгоспна худоба дивиться на нього й реве… І так сумно, так печально реве… Реве кріпко, але на середніх нотах.